Пошук по сайту


Віктор Леонтійович Петрушенко - Сторінка 2

Віктор Леонтійович Петрушенко

Сторінка2/40
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

ФІЛОСОФІЯ - (з давньогрец.: любов до мудрості) — теоретична форма світогляду; особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі.

РЕФЛЕКСІЯ - (з латин.: загинати, обертати) — унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, думка про щось — як думка про думку, знання про щось — як знання про саме знання.



КАТЕГОРІЇ - (з давньогрец.: демонструю, виявляю) — граничне широкі, вузлові поняття певної галузі знання, сукупність яких окреслює якісну специфіку предмета пізнання даної галузі.
ФІЛОСОФІЯ, РЕЛІГІЯ, МИСТЕЦТВО - за Г.Гегелем, три основні форми людської духовно-практичної діяльності, які фіксують три основні властивості людського інтелекту: філософія (і наука) уособлюють здатність розуміти, мистецтво -- здатність переживати дійсність, релігія — здатність відчувати спорідненість людського духу з фундаментальними початками буття.
1.1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення.

Філософія, як і будь-які інші види людської діяльності, постає людською справою: не було би людини, ми не вели би про все це розмову. По-друге, із чим би ми не мали справи: із природою, творчістю, наукою, пізнанням,— ми завжди, так чи інакше, маємо справу з людиною в тому сенсі, що реально ми можемо вести розмову про будь-що лише тоді, коли воно ввійшло в контакт з нами, із нашим сприйняттям. Людина своєю активністю, пізнанням та мисленням створює універсум, в якому живе і про який знає, бо ми не знаємо, що є світ сам по собі; ми знаємо той світ, який нам відкрився через нашу діяльність, працю, пізнання, експерименти, фантазію і т. ін. Саме в такому сенсі слід розуміти твердження А. Шопенгауера про те, що світ є нашим уявленням та слова Ф. Ніцше про те, що все є лише проявами життя. За влучним висловом М. Хайдеггера, людина є “отвором у бутті”, бо на рівні людини та через людину глибинні потенції буття уперше виходять у своє виявлення. Унаслідок того, що людина постає ніби епіцентром, або зосередженням універсуму, вона сама виявляє себе надзвичайно по-різному та суперечливо. Власне кажучи, саме тому людське самопізнання постає невичерпним за змістом та горизонтами виявлення. Мимоволі виникає питання: завдяки чому людина має такі властивості? Що становить основи її буття? Водночас перед нами постає та окреслюється питання і про те, якими людськими потребами зумовлене існування філософії (яка, за словами французького філософа, математика та фізика Р.Декарта, лише одна відрізняє нас від дикунів)?

Намагаючись осмислити людину, ми порівнюємо її з іншими істотами та явищами світу, і в такому порівнянні перед нами вимальовуються деякі фундаментальні особливості становища людини у світі.

• 1. Звичайно, першою особливістю людини виступає її розумність, здатність усвідомлювати себе і те, що її оточує. В загальному плані розумність постає перед нами як здатність людини не лише жити та діяти, зберігати своє життя та регулювати його, а й як людська можливість не зливатися із дійсністю та власними діями, володіти певними засобами оцінки дійсності. Людина має свідомість, а це значить, що вона ставиться до дійсності через знання та інші інструменти інтелектуальної діяльності, тобто вона може співставляти, порівнювати, оцінювати та визначати дійсність інтелектуально, а потім вже із подібними оцінками входити у реальну взаємодію із нею. Завдяки розумності людина рано чи пізно усвідомлює і свої власні особливості, свою унікальність та свої можливості, тому у неї так чи інакше формуються певні знання про себе, які врешті і входять у склад філософського знання.

• 2. Значною мірою якості людини та її становище в світі зумовлені її біологічною неспеціалізованістю. Це означає, що в будову людського організму не закладена програма її життєвих здійснень. Коли ми маємо справу з твариною, то можемо лише за особливостями будови її організму визначити, що це за істота і яким може бути спосіб її життєдіяльності (птах літає, риба живе у воді і т. ін.). У тваринному світі досить чітко діє закон співвідношення органів та функцій: якщо є певний орган, він повинен виконувати певні функції. Коли ж народжується людина, ми також бачимо, що це є саме людина, проте ми розуміємо, що її життя не може бути зведеним до життя її організму, і яким саме життям вона проживе, того особливості її анатомічної будови не визначають. можемо прогнозувати можливі варіанти її життя, але ніхто не дасть гарантій щодо здійснення таких прогнозів. Мало того, народжена людина взагалі може “випасти” з людського суспільства і не набути навіть елементарних навичок людської поведінки (прямої ходи, користування предметами побуту та ін.), не кажучи вже про опанування культурою, видами людської професійної діяльності та ін. Звичайно, Людина може мати певні завдатки, наприклад, чудовий музичний слух, проте це зовсім не зумовлює того, що вона стане музикантом.

• 3. Відсутність якоїсь певної (одної) програми життя робить людину істотою вільною, такою, що має свободою: людина як людина (а не її організм) ні до чого жорстко не прив'язана й однозначно не спонукувана: “доля людини покладена на неї саму”(Ж.-П.Сартр); “людина — це передусім проект...”(Ж.-П.Сартр), тобто людина має можливість обирати, певною мірою проектувати своє життя.

• 4. В іншому аспекті неспеціалізованість постає як універсальність людини: якщо людина не призначена ні до чого конкретного, то вона—потенційно, за суттю може бути всім. І справді, загалом нормально розвинена людина може оволодіти майже всіма можливими видами та напрямами людської діяльності. Мало того, з цього огляду людина “відкрита” майбутньому, тобто може створювати принципово нові види діяльності та поведінки. Тварини перш за все реагують на ті подразники, які пов’язані із їх життєвими потребами, а в сферу людських інтересів може потрапляти все, що завгодно. Саме завдяки універсальності, різноманітності, незапрограмованості людини існує історія людства; тварини, наприклад, не мають власної історії у тому сенсі, що вони віками, із популяції у популяцію діють одноманітно, а людська історія являє собою досить швидку й динамічну зміну суспільств, культурних досягнень, видів діяльності, способів життя. Певна річ, що за наявності єдиної жорсткої програми життєвих здійснень людини все це було б неможливе.

Той факт, що людина є істотою неспеціалізованою, що вона не реалізує своїм життям певної, заздалегідь наданої їй програми, має не лише позитивне значення, а й свою не дуже приємну сторону: наданої програми життя немає, тому людина сама повинна її знайти, сформулювати. Якщо ж вона цього чомусь не зможе зробити, то й результат життя у такому випадку також буде не зовсім належати саме цій людині. Перед нами окреслюється така ситуація: людина є істотою неспеціалізованою, а тому вільною та універсальною. Вона “може бути всім”, але саме тому може бути й нічим. Тому в людській історії, у розвитку окремої людини так гостро стоїть питання про пошуки життєвих орієнтирів, про людський життєвий вибір, людське самовизначення. І ці питання підсилює ще одна особливість людини.

• 5. Людина як істота розумна є єдиною, хто усвідомлює свою смертність, обмеженість та скінченність свого життя (принаймні— свого земного життя). Цей момент відіграє в історії людства та в житті окремої людини надзвичайно важливе значення: життя надається людині лише одного разу, тому ціна життєвого вибору фактично оплачена ціною життя: ми маємо можливість виправдати своє перебування у цьому світі і у цьому житті лише одного разу, у єдино можливому для нас варіанті. Тому тема смерті в людській думці невіддільна від теми життя. В аспекті вже розглянутих особливостей людини вона надзвичайно посилює і загострює проблеми людського самовизначення, пошуку життєвого сенсу. Адже в разі помилки повторити “життєвий експеримент” буде вже неможливо. Звідси — знамениті міркування М. Монтеня: “Розмірковувати про смерть означає розмірковувати про свободу. Хто навчиться помирати, той забуде, що таке бути рабом”. “Міра життя не в його тривалості, а в тому, як ви його використали”.

Що надає людині саме таких рис, завдяки чому зазначені особливості входять у системну єдність? Міркуючи над цими питаннями, ми звертаємося до ще однієї дуже важливої людської особливості.

6. Людина розгортає свою життєдіяльність і реалізує себе як людина у сфері соціокультурних процесів. Ці процеси існують на основі того, що людина перетворює сили, елементи та властивості природи на елементи власної життєдіяльності. Так, явища електрики існують як природні, але людина, пізнавши їх, надає їм принципово нового впорядкування, змушує їх працювати задля певної мети. Сфера соціо­культурних процесів у сучасному суспільстві надзвичайно складна, розгалужена та розвинена. Людина сучасної цивілізації майже ніде не стикається з природою у її первісному вигляді: її оточують переважно штучні створіння, результати її праці, пізнання, наснаги. Внаслідок того людина прогресує не за рахунок змін в організмі, а за рахунок розвитку власної діяльності, за рахунок удосконалення соціо­культурних надбань. Але тут слід звернути увагу на надзвичайно важливий факт: річ у тім, що навички людської соціокультурної діяльності не передаються генетично. Це пояснюється тим, що генетично передаються лише відомості про будову організму, а предмети культури не становлять частини людського організму, існують поза ним. Отже, народжуючись, людина, для того, щоб стати людиною, повинна опанувати способами соціокультурної поведінки, навчитися діяти з допомогою предметів культури. Вона має навчитися прямої ходи, їсти з посуду, розмовляти, писати, водити автомобіль та ін. Отже, буття людини (саме як людини) тримається на людському зусиллі, людській активності. Ми є людьми настільки, наскільки утримуємо себе в людському статусі буття.

Розглянуті нами особливості становища людини в світі засвідчують, що задля того, щоби бути людиною, треба, звичайно, людиною народитися; ця умова є необхідною, але не достатньою: людина не народжується із готовою програмою на життя (якщо ми і віримо у те, що хтось заздалегідь визначив наше життя, ми все одно позбавлені знань про те, що і як саме нам призначено), тому вона сама повинна її знайти, виробити, здійснити свій життєвий вибір, оскільки у кінцевому підсумку лише вона сама має право розпорядитися власним життям. А оскільки ціна життєвого вибору людини є занадто великою, мимоволі виникає питання про те, чи існують якісь виправдані, надійні засоби, які б допомагали людині у цій найпершій життєвій справі. Забігаючи наперед відразу ж відзначимо, що історичне покликання та глибинне виправдання філософії полягає саме у тому, щоб виробити і надати людині інтелектуальні засоби для свідомого здійснення життєвого вибору.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

Схожі:

Віктор Леонтійович Петрушенко
Лише філософія, позаяк вона поширюється на все доступне людському пізнанню, відрізняє нас від дикунів та варварів, І кожен народ...

Віктор Леонтійович Петрушенко
Лише філософія, позаяк вона поширюється на все доступне людському пізнанню, відрізняє нас від дикунів та варварів, І кожен народ...

Віктор Леонтійович Петрушенко
Лише філософія, позаяк вона поширюється на все доступне людському пізнанню, відрізняє нас від дикунів та варварів, І кожен народ...

Державний стандарт професійно-технічної освіти
Коваленко Віктор Михайлович, директор Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти автомобільного транспорту та будівельної...

Словник
Словник підготували та уклали доктор історичних наук Сабадирьов Іван Леонтійович професор кафедри "Українознавство" Одеського державного...

Конспект лекцій розроблений у відповідності до листа Міністерства...
Короп Ігор Володимирович, Ревтюк Євген Антонович, Петренко Віктор Павлович – Інтелектуальна власність /Конспект лекцій для студентів...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка