Пошук по сайту


Життя І творчість Юзефа Антонія Роллє в працях учених І краєзнавців останьої чверті ХІХ – ХХ ст

Життя І творчість Юзефа Антонія Роллє в працях учених І краєзнавців останьої чверті ХІХ – ХХ ст

Сторінка1/4
  1   2   3   4
Баженова С.Е.

(Кам'янець-Подільський)

Життя і творчість Юзефа Антонія Роллє в працях учених і краєзнавців останьої чверті ХІХ – ХХ ст.

Юзеф Антоній Роллє (1830 – 1894)*, творчість якого була пов’язана переважно з волино-подільським краєм, належить до тих історичних й наукових постатей Польщі та України, визнання заслуг котрих перед суспільством в історіографії відбулося ще при їх житті, проте опісля добра пам’ять про них пройшла тернистий шлях утвердження в прийдешніх поколіннях. Історіографія його громадської діяльності та творчої спадщини охоплює досить тривалий відрізок часу – з другої половини ХІХ і до кінця ХХ століть. У її розвитку можна виділити такі основні періоди: 1) 70-ті роки ХІХ – початок ХХ ст; 2) 20-30-ті роки ХХ ст.; 3) 60-80-ті роки ХХ ст.; 4) 90-ті роки ХХ ст.

Перший період заклав підгрунтя історіографії проблеми, під час якого учасники і свідки розвитку української історичної науки, краєзнавчого руху та регіональних досліджень у галузі історії Поділля і Волині фіксували події, займалися рецензуванням і критикою діяльності наукових товариств, осередків й творчих здобутків, у тому числі Й.Й. Роллє, і не завжди були спроможні по науковому, об’єктивно осмислити бачені ними складні процеси та явища, надати їм аналітичних оцінок. Трудність осмислення сучасниками, зокрема, творчості Й.Й. Роллє полягала в тому, що його діяльність протягом другої половини ХІХ ст. знаходилась на вістрі протиборства польської, російської та української історичної науки в поглядах і дослідженнях минувшини та культури України, волино-подільського краю. Тодішня офіційна російська історіографія, яка торувала шлях русифікації українських земель, вбачала в особі Й.Й. Роллє та його працях лише провідника ідей подальшої польської експансії на Поділлі, Волині й Київщині і, так би мовити, прагнули очорнити, усунути свого потенційного конкурента у регіональних дослідженнях. З певною упередженістю, критично, але толерантно поставилася до творчості Й.Й. Роллє молода українська історична наука, яка відкрила шпальти свого журналу “Киевская старина” для систематичних публікацій його нарисів і оповідань, визнала в ньому авторитетного знавця джерел та історії середньовічної України. Польська історична наука вважала доктора Антонія Роллє своїм представником та теренах так званих “східних кресів”, всіляко заохочувала, підтримувала і захищала його історичні публікації, але, водночас, не поділяла його зближення з українською громадськістю і науковцями, його критичне ставлення у творах до польського панування в українських землях, до свавілля тут польського магнатства та шляхти. Сам же Й.Й. Роллє, залишаючись польським істориком і літератором, ніколи не ізольовував себе від української землі, на якій проживав і про яку так багато писав, з болем сприймав біди та турботи насамперед простого люду, завжди був у колі друзів російської та української інтелігенції й науковців і здобув у них належне визнання та авторитет. Хоча Й.Й. Роллє у процесі став повнокровним інтелігентом (був лікарем, ученим, літератором), демократом у ставленні до оточуючих і в дослідженнях, проте постійно зберігав у собі риси дворянина – шляхтича, які час від часу превалювали над всім його єством й мимоволі знаходили вихід, впливали на творчість, що не залишалось не поміченим читачем і неоднозначно ним сприймалося [1, с. 516].

Першим, хто найбільш серйозно і зважено поставився до творчості Й.Й. Роллє й став стежити за виходом у світ його кожної книги і нарису, присвячених історії та культурі України, волино-подільської землі, був відомий фундатор української історичної науки, краєзнавчого руху і регіональних досліджень професор університету св. Володимира В.Б. Антонович (1834-1908). Доречі, він разом з Й.Й. Роллє закінчив в 1855 року медичний факультет Київського університету і теж обрав своїм фахом історію, археологію, народознавство [2, c.128]. В.Б. Антонович взяв на себе місію впродовж другої половини ХІХ ст і початку ХХ ст. відслідковувати процес розвитку польської історіографії в дослідженнях України та обстоювати від неї національні інтереси своєї Вітчизни й історичної науки. Прикладом може слугувати його капітальна стаття “Польско-русские отношения XVII в. в современной польской призме” [3], в якій він найбільш обгрунтовано й аналітично виклав критичні погляди на спроби фальсифікувати регіональну історію України польських істориків і літераторів. У цьому контексті В.Б. Антонович спочатку упереджено, а згодом з повагою і об’єктивністю став розглядати праці вченого з м.Кам’янця-Подільського Юзефа Антонія, якого він тривалий час не ототожнював з своїм однокашником Й.Й. Роллє. Тому в перших рецензіях В.Б. Антонович писав: “Письменник, який ховається під псевдонімом доктора Антонія Ю. … належить до числа самих плідних і талановитих польських історичних письменників нашого часу” [4, c.149]. Зрештою, з’ясувавши власника псевдоніма і встановивши з Й.Й. Роллє наукові зв’язки, В.Б. Антонович з ще більш посиленою увагою поставився до його творчості. Уже в першій опублікованій в часописі “Киевская старина” за 1882 рік рецензії на книгу Й.Й. Роллє польською мовою “З історії Київського Полісся” В.Б. Антонович так охарактеризував праці автора: “Протягом семи років доктор Антоній видав вісім томів історичних монографій… Всі вони стосуються історії Південно-Західної Росії (Правобережної України – С.Б.) … До незаперечних здобутків автора належить його грунтовне знайомство з джерелами (не тільки польськими, а й російськими)… талант в групуванні і висвітлені фактів та вельми детальна розробка побутової характеристики часу” [4. с.150]. Проте для раннього періоду творчості Й.Й. Роллє, на думку рецензента, були притаманні серьозні недоліки: прагнення автора при викладі історичних подій доповнювати їх власними домислами та художніми описами, довільно трактувати архівні й інші джерела і пристосовувати їх до прийнятої у польській історіографії концепції “цивілізаторської” місії Речі Посполитої в українських землях, яка нібито несла розумову і громадянську культуру варварам [4, c.150-152].

Аналізуючи в іншій рецензії двотомник третьої серії Й.Й. Роллє “Історичних оповідань”, яка вийшла друком 1882 року у Варшаві, В.Б. Антонович знову підкреслив прихильність автора до середньовічної історії Поділля і Волині, що всі “нариси д-ра Антонія написані з таким же талантом і знанням історичного матеріалу, котрі помічені в попередніх творах, хоча і не позбалені тих же недоліків – зловживанням епітетами і деякою тенденційністю” [5, c.572]. Водночас, переказуючи зміст і розлядаючи оповідання про польських магнатів волино-подільського краю XVIII ст. А. Золотницького, Б. Гулевича, Д. Томашевського, Страшного Йосипа (Й. Стемпковського), Немиричів та інших, Антонович побачив у них умілий і правдивий показ Й.Й. Роллє морального розкладу, паразитичного способу життя шляхетських верств, негативні оцінки Барської конфедерації, співчутливе ставлення до гайдамаччини. Ще більш симпатія В.Б. Антоновича до праць Й.Й. Роллє простежується в рецензії на його чергову книгу “Наречені кресів” (1883) [6, c.121-124], в якій автор на основі лише йому доступних документальних джерел професійно, з художньою майстерністю створив 6 біографічних нарисів про найбільш видатних і впливових жінок польської аристократії Поділля й Волині XVII–XVIII ст.: княгиню Анну Борзобагату-Краснеську, Феофілу Хмелецьку, Софію Хоткевич, Єлену Немиричову та ін. Підкреслюючи об’єктивність у зображенні автором історичної епохи, життя польського поміщицтва і шляхти в Україні, В.Б. Антонович писав: “З нарисів д-ра Антонія бачимо, що найбільш енергійні жінки не тільки засвоювали побутові риси свого суспільства, але намагалися і в зовнішніх формах та прийомах не поступатися чоловікам; вони ведуть нескінчені тяжби, прищеплюють собі пристрасть до кляуз, уміють вельми спритно користуватись юридичною казуїстикою; вони подають позови або відбиваються від них збройною силою, організовують напади, витримують облоги, утримують збройні загони і на їх чолі дають битви” [6, c.123].

Часті й цілком позитивні рецензії В.Б. Антоновича знайомили загал української громадськості з творчістю, сюжетами та оцінками праць Й.Й. Роллє, відкрили шлях до їх публікацій у перекладах на російську мову в тодішніх найбільш престижних часописах. Тільки в головному видані вітчизняної історичної науки “Киевская старина” протягом 1882-1899 рр. були вміщені найбільш вагомі нариси доктора Антонія: “Українські жінки” (1883) [7], “Страшний Йосип” (1883) [8], “Іван Підкова” (1885) [9], “Кармелюк” (1886) [10], “Доля красуні” (1887) [11], “На шпаковому шляху” (1887) [12], “Сава Чаленко” (1887) [13], “Побужжя в XVII i XVIII cт.” (1894) [14]. Варто додати, що редакція “Киевской старины” майже до кожного опублікованого на своїх шпальтах історичного оповідання Й.Й. Роллє подавала власну передмову або коментар у дусі В.Б. Антоновича, з яких найбільш важливі про нариси “Кармелюк” [10], та “Жінки при Чигиринському дворі” [15], а також вміщувала рецензії на його праці інших авторів [16]. Усе це не тільки принесло польському письменику і вченому публічне визнання в Україні й сформувало в його сучасників позитивний погляд на творчість Й.Й. Роллє але й стало одним з головних джерел для дослідження його життєдіяльності. Нарешті В.Б. Антонович, як постійний оглядач творчості Й.Й. Роллє, у присвяченому йому некролозі підвів такі підсумки свого історіографічного аналізу: “Оглядаючи наукову і літературну діяльність доктора Антонія, ми не можемо не визнати її вельми плодотворного значення. Як історик, він опрацював багаточисельні епізоди минулого і скористався для вивчення їх архівними приватними матеріалами, котрі без його участі не знайшли б ще довго свого наукового використання. Але набагато більше значення має д-р Антоній, як популяризатор; його монографії написані легко і привабливо, ознайомили польське суспільство з історією Південно-Західного краю і примусили його відмовитись від багатьох упереджених думок, тенденційних уявлень. Якими б не були його симпатії, який би зовнішній колорит він не надавав своїм судженням, об’єктивно історична істина, яку д-р Антоній поважав як історик, виступала постійно з-під легкої зовнішньої стилістичної пелени і сприяла розвитку самопізнання, чим і полегшувалось бажане в краю примирення. Тому незважаючи на розбіжності в думках на різні точки зору – ми повині визнати, що д-р Антоній невтомною своєю діяльністю на полі історичної науки чесно відслужив на користь рідного краю” [17, c.306]. Дана оцінка В.Б. Антоновичем постаті Й.Й. Роллє сприйнятна і для сучасної української історичної науки.

Для більш грунтовної і всебічної характеристики діяльності польської меншини у регіонах України, корифеїв так званої “української школи” в польській історичній літературі ХІХ – початку ХХ ст., у тому числі її видатного представника Й.Й. Роллє, важливі судження й аналітичні оцінки подані в працях “Польская колонизация Юго-Западного края” П.О. Куліша [18], “Евреи и поляки в Юго-Западном крае” М.П. Драгоманова [19], в сьомому томі “Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край” П.П. Чубинського [20], у дисертації та монографії “Барское староство” М.С. Грушевського [21] та інших визначних діячів українського національного відродження. З-поміж них особливе місце належить І.Я. Франку. Він пильно стежив за появою публікацій з історії України та її країв польських авторів і подавав критичні оцінки, чітко з’ясовував їх ідеологічні позиції, рішуче засуджував їх спроби насаджувати теорії “цивілізаторської”, “культуртрегерської” місії Речі Посполитої під час панування в українських землях. Зокрема, такою історіографічною працею вченого є велика стаття “Галицьке краєзнавство” (1892) [22]. В ній І.Я. Франко вказав понад 200 краєзнавчих праць, які стосуються вивчення Східної Галичини й Західного Поділля, назвав 320 українських, німецьких й, головним чином, польських дослідників краю, проаналізував творчість відомих українських Д.І. Зубрицького, С.І. Шараневича, А.С. Петрушевича і польських А. Бельовського, О. Яблоновського, Б. Лімановського й інших істориків і знавців краю. Водночас учений глибоко обгрунтував поняття “краєзнавство” і остаточно його утвердив в історіографії, а також звернув увагу на необхідність повсюдно розгортання історико-краєзнавчих досліджень, як важливого суспільно-політичного і науково-культурного фактору.

З неменшою увагою спостерігала за польськими дослідженнями “східних кресів” видатний історик України О.Я. Єфименко. Зокрема, вона знаходилась під значним враженням і впливом творчості Й.Й. Роллє, хоча близько й не була з ним знайома. У 1894-1895 рр. вона опублікувала в “Киевской старине” монографію “Очерк истории Правобережной Украины по И. Ролле” [23]. Автор переслідувала мету перехопити ініціативу польських науковців у вивченні цього великого регіону й, так би мовити, очистити виклад його історії від ідеологічних та політичних збочень, упереджень і фальсифікацій. Проте вже тодішні рецензенти констатували, що талановито створені О.Я. Єфименко “Нариси” “зберігали ліпші красоти оригіналу (Роллє – С.Б.), його чудову історичну правдивість і водночас художність” [1, c.512].

Російські офіційні історики другої половини ХІХ – початку ХХ ст. не помічали постаті Й.Й. Роллє в науці, але й не могли обійтися без використання фактичного матеріалу його праць з історії Правобережної України, як це зробив зі своїми співавторами П.М. Батюшков у книгах “Волинь. Исторические судьбы Юго-Западного края” (1888) [24] та “Подолия. Историческое описание” (1891) [25], присвячених 100-річчю входженню цих земель під владу Російської імперії. Проте російські енциклопедії того часу і насамперед видавці відомого “Энциклопедического словаря” Ф.А. Брокгауз і А.Ефрон оприлюднили про Й.Й. Роллє перші біографічні довідки, в яких визнали в ньому непересічного вченого та письменника, знавця історії України [26, c.40].

Не стояла сторонь від популяризаторії життя і творчості Й.Й. Роллє польська історіографія другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Зокрема, перша спроба подати аналітично біографію, громадську діяльність, характеристику монографії “Замки подільські на молдавському кордоні” і перших випусків томів “Історичних оповідань” належить В. Коратинському, який 1881 року оприлюднив спеціальну статтю “Ю.А. Роллє” [27]. Цей критик відзначив обдарованість й грунтовність історичних знань доктора Антонія, глибоку джерелознавчу основу українознавчих і поділлєзнавчих публікацій й акцентував увагу на пропольські погляди автора на середньовічну добу “східних кресів”. Наукова і літературна діяльність Й.Й. Роллє постійно знаходилась у полі зору відомих українознавців письменника Генриха Сенкевича і вченого Олександра Яблоновського. Перший з них близько товаришував з Й.Й. Роллє, приїзджав до нього в Кам'янець для спільних подорожей по Поділлю, широко скористався з його “Історичних оповідей” при створенні славнозвісної трилогії “Вогнем і мечем”, “Потоп” і “Пан Володиєвський” [28, c.437]. О.Яблоновський, який також приятелював з Й.Й. Роллє, високо цінував і пропагував його історичні дослідження Правобережної України й користувався джерелознавчими розробками та фактичним матеріалом доктора Антонія при створенні монографії “Волинь. Поділля і Русь Червона” [29], “Історія південної Русі до занепаду Речі Посполитої” [30]. Водночас О. Яблоновський вказував на белетристичну спрямованість більшості творів Й.Й. Роллє. Проте польська історіографія зазначеного періоду більше ідеалізувала творчість Й.Й. Роллє, ніж прагнула об’єктивно поставитись до неї, вперто вбачала в ньому лише прихильника полонізаторських ідей щодо України. Місцеві ж польські письменники й дослідники намагалися успадкувати манеру викладу матеріалу Й.Й. Роллє в зображенні історичної епохи та її визначних постатей, як це вдіяли на межі ХІХ-ХХ ст. подільський історик Казимеж Пуласький у “Хроніці польських родів” Правобережної України [31] й волинський літератор і краєзнавець Юзеф Дунін-Карвіцький у своїх “Історичних оповідях” [32].

За діяльністю й творчістю Й.Й. Роллє уважно стежили його сподвижники по краєзнавчому русі на Поділлі другої половини ХІХ ст., місцеві дослідники з середовища української інтелігенції, яких об’єднував з 1865 року Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет, що був на той час авторитетним науковим товариством в країні [33]. Зокрема, члени цього Комітету Ю.Й. Сіцінський та С.О. Венгрженовський, для яких Й.Й. Роллє був порадником і наставником у краєзнавчих дослідженнях, здійснили переклади ряду його історичних оповідань з польської на російську мову для “Киевской старины” (80-90-ті роки ХІХ ст.), чим сприяли популяризації його творчості в Україні. Водночас вони критично ставилися до “польської точки зору” Й.Й. Роллє на минуле Поділля [34, c.517].
  1   2   3   4

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Дослідження проблем розвитку цієї галузі суспільного життя знайшло...
Одеському державному технікуму кінематографії, який був створений восени 1924 р. Але до наших днів він не зберігся, бо в 1929 р згідно...

Міністерство освіти І науки україни табель успішності
В кінці кожної чверті (семестру) класний керівник видає табель успішності учневі. Учень повертає підписаний батьками табель класному...

9 клас – історія України Контрольна робота №1 культурне життя на...
Укажіть, навчальні заклади якого типу набули поширення в Україні в першій половині ХІХ ст

Урок №13 Дата 24. 10. 2014 р. Вчитель Сичова Оксана Миколаївна
Тема: «Соціально-економічне життя народу та український національний рух у п п. ХІХ ст»

Робоча навчальна програма педагогічна творчість галузь знань
Педагогічна творчість. Програма навчальної дисципліни. – К. Київський університет імені Бориса Грінченка, 2011. – 26 с

Міністерство освіти І науки україни український державний центр туризму...
Український державний центр туризму І краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти І науки України спільно Всеукраїнською спілкою...

Тема: розвиток літератури на харківщині в умовах складних та неоднозначних...
Познайомити учнів з умовами та особливістю розвитку культури на Слобожанщині, зокрема в місті Харкові, в період ХІХ – початок ХХ...

Я. Р. Дашкевич Інститут української археографії та джерелознавства
Для Омеляна Пріцака ще в молодому віці поняття «життя І творчість» перетворилися у синоніми. І так було всюди, куди б не закинула...

Усна народна творчість”
Київської Русі стала поява літератури: історичної, філософсько-публіцистичної, юридичної, художньої та церковної. Виникнення І розвиток...

Остап Вишня Усмішки Життя І творчість Остапа Вишні
Чечві, біля тихого містечка Груні, що на благословенній нашій Полтавщині, в маєтку поміщиків фон Рот народився хлопчик Павло Губенко,...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка