Пошук по сайту


Тема Вступ до соціології

Тема Вступ до соціології

Сторінка1/11
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Тема 1. Вступ до соціології


1.1. Предмет та об”єкт вивчення соціології.

Якщо об'єктом науки є певна сфера об'єктивно-суб'єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет – це ті аспекти об'єкта, які підлягають безпосередньому вивченню з до­помогою притаманних саме цій науці методів.

Ще П. Сорокін у праці «Система соціології» звернув увагу на те, що з'ясування суті самого терміна «соціологія» зовсім не вичерпує питання, що ж таке соціологія як наука. З моменту появи соціології як самостійної науки (понад півтора сторіччя тому) не вщухають пристрасні суперечки, що ж саме має вона вивчати.

Так, засновник соціології О. Конт уважав, що соціологія — це по­зитивні знання про суспільство. Його співвітчизник Е. Дюркгейм на­зивав предметом соціології соціальні факти як форми колективної дії і колективного буття, тому предметом соціології, на його думку, є ко­лективне в усіх його проявах. М. Ковалевський розглядав соціоло­гію як науку про порядок і прогрес людських суспільств. Американ­ський соціолог Н. Смелзер трактує соціологію як наукове вивчення суспільства та суспільних відносин; Е. Гідденс називає її наукою про нас самих — людей, про сучасне суспільство, в якому ми живемо, та інші суспільства, що відрізняються від нашого у часі і просторі.

1.2. Сутність “соціального” як ключової соціологічної категорії Категорії соціології — це загальні поняття, що відтворюють пе­вні властивості об'єкта, тобто суспільства як цілісної соціальної си­стеми. Дослідження будь-якого процесу, що відбувається в суспіль­стві, потребує з'ясування суті самого суспільства, досліджуваного процесу і явищ, що з ними зв'язаний цей процес.

Центральним і засадним поняттям соціології є «соціальне». Проблема соціального пронизує всю історію розвитку соціологічної думки. Розглядаючи її, найчастіше акцентують увагу на тому, що соціальне — це ефект спільного, який виникає внаслідок свідомої взаємодії індивідів. Але спільне, скоординоване присутнє і в стад­них сукупностях тварин чи в сім'ях комах. Наприклад, дуже наочно це проявляється у бджіл, мурашок тощо.

Слід вирізняти поняття «соціальне» в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні «соціальне» є синонімом «суспі­льного» і означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому розумінні «соціальне» означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соціальній структурі суспільства, відносинами між соціальними гру­пами та між людьми як представниками різних класів, націй, тру­дових колективів, професійно-кваліфікаційних та інших соціаль­них груп.

1.3. Особливості соціологічного знання, рівні його формування Суспільство в цілому в соціології прийнято називати соцієстатним (соцієстальним) рівнем.

Наступні рівні представлені соціальними інститутами, соц організаціями та індивідами.

Кожному з цих рівнів притаманні специфічні способи діяльності. Інститут організований не так як суспільство. У кожного з них є свої потреби, цілі діяльності і, урешті-решт, своя культура, яка існує на різних рівнях і в різних формах.

Рівні соціологічного знання:

1. Галузеві та спеціальні теорії:

  • соціальних інститутів та організацій (соціологія політики, культури, релігії, освіти, сім”ї, організації, праці, управління)

  • соціальних спільнот (соціологія малих груп, страт, міста, села, молоді)

  • спеціальних соціальних процесів (соціологія конфліктів, урбанізації, мобільності і міграції, девіантної поведінки).

2. Первинні соціологічні знання – гіпотези: узагальнення матеріалів емпіричних соціологічних досліджень

1.4. Сутність понять “соціальні відносини”, “соціальне явище”, “соціальний процес”, “соціальний закон”, їх взаємозв”язок Соціальні відносини – це усталена, така що історично склала­ся за конкретних умов місця і часу, система зв'язків між окремими людьми й соціальними спільнотами, які беруть неоднакову участь в економічному, політичному й духовному житті, мають різний соці­альний стан, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання. Соціальні відносини можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними тощо.

Соціальне явище – це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок. Узагалі хід, розвиток будь-якого явища, зміна його етапів є соціальним процесом. У соці­ології соціальний процес – це взаємодія людей, що визначає фун­кціонування і зміни у людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Це може бути серія соціальних явищ, зв'язаних між собою структурними чи при­чинними (функціональними) залежностями, які призводять до пере­ходу певної соціальної системи з одного стану в інший.

Соціальний закон – це вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторюваних зв'язків соціальних явищ і процесів, а передовсім зв”язків між соціальною діяльністю людей як спільноти та соціаль­ними діями окремих індивідів.

1.5. Соціальні закони, їх класифікація

Соціальний закон – це вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторюваних зв'язків соціальних явищ і процесів, а передовсім зв”язків між соціальною діяльністю людей як спільноти та соціаль­ними діями окремих індивідів.

Залежно від рівня дії соціальні закони можна класифікувати як:

1) закони, котрі діють на рівні соціальних інститутів (діалек­тична єдність людини й соціального середовища; визначальна роль колективу в розвитку особистості; постійне вдосконалення колективу; провідна роль виробничого колективу в системі колективів);

2) закони, що визначають розвиток складових соціальної структури суспільства:

– постійне збільшення самостійного населення, прискорене збіль­шення кількості міського населення;

– прискорене зростання частки населення, зайнятого у сфері об­слуговування;

– зменшення кількості селян і наближення їхньої праці за зміс­том і характером до індустріальних видів праці;

– збільшення темпів зростання кількості інтелігенції, збільшення внутрішньокласових відмінностей у порівнянні з міжкласовими;

3) закони, що діють на рівні конкретних соціальних систем:

– самовдосконалення систем;

– пропорційний їх розвиток;

– діалектична єдність об”єктивних і суб”єктивних факторів у процесах керування соціальними системами.

1.6. Закони, дію яких потрібно враховувати прирегулюванні соціальних процесів

Регулюючи соц процеси, розробляючи прогнози, необхідно враховувати дії таких законів:

а) закону соціального порівняння, що виражає суспільні зв'язки між індивідами (соціальними групами) на основі загальних житейських порівнянь власного рівня життя з рівнем життя інших людей чи якимось еталоном.

б) закону вільного часу, який полягає в тім, що для підвищен­ня ефективності виробничої діяльності держава має виділяти час­тину сукупного часу в якості вільного.

в) закону піднесення потреб, що характеризує об'єктивний характер динаміки людських потреб (згасання одних, поява інших, їх розвиток, заміна і т.п.) в міру вдосконалення матеріального виробицтва, зміни умов і способу життя.

г) закону великих чисел, що виражає логіку кількісних змін у соціальних системах. Він гласить, що сукупність дій великої кіль­кості випадкових факторів (причин, умов) приводить до результату, майже не зв'язаного із сутністю якогось одного конкретного випадку.

1.7. Сутність основних ф-цій соціології Роль соцологї в суспільстві визначається її предметом та функціями.

Головною з функцій є теоретико-пізнавальна, яка полягає в тім, що соціо­логія разом з іншими науками бере актив­ну участь у пізнанні об"єктивної реальнос­ті, допомагає з'ясовувати та формувати нові теоретичні та практичні знання про світ, в якому живе людина, про закономірності розвитку соціальних відносин у ньому.

Досліджуючи та вивчаючи будь-які явища, учені-соціологи, як і всі інші нау­ковці, публікують результати соціологічних досліджень у різних звітах, наукових статтях, монографіях. І це є проявом описово-інформаційної функції соціології.

Окрім того, соціологія надає конструктивну допомогу у розв”язанні або прогнозуванні розвитку практичних проблем, які вини­кають у різних царинах суспільного життя: економіко-господарських, політичних, поведінкових тощо.

Така функція називається прикладною, прогностично-перетворювальною, або конструктивною.

Ефективне прогнозування і розробка таких рішень можливі лише за умов соціологічної грамотності управлінців, глибокого засвоєння ними знань, методів і мето­дик соціології, формування практичних навичок їх застосування.

Останнє належить уже до світоглядно-освітньої функції соціоло­гії, яка проявляється в популяризації і поширенні сучасних наукових знань та уявлень про механізми соціальних процесів.

Ідеологічної функція соціології, яка орієнтує, мобілізує, насамперед через освіту, через проникнення соціоло­гічних знань і соціологічного стилю мислення в різні царини суспільного життя.

Отже, функції соціології різноманітні, але головне в них – дати об”єктивні знання соціальної реальності, виявити негативні тенденції, передбачити їх наслідки, оптимізувати управлінські рішення.

1.8. Роль і завдання соціології в соціальному реформуванні укр суспільства Особлива потреба в соціологічних знаннях та рекомендаціях від­чувається нині у зв'язку з кардинальними перетвореннями нашого суспільства, колективним суб'єктом яких є все населення. Жодне перетворення не може бути успішним без урахування ставлення лю­дей до його цілей і програм, без свідомої активної участі народу у здійснюваних соціальних перетвореннях, у новаційних процесах.

Для того щоб визначити тенденції розвитку будь-яких явищ, ви­брати оптимальні засоби управління ними, треба знати можливості соціальних спільностей, що вивчаються, умови використання засо­бів, що пропонуються.

Перетворення, які здійснюються в нашій державі, зачіпають ін­тереси всього населення, змінюють майновий і соціальний стан, трансформують поведінку багатьох соціальних груп, що взаємодіють між собою. За цих умов органам управління вкрай необхідна повна, точна і достовірна інформація про реальний стан справ у будь-якій сфері суспільного життя, про потреби, цінності, інтереси, поведінку різних соціальних груп, а також про можливості впливу їх поведінки на суспільні процеси. Давати таку інформацію – завдання соціології.

Інакше кажучи, соціологія має забезпечувати надійний зворотний зв'язок в організації управління суспільними перетвореннями. Тільки глибоке вивчення думок і настроїв трудящих, урахування їхніх потреб та інтересів, підвищення дійовості й оперативності соціологічної ін­формації буде сприяти оновленню нашого суспільства.

Значна роль належить соціологічним знанням у конкретизації рішень уряду, кожне з яких має соціологічно осмислюватися й об­ґрунтовуватися.

1.9. Місце соціології у професійній підготовці молоді Особливо актуальним для соціології в Україні є формування соціологічного мислення в усік верств населення передусім у молоді, у людей, зайнятих на виробництві, — від робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соціологічно освіченим, має розуміти значення і роль соціологічним знань у розбудові нового суспільства, має вміти дати соціологічну оцінку виконанню своїх професійних ролей, передбачати соціальні наслідки своїх втручань у суспільне життя.

Тема 2. Історія становлення та розвитку соціології

2.1 Особливості протосоціологічного знання, його основні форми Соціологія як окрема наукова галузь вини­кає в середині минулого сторіччя — тоді, коли О.Конт, спираючись на ідеї Сен-Сімона, висунув проект створення нової науки про суспільство, котра має грунтуватися не на спекулятивних принципах, а на спостереженнях та аналізі реальних фактів. З часів О. Конта бере початок так звана академічна, або офіційна, соціоло­гія як самостійна наука.

О.Конта не було жодних теоретичних уяв­лень про суспільство, але вони не завжди відповідали критеріям на­уковості у сьогоднішньому розумінні, оскільки мали форму окремих поглядів, ідей, учень тощо. Однак вони становлять невід'ємну час­тину людського суспільного життя, людської культури, історії соці­ологічної думки. Цю частину знань називають протосоціологією.

На стадіях раннього класового суспільства міф і епос були осно­вними формами відображення соціальної дійсності. Міф — це най­давніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини, в якому явища дійсності виступають у вигляді чуттєво-образних уяв­лень.

Епос — це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні нор­ми, прагнення. В епосі суспільні відносини описуються такими, якими вони були насправді, а не віддзеркалюються у перевернутому вигляді, як у міфі, де вигадка і фантазія істотно спотворювали ре­альне життя людини.

Міф та епос — це позанаукові форми відображення дійсності. Соціально-історичний прогрес породжує нові форми її пізнання та відтворення у свідомості людей.

2.2. Головні соціально-пізнавальні здобутки Демокрита, виокремлення ним 2-х видів пізнання Давньогрецький філософ матеріаліст Демокріт (460 – 370 р. до н. е.) розрізняє два роди пізнання. До першого належать зір, слух, нюх, дотик. Те, що недоступне чуттєвому пізнанню, людина осягає за допомогою мислення, що є істинним пізнанням, коли пізнаваль­ним «органом» стає дослідження.

Головною заслугою Демокріта в соціально-пізнавальному плані є розробка концепції походження і природного розвитку людини шляхом еволюції матерії. Він чітко уявляв собі людину як політич­ну істоту, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. При цьому він наголошував, що пристойність вимагає підкорення закону, владі й тим, хто має розумову перевагу, бо від природи керувати властиво ліпшому і дуже тяжко бути під владою гіршого.

2.3. Демокрит та Геракліт про роль потреби вжитті людини Кожна людина має набиратися мудрості, яка не стільки дана від природи, скільки породжується сумлінним навчанням.

Демокріт учив, що суспільство виникає в лоні природи. Людина наслідує природу — у павуків навчилася ткати, у ластівок — буду-вати, у співочих птахів — співати. В основі цього була потреба, яку Демокріт називав учителькою життя. Люди розвиваються саме за­вдяки прагненню задовольнити свої потреби.

Демокріт писав про значення поділу праці для розвитку суспіль­ства і знання, про виробничу діяльність та про багато інших речей. Його твори не збереглися, до нас дійшли тільки фрагменти, цитова­ні різними авторами. Проте і в цих фрагментах траплялося багато надзвичайно цікавих думок стародавнього мудреця стосовно сутно­сті й механізму пізнання суспільства, окремих соціальних явищ, процесів.

Геракліт (520 — 460 р. до н. е.) поділяв людей на дві групи зале­жно від співвідношення в них здорового глузду та потреб. Перша група — це люди, у поведінці яких розум панує над потребами. Во­ни керуються насамперед здоровим глуздом і, якщо це необхідно, здатні відмовитися від нерозумних потреб. Натомість рабами своїх потреб є представники другої групи.

2.4 Платон про людські пристрасті, егоїм та суспільну структуру Видатний давньогрецький філософ Платон (427—347 р. до н. е.) – представник ідеалізму – висунув завершену систему полі­тичного устрою суспільства, яку обгрунтував у творах «Політик», «Держава», «Закони». Він уважав, що душі кожної людини прита­манні три компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідно­шення в кожної людини різні. Перемога розуму над пристрастями досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина мо­же побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та за­кони. Держава має на основі закону забезпечити природжені потре­би людей, наділити громадян матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства – людський егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин.

У побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про душу й етику.

Найвищий щабель у суспільстві Платон відводить тій верстві людей, у діях яких домінує розум, розсудливість, хто здатний споглядати істину.

Другий щабель платонівської держави мають займати воїни-охоронці. Представниками третього щабля платонівської ієрархії є ті, що займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ (ремісни­ки та землероби).
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

План Вступ Початки української соціології Розвиток вітчизняної соціології...
Україна багата на видатних людей. Це стосується І такої науки як соціологія. Однак дана наука розвивалась особливо вдало в період,...

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо...
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Всеукраїнський студентський архів
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Тема: Предмет, структура І функції соціології
Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Тема уроку
Вступ. Завдання І структура курсу. Вступ до першого періоду новітньої історії України. Формування індустріального суспільства в українських...

1. вступ до соціології
Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв’язку....

Література Тема: «Буквар»
Вступ

Лекція тема Вступ. Предмет, метод та періодизація курсу “Історія економіки та економічної думки”
Тема Вступ. Предмет, метод та періодизація курсу “Історія економіки та економічної думки”



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка