Пошук по сайту


Природні, соціокультурні та духовні виміри людського життя - Людина І світ

Людина І світ

Сторінка3/30
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

Природні, соціокультурні та духовні виміри людського життя


Визначення людини як особливої істоти дає уявлення про неї як про суперечливу єдність природного, соціального та духовного (варто додати – і душевного). Спробуємо розглянути це питання більш ґрунтовно.

Природне у людині виявляється у морфологічних, генетичних" явищах, а також у нервово-мозкових, електрохімічних та інших процесах, що властиві людському організму. Це фізіологічні процеси, що відбуваються у нашому організмі, основою яких є обмін речовинами, енергією та. інформацією між організмом і навколишнім середовищем. У цьому розумінні між людиною і вищою твариною суттєвої різниці немає. Однак якщо абсолютизувати в людині тільки природне, біологічне, то ми не зможемо пояснити інші аспекти людського життя і будемо змушені пояснювати їх лише непоборними якостями.

Природне начало в людині (а до нього належать також особливості нейрофізіологічних процесів, що є основою людського мислення, тобто біопсихічне життя людини) вивчається природничими науками, серед яких сьогодні безсумнівним лідером є генетика, яка вивчає механізм передачі від покоління до покоління природних задатків.

Коли йдеться про соціальну сутність людини, її соціокультурні виміри або про людину як особистість, слід виходити не з природного в людині взагалі, а лише з її антропологічних особливостей, тобто з вивчення її тілесної організації та деяких елементарних психічних властивостей і процесів (наприклад, від найпростіших інстинктів).

Таким чином, на певному рівні антропогенез у процесі "вдалих" мутацій, трудової діяльності, спілкування і формування духовності начебто "перевів стрілки" з біологічного розвитку на шлях історичного становлення власне соціальних істот, у результаті чого сформувалася людина як природно-соціальна істота. Саме тому людина є цілісною єдністю біологічного, психічного та соціального. Однак людина не арифметична сума біологічного, психічного та соціального, вона інтегральна єдність, що приводить до виникнення нового якісного стану – людської особистості.

Виміри людини не можна зводити лише до природного та соціального в ній, хоча б тому, що соціальне породжує й духовність. Якщо у свідомості людини знаходять відображення лише найелементарніші потреби, задоволення яких необхідне тільки для підтримання фізичного існування, якщо почуття й емоції примітивні, а поняття не розвинені, то це свідчить про її бездуховність, внутрішню убогість. Саме про таких людей говорять, що вони злиденні духом.

Духовно розвиненою (або духовно багатою) людиною вважають таку, котра багато знає і ще більше розуміє, у своїй діяльності спирається на почуття й поняття істини, добра і краси, у якої переважають духовні потреби, якій притаманні безкорисливі почуття любові та милосердя, здатність відчувати свою причетність до людства, співчувати в біді кожній, навіть незнайомій, людині.

Духовність людини – це уміння мріяти, фантазувати, творчо удосконалювати світ, прагнучи зробити його кращим. Уміти створити свій внутрішній світ, не схожий на навколишню дійсність, – це один із найважливіших проявів духовності.

Отже, духовно розвинена людина – така, яка усвідомлює саму себе і може свідомо керувати своїми вчинками, підпорядковуючи їх нормам моралі та права, спрямовуючи їх на досягнення суспільно значущих цілей, це людина, внутрішнім регулятором поведінки якої є совість (за висло­вом класика німецької філософії XVIII ст. І. Канта – це закон, який живе у нас самих; на думку французького філософа XVIII ст. П. Гольбаха – це наш внутрішній суддя).

Перелік особистісних якостей духовно багатої людини, яка формується під впливом загальнолюдської культури, можна продовжити, проте це є змістом одного з наступних розділів – про духовність людини.

Усе викладене вище дає змогу дати загальне визначення: людина – душевновизначена природно-соціальна істота. Тобто до основних ознак людини можна віднести особливий тип тілесної організації, наявність душі, свідомість, суспільніст,ь, діяльність. Отже, поняття "людина" є родовим поняттям, що відображає загальні риси, притаманні людському роду: як загальносоціальні, так і природні, психічні, біологічні. Людина фактично є результатом п'яти біографій. По-перше, щоб бути людиною, вона повинна повторити фіїлогенез, історію розвитку та існування виду гомо сапієнс, тобто – мати людську будову тіла). По-друге, їй потрібно здійснити свою власну фізіологічну біографію - вирости, вона повинна вміти говорити, тобто спілкуватися з іншими людьми і не бути відірваною від культури людської цивілізації, їй потрібно здійснити свою соціальну, чогось навчитися і брати участь у процесі суспільного життя. По-п'яте, людини не існує без душі – того, що "здатне починати певний стан"
5. Індивід. Індивідуальність. Особа. Особистість.
В той же час цілісність людини нібито роздвоюється, що позначається поняттями «індивід» та «особистість».

Індивід (пізньолатинський переклад грецького поняття «атом») означає одиничне на відміну від сукупності, маси, тобто це окрема людина на відміну від колективу, соціальної групи, суспільства в цілому. З поняттям "індивід" нерозривно пов'язане поняття індивідуальність, що визначає зміст особистого, неповторного світу людини, її найвищі цінності та безумовні авторитети. Індивідуальність можна визначити як сукупність властивостей та здібностей, які відрізняють одно­го індивіда від інших. Отже індивідуальність є наслідком, з одного боку, біологічної своєрідності організму, а з іншого – специфічних особливостей розвитку певного індивіда.

Поняття особистість фіксує лише соціальне в людині. Воно охоплює сукупність усіх соціальних ролей людини, всіх суспільних відносин, найважливішими з яких є ставлення до суспільного обов'язку, моральних норм. Це не просто носій конкретних історичних суспільних відносин, а людина, яка активно впливає на них відповідно до своїх індивідуальних здібностей і нахилів, свідомості та організованості, трудової та суспільно-політичної активності. Це життєвий шлях, який завжди неповторний і оригінальний.

Формування особистості відбувається в процесі соціалізації, який за своєю суттю діалогічний або навіть полілогіч-ний. Цей діалог (поліалог) можна відобразити за допомогою такої системи:

• "Я-Я" – умова формування самосвідомості, внутрішнього світу людини;

• "Я-ТИ" – сфера формування морального почуття, почуттів любові, дружби, ненависті тощо;

• "Я-МИ" – родинні, групові, кастові, класові, національні, державницькі почуття, звичаї, традиції, переконання;

• "Я-УКРАЇНА" – громадянське, державницьке самоусвідомлення;

• "Я-ЛЮДСТВО" – родова самосвідомість, належність до гомо сапієнс;

• "Я-СУСПІЛЬСТВО" – ставлення до світу створених речей та інших людей;

• "Я-ПРИРОДА" – екологічна свідомість та ставлення до навколишнього середовища;

• "Я-УНІВЕРСУМ" – витоки світогляду, релігійних та філософських ідей, роздуми про сенс життя та смерть.

Отже, соціалізація є процесом засвоєння індивідом певної системи знань, норм та цінностей, які дають змогу функціонувати йому як повноправному члену суспільства. Вона охоплює як соціальноконтрольовані процеси цілеспрямованого впливу на людину, тобто виховання, так і стихійні, спонтанні процеси, які спричиняють вплив на її формування. Найважливішою формою соціалізації є звичаї та традиції, у світі яких людина живе від народження до смерті. Адже суспільство –це світ звичаїв, що регулюють мораль, форми спілкування, самовираження тощо. Іншою важливою формою соціалізації людини є державно-правові норми. Ще однією універсальною формою соціалізації є мова як особлива інфраструктура суспільства.

6. Сутність людини та сенс людського життя

Будь-який феномен може бути осмислений неоднозначно – або через його порівняння з іншими сутностями чи явищами, або через розкриття його власної унікальної природи. Феномен людини не є винятком. Тому відсторонене вивчення людини передбачає осмислення її відносин з природою, суспільством, Богом і самою собою. Проникнення в таємницю людини "зсередини" передбачає осягнення її тілесного, емоційного, морального, соціального та духовного буття.

Релігія розглядає як вищу цінність Бога. Тому таємниця людини у цій системі мислення (типі світогляду) виявляється або принципово недосяжною, або віднесеною до сутності божественного. Людина є суперечливою єдністю духу (душі) і природи (тіла), якісно протилежних одне одному як величне і низьке (Авґустин Блаженний уявляв душу як незалежну від тіла і ототожнював її з людиною, Фома Аквінський розглядав людину як єдність тіла і душі, як істоту проміжну між твариною і ангелами).

Тут простежується прагнення людини не лише пізнати власну сутність, а передусім прилучитися до вищої сутності – Бога. Тобто сутність людини зводиться до пізнання. Бога і служіння йому, що афористично формулюється так: людина – раб Божий.

Мислителі натуралістичної орієнтації виходять з культу природи, космосу (адже натура в перекладі з латинської – природа). Тому людина вважається лише природною істотою, вона нічим особливо не відрізняється від тварин. Сутність людини представники натуралізму бачили лише в якихось незмінних біологічних чи психологічних властивостях (так, 3. Фрейд, відомий австрійський психіатр і філософ, вважав, що сутність людини може бути зведена до її підсвідомих інстинктів – еросу і танатосу, тобто кохання і смерті, які визначають всю житттє.діяльність людей і навіть їхню історію).

Подібні погляди на рівні буденної свідомості здаються доступними і простими. Адже вам доводилось часто чути: "Людину не переробиш", тобто її не зміниш, не перевиховаєш. Якщо це й можна зробити, то лише за допомогою "генної інженерії". Ця точка зору має під собою деякі підстави, оскільки кожна людина як природна істота зберігає в собі якісь властивості від своїх тваринних предків. Інколи навіть відомі вчені сучасності доходять висновку, що за своєю природою людина більше погана, ніж хороша. "Якщо вірити етологам, то людина – гірша за мавп, – пише М. Амосов. – Радикально переробити цю природу можна лише генетичною хірургією, можливості ж соціального виховання досить обмежені".

Проте людина – не Бог, не злочинець, не грішний ангел. Як продукт тривалого біологічного і соціального розвитку (антропосоціогенезу) людина містить у собі не лише надбання, а й тваринні начала (в цьому аспекті не можна, мабуть, не погодитися, що "найстрашніші дияволи – це грішні янголи", та з китайською мудрістю "не все людське є у звірові, але все звіряче є в людині...").

Виходячи з першого підходу до розуміння сутності людини, тобто вивчення людини "ззовні", потрібно зупинитися і на соціоцентризмі, або антропологічному релятивізмі (від грецького «антропос» – людина, релятивізм з латинської — відносність), згідно з яким людська природа сприйнятлива до безкінечних змін, її внутрішнє стійке ядро може бути зруйноване, первинна природа перетворена відповідно до тієї чи іншої соціальної програми.

Соціоцентричний підхід ґрунтується на ідеї абсолютного пріоритету культури, суспільних форм життя над природними передумовами людського буття. Звідси зроблено висновок, що людина є вираженням культурних умов, і якщо треба проникнути у її таємницю, то слід вивчити ті чи інші структури культури.

Ще однією світоглядною позицією в оцінці сутності людини, підходом "зсередини" є ідеалізм. Філософи – ідеалісти вважають, що головним у людині, іі сутністю є свідомість розум, і саме цією властивістю людина відрізняєте інших живих істот. Оскільки свідомість людини не залишається незмінною, може вдосконалюватися в процесі освіти і виховання, то, впливаючи на свідомість, можна змінити і саму людину. У цьому суть просвітництва, характерного для різних філософських напрямів, у тому числі і для української філософії.

Отже, якими є ідеї, найбільш поширені у суспільстві, у який спосіб і з якою ефективністю передаються вони людині, такими є й самі люди. За всієї привабливості такого розуміння сутності людини воно малопродуктивне: хоча свідомість і відіграє надзвичайно велику роль у її життєдіяльності, вона все-таки не є визначальною, оскільки сама залежить від певних умов людського життя.

Насправді сутність людини як об'єкта філософського та наукового аналізу не є чимось сталим, встановленим раз і назавжди. На кожному етапі розвитку людської історії вона набуває нових форм і міри глибини, що свідчить про рух пізнання від сутності першого порядку до сутності другого, третього та наступних порядків. Тому можливим є такий варіант розгляду феномену людини, її сутності:

• по-перше, людина є живою істотою, проте їй притаманний особливий тип тілесної організації (тобто природна сутність людини – сутність першого порядку);

• по-друге, людина є там, де є її діяльність (це сутність другого порядку; сутність людської діяльності буде розглянуто в розділі про суспільне життя людини);

• по-третє, людська діяльність здійснюється у системі суспільних відносин – це сутність третього порядку, тобто йдеться про суспільність людини;

• по-четверте, людська діяльність (праця) є усвідомленим процесом перетворення природи, суспільства і самої людини (сутність четвертого порядку);

• по-п'яте, людина є істотою духовною, їй притаманна душа (про це докладніше йдеться при аналізі душевного життя і духовності людини). Отже, це сутність найглибшого порядку.

Зі зміною історичних уявлень про сутність людини відповідно змінюються і уявлення про сенс її життя.

Сенс (тобто смислове значення) людського життя має історичний характер. Однак питання про сенс життя є питанням про призначення людини. Не чому, а для чого живе людина? Із давніх часів це питання стояло перед людиною. Відомий французький філософ А. Камю у своєму есе "Міф про Сізіфа" писав, що є лише одне фундаментальне питання філософії – це питання про те, варте чи не варте життя того, щоб його прожити. Інше все – чи має світ три виміри, керується чи ні наш розум дев'ятьма чи дванадцятьма категоріями, – другорядне. Вже виникнення цього питання свідчить про те, що воно народжується із сумніву в існуванні такого сенсу.

З-поміж багатьох підходів до вирішення цієї складної проблеми можна виділити три головні:

• сенс життя одвічно притаманний життю від самого його початку;

• сенс життя за межами життя;

• сенс життя створюється самою людиною.

Для першого підходу найбільш характерне релігійне тлумачення життя, згідно з яким не перетворення світу на засадах добра, а дійова співучасть у Боголюдському житті має для людини абсолютний сенс. Бог створив людину за своєю подобою, і ми своїм життям повинні виявляти його подобу.

Основою другого підходу є наполовину релігійна ідеях людина здатна перебудувати світ на засадах добра і справедливості. Рух до цього світлого майбутнього є прогресом. Прогрес передбачає мету, а мета надає сенсу людському життю. Тобто майбутнє тут обожнюється за рахунок сучасного і минулого. Прогрес, отже, перетворює кожне людське покоління, кожну людину, кожну епоху на засіб і знаряддя кінцевої мети – досконалості, могутності та блаженства майбутнього людства.

Відповідно до третього підходу життя не має сенсу, який випливає з минулого чи майбутнього, тим більше з потойбічного світу. В самому житті взагалі немає раз і назавжди визначеного сенсу. Лише ми самі свідомо чи стихійно, навмисне чи мимоволі самим способом нашого буття надаємо йому сенсу і тим самим обираємо і створюємо свою людську сутність. Попри суб'єктивізм, цей підхід здається найбільш плодотворним.

Отже, перший висновок із вчень про сенс життя можна сформулювати так: говорити про це поняття безвідносно до конкретної людини безглуздо, оскільки завжди існує індивідуально усвідомлений сенс життя. Одні вбачають його у праці, другі – в коханні, треті – у самовдосконаленні, пізнанні, четверті – у боротьбі, п'яті – у служінні Богу тощо. Отже, це залежить від розуміння життя людиною, вона сама визначає сенс свого життя.

Другий висновок полягає в тому, що сенс життя усвідомлюється і формується на певних світоглядних (міфологічних, релігійних, філософських чи наукових) засадах. Звідси нерозривний зв'язок сенсу життя з основами світогляду, особливо з філософією і релігією.

Виходячи з розуміння сутності людини як суспільної істоти, багато мислителів висловлювали думку про те, що сенс життя полягає у сприянні процвітанню і поступу людства. Адже жити лише для себе – безглуздо, хоча турбуватися про власне існування потрібно завжди (варто згадати принцип "розумного егоїзму", сформульований ще в давнину: "Якщо не я за себе, то хто ж за мене? Якщо я лише за себе, то для чого я?"). Турбуючись про себе, своє здоров'я, людина так чи інакше турбується і про суспільство. Гадаємо, ви зможете правильно оцінити цю думку.

Сприяти розвитку суспільства, його вдосконаленню можна лише тоді, коли людина живе його болями та тривогами, коли вона відчуває їх і розуміє, сприймає, як свої власні. Це важливо ще й тому, що проблеми і потреби, тривоги і турботи людства не залишаються незмінними – на кожному етапі цивілізаційного поступу в кожної нації, кожного покоління вони свої (згадаймо основні проблеми України: незалежність, державотворення, духовність народу, його економічне становище, соціальні проблеми та ін.).

Проте визначення сенсу життя не можна обмежити лише потребами суспільства, в якому ми живемо. Воно залежить значною мірою і від наших особистих задатків, нахилів, здібностей, нашого покликання. Німецький філософ Г. Фіхте слушно вважав, що істинно людський сенс життя – в досягненні людиною певної згоди з самою собою, в розумі, у свободі, в діяльності, тобто у тому, щоб людина із простого продукту природи стала вільною, розумною істотою.

Отже, потреби суспільства, з одного боку, і наше власне покликання – з іншого, – те головне, чим зумовлений і в реалізації чого полягає сенс нашого життя. Ось чому в історії людства сенс життя вбачали або у своїй єдності з родом, плем'ям, нацією, або у служінні Богу, або у спогляданні світу чи його пізнанні, пізніше – в активному перетворенні світу, підкоренні його з метою задоволення людських потреб або, як сьогодні, у сприянні виживанню людства у зв'язку з тими глобальними проблемами, які виникли в результаті "панування над природою" як визначальної парадигми класичної науки.

Визначення сенсу життя, його чітке розуміння пов'язане з розумінням мети життя як уявного чи очікуваного результату нашої діяльності та з вибором життєвого шляху (легкого чи важкого, чесного чи безчесного життя або життя за принципом "як всі"...).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

Схожі:

Воля. Структура вольового акту та її особливості в структурі особистості...
Людина не лише сприймає І пізнає об'єктивний світ, але й активно на нього впливає. Вона постійно ставить перед собою певні цілі І...

2Вихідні особливості людс становища в світі; необхідність людсь­кого самовизначення
Саме світогляд, як свідчить про це вже саме слово, включає у себе те, що формує не той світ, про який ведуть роз­мову астрономи та...

Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку
Розвиток світ ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст до інтенсифікації міжнар ек спілкування, яке стало поступово виходити за межі...

Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку
Розвиток світ ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст до інтенсифікації міжнар ек спілкування, яке стало поступово виходити за межі...

Бл. 1 млн. 11 тис років тому доба давнього кам’яного віку палеоліту....
Поява найдавніших людей у Закарпатті, Подністров’ї, Донбасі та ін. 150–35 тис років тому первісна людина навчилася добувати вогонь,...

Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові,...
Просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини

«Про системи рослинного царства». 1833 року вийшла «Книга Наума про...
«На смерть Т. Г. Шевченка». 1871 року М. Максимовича обрано членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук. Того ж року він бере...

2. Дай правильні відповіді на запитання
Людина, яка постійно живе в державі, користується правами, наданими нею, виконує обов′язки, встановлені законом цієї держави, називається...

Програма факультативного курсу «Психологія спілкування»
Кожна людина зацікавлена в тому, щоб уміти правильно І вдало спілкуватися, оскільки це дає їй можливість встановлювати й підтримувати...

Курсова робота
Якою стане в майбутньому сьогоднішня юна людина – важлива моральна, політична, економічна задача нашого суспільства. Роль першої...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка