Пошук по сайту


Конспект лекцій з дисципліни «основи філософських знань» для студентів денної та заочної форми навчання тема вступ. Філософія як специфічний тип знання

Конспект лекцій з дисципліни «основи філософських знань» для студентів денної та заочної форми навчання тема вступ. Філософія як специфічний тип знання

Сторінка1/6
  1   2   3   4   5   6


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Лозівська філія

ХАРКІВСЬКИЙ АВТОМОБІЛЬНО – ДОРОЖНІЙ ТЕХНІКУМ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

«ОСНОВИ ФІЛОСОФСЬКИХ ЗНАНЬ»

для студентів денної та заочної форми навчання


ТЕМА 1. Вступ. Філософія як специфічний тип знання.

План теми.

1. Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Предмет філософії та особливості філософського мислення.

2. Поняття та типи світогляду.

3. Основне питання, методи і функції філософії.
1.Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти.

Предмет філософії та особливості філософського мислення

Авторство слова «філософія» приписують давньогрецькому мислителю Піфагору (VI—V cm. до н. е.). Він був проти того, щоб його називали мудрецем, і вважав себе філософом (любителем мудрості, від грецького phileo — любов і sophia — мудрість), бо мудрим, на його думку, є тільки Бог, оскільки під мудрістю давні греки розуміли не просто мислення, а єдність способу мислення і способу життя. Тим самим з часів Піфагора у понятті «філософія» фіксується прагнення людини до самовдосконалення, до досягнення ідеалу. Ідеал традиційно включає в себе три найвищі цінності — Істину, Добро і Красу. Філософи Давньої Греції вив­чали начала та закономірності світобудови, а під філософією розумілась наука взагалі.

Фундатором європейської філософської традиції є давньогрецький мислитель Сократ (470—399 pp. до н. е.), який визначив подальший напрям філософії своїми знаменитими запитаннями: чи можемо ми досягти істини, не знаючи, що таке істина? Чи можемо ми вважати щось красивим, не знаючи, що таке краса? Чи можемо ми бути добрими, не знаючи, що таке добро? Цим Сократ дав поштовх розвиткові трьох основних дисциплін:

а) гносеології — теорії пізнання, вченню про те, що таке істинне знання і які шляхи його досягнення;

б) етиці — вченню про те, що таке добро і зло, і як людина повинна оцінювати свої вчинки;

в) естетиці — вченню про прекрасне.

Наприкінці XVIII ст. німецький філософ І. Кант окреслив предмет філософії такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смію сподіватись?

Для того щоб відповісти на ці запитання, мало знати, що таке світ і що таке людина. Тому філософія вивчає не тільки сутність речей, світу, людини, а сам спосіб їхнього існування. Філософська дисципліна, що вивчає буття у всіх його аспектах, називається онтологією (від грецького ontos — суще та logoc — вчення). Предметом філософії є загальні, граничні засади людського мислення, пізнання, буття людини у світі.

2. Поняття та типи світогляду

Світогляд — це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані у єдину систему, у центрі якої завжди перебувають уявлення людини про себе. За способом розуміння людиною свого місця в світі можна виділити кілька основних типів світогляду:

Міфологічний світогляд — це результат практично-духовної діяльності людини. У міфологічному світогляді людина не відокремлює себе від речей природного світу, а окрема людина не відокремлює себе від суспільства в цілому. В міфологічному світогляді не існує чіткої межі між мисленням та мовленням, свідомістю та реальністю, предметом та думкою про предмет. Міфологічні оповідання розповідають нам про людиноподібних істот — богів та героїв, що уособлюють різні природні начала, оскільки у міфоло­гічному світогляді світ і людина були єдиним, нерозривним цілим. Розрив цієї єдності призвів до роздвоєння людини, втрати нею гармонії зі світом, що зробило можливим теоретичне ставлення до світу і виникнення таких форм світогляду, як наука, релігія, філософія.

Релігійний світогляд чітко поділяє світ та людину, природне та надприродне, земне та потойбічне. Людина, створена за образом та подобою Бога, займає головне, центральне місце у створеному Богом світі. У релігійному світогляді, через віру в потойбічне, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до світу, надає йому смислової завершеності і таким чином досягає гармонії з ним.

Науковий світогляд є теоретичною формою ставлення до світу. Світ у ньому об’єктивно розглядається таким яким він є незалежно від людини, а людина вбачається в ньому тільки частиною світу — природи чи суспільства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людині поставити закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації. Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Порівняно з наукою її особливість полягає в тому, що вона дає змогу об’єктивно, в теоретичній формі осмислити світ як світ людини, розглянути місце і становище людини у світі, її смисложиттєві проблеми.
3.Основне питання, методи і функції філософії

Філософія є універсальним способом самоусвідомлення людиною самої себе, свого місця у світі, свого призначення в ньому. У процесі свого соціокультурного здійснення вона виконує такі функції:

1) світоглядну – вся філософська проблематика пов’язана із смислотворним центром відношення “людина - світ».

Проблема «людина — світ» виступає як універсальна і може розглядатися як загальна формула, смислова спрямованість, зорієнтованість практично кож­ної філософської системи. Тому вона і становить основне питання філософії.

Основне питання філософії - питання про співвідношення мислення та буття, свідомості та матерії, природи. Воно поділяється на дві частини: що є первинним: дух чи матерія? Чи може людина за допомогою мислення пізнати світ?

В залежності від вирішення першої частини цього питання філософії філософи поділяються на матеріалістів та ідеалістів. Матеріалістична філософія виходить з того, що первинним є матерія, природа, а мислення, свідомість, дух є вторинним. Ідеалістична філософія вважає первинним свідомість, мислення, дух.

Якщо матеріалізм та ідеалізм виражають два протилежні підходи до розуміння природи світу і людської сутності, то не менш важливим питанням філософського світогляду є питання про те, в якому стані перебуває світ, чи розвивається він і людська сутність, чи вони незмінні. Це питання про рух і розвиток. Залежно від розв’язання цього питання виникають також дві протилежні концепції — діалектика, як вчення про розвиток, і метафізика, яка заперечує або спотворює розвиток.

2) методологічну – відкриває й обґрунтовує найзагальніші форми організації процесу пізнання;

3) пізнавальну (гносеологічну) – філософія допомагає не тільки узагальнювати, але й глибше проникати в таємниці буття;

4) гуманістичну – спрямована на визначення гідності особистості, її права на свободу, щастя, вияв усіх своїх здібностей, на життя в суспільних умовах, що гарантують всебічний гармонійний розвиток;

5) культурно – виховну – реалізується в процесі формування в індивідів якостей культурної особистості, набуття ними діалектичного стилю мислення, залучення до філософської думки.
Питання до самоконтролю

  1. Визначте сутність предмета філософії та її значення для людини і суспільства. Покажіть її особливість як науки. У чому полягає її гуманістичний характер?

  2. Дайте визначення світогляду та охарактеризуйте його історичні типи.

  3. Визначте і охарактеризуйте основне питання філософії та його дві сторони. Яке значення має це питання для вирішення матеріалістичного розуміння історії?

  4. Назвіть основні методи в філософії і дайте їм відповідну характеристику.

  5. Назвіть і охарактеризуйте основні функції філософії і покажіть їх значення для теоретичної та практичної діяльності фахівця.


Завдання до дому:

вивчити тему за конспектом і підручником.

Література:

1. Смольков О.А., Дещинскький Ю.Л. Філософія: Навчальний посібник, 2-ге видання, стереотипне.-Львів, 2006, с.9-34

ТЕМА 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ
План теми

  1. Філософія Стародавньої Індії.

  2. Філософія Стародавнього Китаю.

  3. Філософія античної Греції.


1. Філософія Стародавньої Індії.

Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VI ст. до. н. е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Передумови виникнення філософії були такі:

  1. стрибок у розвитку виробничих сил внаслідок переходу від бронзи до заліза;

  2. поява товарно-грошових відносин;

  3. виникнення держави;

  4. зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних установок і уявлень;

  5. розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу, необхідність його логічного і абстрактного осмислення.

Буддизм — це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI—V ст. до н. е. і в ході історичного розвитку стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. Згідно з легендою, засновником буддизму був Сіддхартха із роду Гаутами. Сіддхартха, він же Шак’я-Муні, майбутній Будда, народився у сім’ї вельможного князя Шуддходані. Він навчався у брахманських учителів і у віці 29 років покинув палац, щоб жити аскетом. Шляхом внутрішнього споглядання прозрів і пізнав вічні істини:

    • Життя — це страждання.

    • Страждання має свою причину.

    • Корінь страждання — жадоба до життя.

    • Шлях виходу із страждання має 8 ступенів самовдосконалення, кінцевою метою якого є стан вічного блаженства — «нірвана».

Характерні поняття індійської філософії:

сансара – філософське вчення про перевтілення душі у різні тіла, що не має кінця, нескінченна ланка перероджень;

карма – передумовленість людського життя й долі та відплата за людські дії, закон причинності;

мокша – вища ступінь морального удосконалення душі, остаточне спасіння душі, єдиний шлях визволення від нескінченних перероджень;

ахімса- єдність усіх форм життя на землі, ненасильство та не створення зла всьому навколишньому.


  1. Філософія Стародавнього Китаю.


Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в VI—V ст. до н. е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551—479 pp. до н. е.), яке дістало назву конфуціанства.
Головні принципи конфуціанства:

  • Принцип «жень» - гуманність;

  • Принцип «лі» - вихованість та ритуал.

  • Принцип «чжен - мін» - виправлення імен;

  • Принцип «цзюнь - цзи» - образ шляхетного чоловіка;

  • Принцип «вень» - освіта, духовність разом з любов’ю до вчення;

  • Принцип «ді» - покора старшим за посадою та віком;

  • Принцип «чжун» - відданість імператору, моральний авторитет уряду.



3. Антична грецька філософія

Засновником ранньої грецької філософії був Фалес (близько 625 -545 рр. до н.е.), якого небезпідставно вважають астрономом. Він обчислив дні сонцестояння та рівнодення, визначив довжину року тривалістю 365 днів, прогнозував погоду за зірками, передбачив соня затемнення 28 вересня 565 року. З точки зору Фалеса, вода – це основа і першоначало всього сущого. Вода – джерело життя, не фізична речовина, а початок буття.

Згідно з поглядами Анаксимандра (бл. 610 -547 рр. до.н.е.) в основі всього сущого не може лежати якась певна субстанція. Ідея „апейрона” (в перекладі з грецької означає „невизначене”) означає, що невизначене, неоформлене „дещо” утворює першооснову космосу.

Анаксимен (бл. 585-525 рр. до н.е.) першоосновою усього сущого вважає повітря. Завдяки повітрю й існує світ. Через те, що повітря має здатність „згущуватись” і „розріджуватись”, утворюються хмари, вітер, земля, вогонь.

Геракліт Ефеський убачав основу світу у вогні. Світ був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає.

Піфагор (580-500 рр. до н.е.) вважав першоосновою кількісне відношення – число, але слід зауважити, що для нас – це величина арифметична, а для еллінів – величина геометрична, що існує у вигляді геометричних пропорцій. Так, одиниця - це точка, двійка – пряма, трійка – площина, четвірка – тіло або об’єм. Піфагором був відкритий взаємозв’язок числа і звуку. Він встановив, що збільшення або зменшення струни дозволяє точно задати висоту звуку. Одним з принципових моментів його вчення була віра у „переселення” душі після смерті людини з одного тіла в інше.

Сократ (349-399 рр. до н.е.) зробив поворот у філософії. Суть його полягає у перевернені філософських міркувань з космогонічної проблематики до теми людини. „Пізнай самого себе” – такою є теза сократівського вчення. Політичні погляди Сократа грунтувались на таких засадах: влада повинна належати кращим, тобто справедливим і мудрим, які здатні оволодіти мистецтвом управління державою. Виходячи з цього, він суворо критикував афінську демократію.

Платон (427-347 рр. до н.е.) виступив у ролі творця першої послідовної системи ідеалізму. З погляду Платона ідеї вічні, незмінні, досконалі, а тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Пізнання за Платоном являє собою процес пригадування (анамнез) душі. Це властиве тільки людській душі, яка до перевтілення існує в царстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але за певних умов вона здатна пригадати. Розглядаючи форми державності, Платон визначає дві „правильні” з них – монархію та аристократію. Сюди він відносить і демократію, якщо остання дотримується законів, чотири „неправильних” – беззаконну демократію, теократію, олігархію і тиранію.

Демокріт (460-370 рр. до н.е.) є основоположником матеріалістичної лінії у філософії. У вирішенні проблеми буття Демокріт проголошує наявність двох начал: атомів і пустоти. Атоми різняться за величиною, формою. Іншою реальністю є пустота. Вона існує, вміщуючи в собі предмети, а може існувати й без них, самостійно.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) поєднує матеріалізм з ідеалізмом. З точки зору Аристотеля суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Аристотель є фундатором етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність.

Питання для самоконтролю

  1. Визначте основні заповіді буддизму.

  2. Що вкладали давньокитайські мислителі в поняття «янь» та «інь»?

  3. Що розуміють філософи під давньокитайською категорією «дао»?

  4. Якими принципами рекомендував керуватися в життя Конфуцій?

  5. У чому полягає своєрідність античної філософії та які її фундаментальні проблеми?


Завдання до дому:

вивчити тему за конспектом і підручником.

Література:

1. Смольков О.А., Дещинскький Ю.Л. Філософія: Навчальний посібник, 2-ге видання, стереотипне.-Львів, 2006, с.37-58
Тема 3. Філософія європейського середньовіччя та епохи Відродження.
План теми.

  1. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, основні етапи її розвитку.

  2. Загальна характеристика та світоглядні основи епохи Відродження.

  3. Натурфілософія епохи Відродження.

  4. Реформація, її ідеї.


1. Загальна характеристика філософії Середньовіччя,
основні етапи її розвитку


Середньовічна філософія (8 – 15 ст.) існує як теоцентричний світогляд, а любов до мудрості реалізується як течія богословської думки.

Особливості філософії Середньовіччя. На відміну від грецької філософії, яка була пов’язана з язичницьким багатобожжям (політеїзмом), філософська думка середніх віків ґрунтується на вірі в єдиного бога (монотеїзм). Основу християнського монотеїзму становлять два важливі принципи: ідея божественного творіння та ідея божественного одкровення. Обидві ці ідеї тісно взаємопов’язані і сповідують єдиного бога, уособленого в людській подобі. Ідея творіння становить основу середньовічної онтології, а ідея одкровення є основою теорії пізнання (через бога). Звідси всебічна залежність середньовічної філософії від теології, а всіх середньовічних інститутів — від церкви. Середньовічне мислення за своєю суттю є теоцентричне: реальністю, яка визначає все суще, є не природа, а Бог.

Становлення середньовічної філософії розпочинається періодом так званої апологетики («захист»), представники якої виступали із критикою античної філософії й захищали християнство. Найвидатнішим представником цього був К. Тертулліан. Йому належить ідея віри в абсурдне як справжню основу буття: «Вірую, бо це - абсурдно». Пропаганда та захист християнства здійснювалися в той час, коли християнство було релігією меншості населення Римської імперії. Тепер треба було систематизувати християнське віровчення, обґрунтувати і роз’яснити віруючим його догми. Саме це зробили Василь Великий, Аврелій Августин Блаженний. Період, у який вони творили названий патристикою.

У 12-14 століттях розвивається схоластика – це специфічна система середньовічної філософської думки, яка була спрямована на обґрунтування основ християнського віровчення та боротьбу з єресями. В цей період зароджуються два філософських напрями – номіналізм і реалізм. Номіналізм – напрям, який вважав, що в дійсності існують лише поодинокі реальні речі, а загальні поняття є тільки назви або поняття (представники І. Росцелін, Д. Скот, У. Оккам ).

Представники реалізму стверджували, що загальні поняття (універсалії) є не відображенням предметів і явищ, а існують реально як певні духовні сутності поза одиничними речами і незалежно від них (представники А. Кентерберійський, Ф. Аквинський).

Світогляд у середньовічній філософії має назву креаціонізму від латинського слова «creatio», що означає творити.

Вчення про буття. Згідно з християнським догматом, Бог створив світ із нічого, створив актом своєї волі, внаслідок своєї всемогутності. У середньовічній філософії дійсним буттям може бути лише Бог. Він вічний, незмінний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого. На відміну від Бога, створений світ не має такої самостійності, тому що існує не завдяки собі, а завдяки Богові. Звідси мінливість світу, його плинність і несамостійність.

Проблема пізнання. Християнський бог недоступний для пізнання, але він розкриває себе людині, і його відкриття явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основним шляхом пізнання. Вивчення Святого Письма привело до створення спеціаль­ного методу інтерпретації історичних текстів, який дістав назву екзегетика.

Проблема людини. Головною особливістю у вирішенні цього питання є подвійна оцінка людини. З одного боку, людина створена за «образом і подобою» Божою і є царем природи. А цареві необхідні дві речі: по-перше, свобода та незалежність від зовнішнього впливу; по-друге, щоб було над ким царювати. І Бог наділяє людину розумом, незалежною волею і здатністю міркувати та розрізняти добро і зло. Це і є сутність людини, образ Божий в ній. А для того, щоб людина була царем у світі, що складається з тілесних речей та істот, Бог дає їй тіло і душу, як ознаку зв’язку з природою, над якою він царює.

Фома Аквінський (1125/26—1274 pp.) — один з найвидатніших представників середньовічної філософії, учень знаменитого теолога, філософа і природознавця Альберта Великого. Як і його вчитель, Фома Аквінський намагався обґрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Аристотеля. При цьому вчення Аристотеля було пристосоване таким чином, щоб воно не вступало у протиріччя з догматами церкви. За це його назвали ангельським доктором.

Вчення про буття. Під буттям Фома Аквінський розуміє християнського бога, який актом своєї волі створив світ і речі, що в ньому існують.

Вчення про людину. Це вчення Фоми Аквінського ґрунтується на уявленні про єдність душі і тіла в кожній особі. Душа нематеріальна і не субстанціальна, вона отримує свою завершеність тільки через зв’язки з тілом. Особистість для Фоми Аквінського є найблаго­роднішою в усій розумній природі. За Фомою, розум вищий від волі, але любов до Бога набагато важливіша за пізнання його.

Середньовічна філософія увійшла в історію філософської думки під назвою схоластики. Головна ознака схоластики полягає у тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, поставлену на службу теології, як служницю теології. Проте, незважаючи на її абстрактну обмеженість та апологетизм, вона зробила крок вперед у розробці логіко-гносеологічної та етичної проблематики, яка є досить актуальною для сьогодення (наприклад, вчення про духовний світ людини).

2. Загальна характеристика та світоглядні основи епохи Відродження

Починаючи з XІV ст. в соціально-економічному і духовному житті Західної Європи відбувається ряд змін, які ознаменували початок нової епохи, що увійшла в історію під назвою епохи Відродження. Ці зміни були пов’язані насамперед з процесом секуляризації (звільнення світського життя від релігії та церковних інститутів) і відбувалися спочатку досить повільно і по-різному протікали у різних країнах Європи.

Нова епоха утверджує відродження античної культури - звідси і нова назва «Ренесанс», тобто «Відродження». В дійсності ренесансна людина і ренесансна культура та філософія суттєво відрізняються від античної. Хоч Відродження протиставляє себе середньовічному християнству, але воно виникає як інтеграція розвитку середньовічної культури, а тому несе в собі ще й такі риси, які не були притаманні античності.

Найважливішою характерною рисою світогляду епохи Відродження була його орієнтація на мистецтво, на свободу індивідуальних здібностей. Якщо Середньовіччя було зорієнтоване на релігію, то Відродження — це епоха художньо-естетична. Коли у центрі уваги античності було природно-космічне життя, а в серед­ні віки — Бог і священна ідея спасіння, то в епоху Відродження — людина. Тому філософське мислення цього періоду називають антропоцентристським.

Процес формування нової буржуазної культури супроводжувався принциповою зміною світоглядних орієнтирів. Протягом досить тривалого часу конкретним об’єктом існування для ідеологів молодої буржуазії виступає не природа, як така, а природна людина.

Природна людина претендує на роль найвищої реальності, не принижуючи божественно-духовної реальності. Бог продовжує відігравати почесну роль творця світу, але поряд з ним з’являється людина. Формально вона залишається залежною від Бога, бо створена ним, але будучи наділеною, на відміну від решти природи, здатністю творити і мислити, людина поряд з Богом фактично починає відігравати роль істоти, співрівної Богові.

Вчення про людину. Згідно з роздумами одного з гуманістів XV ст. Джованні Піко Мірандоли, Бог, створивши людину, пос­тавив її в центрі Всесвіту і звернувся до неї зі словами про те, що не дасть людині ні визначеного місця на Землі, ні особистого образу, ні особливих зобов’язань, щоб місце, обличчя і обов’язки свої людина мала б за власним бажанням, згідно з своєю волею і своїм рішенням. Людина не просто природна істота, вона творець самої себе і цим відрізняється від інших природних істот. В міру того, як людина усвідомлює себе творцем свого життя і долі, вона стає безмежним господарем над природою. Такої сили і такої влади своєї над усім сущим людина не відчувала ні в античності, ні в середні віки. Людині тепер не потрібна милість божа, вона сама творець, а тому фігура художника — творця, архітектора, скульптора, митця стає символом Ренесансу.

Проблема діяльності. В епоху Відродження будь-яка діяльність, чи то діяльність художника, скульптора, архітектора, чи інженера сприймається інакше, ніж в античності або в середні віки.

У стародавніх греків споглядання вважалось вищим за діяльність. У середні віки ставлення до діяльності змінюється. Християнство розглядає працю як спокуту за гріхи, але вищою формою діяльності вважається те, що веде до спасіння душі. Душа де в чому схильна на споглядання: це молитва, богослужіння, читання священних книг. І тільки в епоху Відродження творча діяльність набуває сакрального, тобто священного, характеру. За допомогою цієї діяльності людина не просто задовольняє свої потреби. Вона творить новий світ, створює красу і творить найвище, що є у світі — саму себе.

В епоху Відродження зростає цінність окремої людини. Тому нерідко зустрічається судження про те, що в цей час формується поняття особистості та індивідуальності. Поняття «особистість» та «індивідуальність» слід розрізняти. Індивідуальність — це категорія естетична, особистість — категорія морально-етична.

3. Натурфілософія епохи Відродження

Вчення про природу. Пантеїзм. В епоху Відродження філософія знову звертається до вивчення природи. Але в розумінні природи, як і в тлумаченні людини у цей період, філософія має свою особливість. Ця особливість полягає у тому, що природа тлумачиться пантеїстично. В перекладі з грецької мови «пантеїзм» оз­начає «всебожжя». Християнський бог втрачає свій надприродний характер, він неначебто зливається з природою, а остання тим самим обожнюється і набуває рис, які не були притаманні їй в античності.

Зростання промисловості, торгівлі, мореплавства, військової справи, тобто розвиток матеріального виробництва, обумовило розвиток техніки, природознавства, математики, механіки. Все це вимагало звільнення розуму від схоластики і повороту від суто логічної проблематики до природничо - наукового пізнання світу і людини. Виразниками цієї тенденції були найвизначніші мислителі епохи Відродження, спільним пафосом якої стала ідея гуманізму. Сповістив про нього останній поет Середньовіччя і перший поет Відродження італієць Данте Аліг’єрі. «Першим гуманістом» вважається Франческо Петрарка – засновник італійської поезії.

Одним із характерних представників ренесансної філософії цього спрямування був Микола Кузанський (1401—1464 pp.). Єдність протилежностей є найважливішим методологічним принципом філософії Миколи Кузанського, що робить його одним з родоначальників новоєвропейської діалектики. У Кузанця місце єдиного займає поняття актуальної нескінченності, яка є, власне, поєднанням протилежностей — єдиного і безмежного.

Сутність епохи Відродження характеризується не тільки піднесенням людини, а й докорінною зміною світогляду. На зміну аристотельсько - біблійному світогляду про те, що центром Всесвіту є Земля (геоцентрична система) приходить геліоцентрична система (в центрі — Сонце, а Земля — зовнішня планета). Автором цієї концепції був видатний польський учений М. Коперник (XVI ст.), який фактично здійснив революційний переворот у світорозумінні. На захист учення М. Коперника виступив італійський учений-філософ Г. Галілей (1564—1642 pp.), який переслідувався інквізицією як єретик. Далі від Коперника в світорозумінні пішов італійський вчений філософ Дж. Бруно (1548—1600 pp.), який проголосив гіпотезу про існування можливості світів, за що був жорстоко покараний інквізицією — прилюдно спалений. В Україні вчення М. Коперника, Г. Галілея та Дж. Бруно широко пропагувалося в Києво-Могилянсь­кій академії та морських школах (Ф. Прокопович та ін.).
4. Реформація, її ідеї

Ренесансні гуманістичні ідеї спершу не викликали негативної реакції з боку офіційних представників католицької церкви. Ситуація різко змінюється після того, як у XVI ст. Відродження обертається феноменом Реформації.

М. Лютер (1483—1548 pp.) піддав критиці офіційну католицьку доктрину. М. Лютер закликав повернутися до первісної «чистоти» християнського вчення, він робив непотрібним духовенство, пропонуючи «прямий», індивідуальний шлях кожного віруючого до Бога. Він переклав Біблію німецькою мовою, зробивши тим самим її зміст ближчим і зрозумілішим для основної маси віруючих німців.

Ж. Кальвін (1509—1564 pp.) був автором іншого, більш радикального варіанта Реформації. Від лютеранства кальвінізм відрізнявся більш категоричним містицизмом та ірраціоналізмом. Як вчив Ж. Кальвін, Христос своєю жертвою на хресті обрав до спасіння не все людство, а лише якусь його певну частину. Причому критерії «обраності» цілком ірраціональні. Тому, як він каже, «званих багато, а обраних мало». Проте саме внаслідок ірраціонального характеру божественного вибору обранцем може вважати себе кожний.

Реформація за своїм ідейним змістом була типово ренесансним феноменом. Водночас вона істотно відрізняється від гуманістичної традиції Відродження репресивними заходами Контрреформації. Лютеранський монізм у своєму запереченні автономії людської істоти, її свободи збігається з натуралістичним монізмом пізнього Відродження, який так само заперечує автономію людського єства. Недаремно своє продовження лютеранський монізм, який утверджував існування одного Бога і божественної природи, знаходить у німецькому ідеалістичному монізмі XIX ст., а натуралістичний монізм — у матеріалістичному механіцизмі світогляду Нового часу.

Філософія Відродження переглядає також традиційні погляди на суспільство. Паралельно з боротьбою світських правителів проти папської політики церковного абсолютизму робляться перші спроби ідеологічного і теоретичного обґрунтування ідеї громадянського суспільства, незалежного від релігійно - теологічних санкцій (Ніко Макіавеллі, Томас Мор, Томазо Кампанелла).


Питання для самоконтролю

  1. Що таке креаціанізм?

  2. Яким чином вирішується проблема людини у християнському віруванні?

  3. Що таке схоластика?

  4. Що таке патристика?

  5. У чому полягає сутність антропоцентризму?

  6. Що таке пантеїзм? Як він поєднується з матеріалізмом та атеїзмом?

  7. Яке значення Ренесансу в історії людства?

  8. Яке значення для науки і світогляду мало вчення геліоцентризму?

  9. Що таке Реформація?

Завдання до дому:

вивчити тему за конспектом і підручником.

Література:

1. Смольков О.А., Дещинскький Ю.Л. Філософія: Навчальний посібник, 2-ге видання, стереотипне.-Львів, 2006, с.58-88

  1   2   3   4   5   6

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Конспект лекцій з дисципліни «Сучасна українська мова» для студентів...
Синтаксис. Словосполучення. Просте речення : конспект лекцій / укладач О. П. Садовнікова. – Суми : Сумський державний університет,...

Історія міжнародних відносин
Сторія міжнародних відносин. Навчально-методичний комплекс для студентів денної та заочної форми навчання / д.І. н проф. С. С. Троян....

Технологія спиртового І лікеро-горілчаного виробництв” для студентів спеціальності 091700
В. О. Маринченко, П. Л. Шиян Технологія галузі. „Технологія спиртового І лікеро-горілчаного виробництв” : Курс лекцій для студентів...

Методичні рекомендації призначені для допомоги слухачам денної І...
Комплект індивідуальних навчально-практичних завдань (інпз) з дисципліни та методичні рекомендації до їх виконання

Конспект лекцій розроблений у відповідності до листа Міністерства...
Короп Ігор Володимирович, Ревтюк Євген Антонович, Петренко Віктор Павлович – Інтелектуальна власність /Конспект лекцій для студентів...

Методичні вказівки для написання курсових, бакалаврських та магістерських...
Методичні вказівки для написання курсових, бакалаврських та магістерських робіт для студентів спеціальності 030400 «Міжнародний бізнес»...

Програма призначена для розвитку та виховання творчих, інтелектуальних,...
України, всесвітня історія, основи правознавства, основи економіки І підприємництва, основи філософських знань, громадянська освіта...

Книга дорогоцінних скарбів
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...

Методичні рекомендації та основні вимоги до написання бакалаврських...
Обговорено й схвалено на спільному засіданні кафедри міжнародних відносин та факультету міжнародних відносин

Конспект лекцій з навчальної дисципліни ”Комп’ютерні технології в...
Програми для комп’ютерної підтримки зазначеного курсу розраховані на сучасне технічне та програмне забезпечення, яке в наш час використовується...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка