Пошук по сайту


Людина І світ - Сторінка 30

Людина І світ

Сторінка30/30
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30

Якісно новим етапом у розвитку філософської культури людства є філософія Нового часу. Цей період в історії суспільства називається так тому, що воно вступило у фазу творення нових соціальних відносин, а саме таких, за яких переоцінка цінностей у системі відношення "людина – світ" відбувається на користь науково-філософського осмислення і проголошення необхідності становлення таких відносин між людьми, де основною рушійною силою соціального прогресу виступають знання і досвід. Глибокі експериментальні дослідження і злет раціонального мислення – основні взірці філософії Нового часу. Це яскраво продемонструвала творчість таких філософів, як Френсіс Бекон, котрому належить відоме висловлювання: "Знання – це сила!"; Рене Декарт, який проголошуючи думку: "Мислю, отже існую!", підкреслював унікальність людини як творчої, мислячої істоти; Бе-недикт Спіноза, основною ідеєю філософії якого є твердження: "Природа – причина самої себе!", де говориться про нерозривність, єдність субстанції, природи, людини і Бога, возвеличується людина – титан розуму і мислення, котре Б. Спіноза розглядав як органічну єдність інтелекту і волі.

Таким чином, філософія Нового часу (в системі відношення "людина – світ") дає таке теоретично-практичне надбання, що возвеличує людину у світі як вільну істоту, якій дається свобода завдяки її здатності виробляти знання і використовувати їх на своє благо.


Значною подією в розвитку суспільної думки стала філософія XVIII ст., в якій відношення "людина – світ" тлумачиться через призму світобачення, що висвічує людину як істоту, котра, визначаючи своє місце у світі, доходить висновку, що це місце завжди конкретно історично визначене, тобто має свій неповторний період існування. Упродовж свого існування людина прагне природної гармонії у відношенні "людина – світ". А якщо людина живе не за законами природно визначеної гармонії, то в неї органічно виникає думка: "Так жити не можна!". Філософія XVIII ст. стала теоре­тичним обґрунтуванням ідеї необхідності соціально-економічних і соціально-політичних перетворень, що мало наслідком вибух соціальних революцій (наприклад, Велика французька революція 1789-1794 рр.). Цю філософію гідно представляють такі імена, як Ф. Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Ж. Ламетрі, Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій.

XVIII ст. породило, а XIX ст. пестило німецьку класичну філософію, яку представляли І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейєрбах. Незважаючи на розмаїття ідей, цих філософів єднало багато спільного. Вони вважали, що філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність; предметом спеціального філософського дослідження є людська історія і людська сутність; філософія є наукою гуманістичної спрямованості.

Німецька класична філософія стала високопрофесійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності. Ця філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку, виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку.

Німецькі мислителі розробили і дали своє, оригінальне розуміння проблем науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософії історії, філософії права, філософії релігії, етики, естетики тощо. Принципами побудови їхніх філософських систем були розрізнення закономірностей розвитку природи і культури, активність суб'єкта, історизм.

Водночас у кульмінаційний момент розвитку класичної філософії почали діяти тенденції, спрямовані на її заперечення. Найбільш яскраво це виявилось у вченнях А. Шопенгауера, О. Конта, С. К'єркегора, Ф. Ніцше, О. Шпенглера. Артур Шопенгауер намагався протиставити своє ірраціона-лістичне вчення про світову волю діалектичному вченню Г. Гегеля. За Шопенгауером, сутність особистості становить незалежна від розуму воля – сліпе бажання, невіддільне від тілесного існування людини, котра є проявом космічної світової волі, основою та істинним змістом того сущого.

Класичній філософії протиставлений і позитивізм Огюста Конта. Згідно з його вченням філософія не є наукою з власним об'єктом, що якісно відрізняється від об'єктів конкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук або ж є узагальненою класифікацією всіх наук. Філософія, вважав Конт, має бути скасована і замінена або безпосередньо конкретними науками, або ж ученням про взаємовідношення між науками, про їхню логічну структуру, мову тощо.

Третя тенденція знайшла прояв в ірраціоналістичних ідеях Серена К'єркегора. Об'єктивній діалектиці Гегеля К'єркегор намагався протиставити "екзистенціальну діалектику", яка мала стати засобом збереження спрямованості особистості до Бога. На шляху до нього, вважав К'єркегор, людина проходить три якісно відмінні стадії: естетичну, етичну та найвищу – релігійну.

Як опозиція класичному раціоналізму виникає "філософія життя" Фрідріха Ніцше. Основа життя, за концепцією Ніцше, – це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади. "Життя для мене, – підкреслював Ніцше, – тотожне інстинкту зростання, влади, накопичення сил, зміцнення існування. Якщо немає волі до влади, істота деградує".

Освальд Шпенглер інтерпретував життя в культурно-історичному розумінні. Життя для нього – це "доля", "душа" культури, яка обґрунтовує ідею катастроф, що, постійно і регулярно повторюючись в історії, призводять до виникнення і смерті замкнутих у собі цивілізацій.

Важливим етапом розвитку світової філософської думки стала марксистська філософія. Стрижнем філософії марксизму є матеріалістичне розуміння історії та матеріалістична діа­лектика. У світлі матеріалістичного розуміння історії марксизм абсолютизує як джерело розвитку суспільства економічне життя, класову боротьбу та вимірює суспільно-історичний процес поняттям суспільно-економічної формації: первіснообщинний лад, рабовласницька, феодальна, буржуазна формації та комунізм. Основою матеріалістичної діалектики є нове, відмінне від гегелівського визначення основних принципів діалектики та показ предметно-практичного застосування їх. Марксистська філософія дала власне, оригінальне розуміння людини. У її визначенні сутність людини – це сукупність усіх суспільних відносин. Засновниками та фунда­торами філософії марксизму були К. Маркс і Ф. Енгельс. Значний внесок у розвиток філософії марксизму зробив В.І. Ленін. Зокрема, він визначив параметри прикладного характеру марксистської філософії, а також дав достатньо працездатні визначення понять матерії, свідомості, діалектики і метафізики.

Розглядаючи сучасний стан світової філософії, потрібно підкреслити, що вона охоплює широкий спектр проблем і підходів до вивчення природи і сутності людини, динаміки соціальних процесів, глибинних зрушень у культурі, глобальних проблем та ін. Можна виділити такі ідеї, що мали суттє­вий вплив на філософську думку XX ст. По-перше, це ідея про те, що людина – це істота, здатна творити символічний світ, відображаючи об'єктивний характер його існування. По-друге, що людина, отримавши відносну самостійність стосовно світу, набула можливості саморозвитку, перевтілення. По-третє, що спонтанність людської природи, здатність людини змінювати людське буття ніби знову відтворює саму людину не тільки духовно, а і як біологічний вид. Нарешті, по-четверте, що саме сучасна філософія дає змогу визначити людину як душевноозначену, природно-соціальну істоту, а світ – як усе суще, що є в людині і поза нею. Найбільш впливовими філософськими течіями XX ст. можна вважати неопозитивізм, психоаналіз і неофрейдизм, екзистенціалізм, неотомізм, прагматизм, персоналізм та ін.

Особливого пояснення й уваги потребує факт існування і розвитку відносно самостійного явища стосовно світової філософії – філософи окремого народу (національної філософи). Загальновизнаним є те, що немає і не може бути суто національної науки (математики, фізики, хімії та ін.). Однак німецька, французька, російська філософія тощо – поняття не тільки можливі, а й необхідні для того, щоб мати повне уявлення про реальний процес народження і життя філософських ідей у світі культури і цивілізації. Ідеї філософії найбільш глибоко виявляють душу народу, його духовний досвід та непересічний дух у загальнолюдській природі.

Саме виходячи з ідеї, що існування будь-якої національної філософії реалізується як прояв філософії духу, можемо стверджувати: українська філософія є особливим, оригінальним явищем. Ця особливість визначається домінуванням у ній етико-морального спрямування. Український народ витворює філософію, яку можна назвати кордоцентрич-ною ("філософія серця"), бо в центрі цієї філософії є людина з її внутрішнім світом, який перебуває в органічній єдності з умовами її самореалізації. Українську філософію можна назвати "філософією антейності", оскільки вона зосереджує свою увагу не просто на людині, а на людині Землі, яка критерієм істини має власну діяльність, земну і душевну, розглядає своє буття через єдність чуттєвого і раціонального. Українська філософія – це оригінальна система, засадами якої є філософський дух українського народу як органічна єдність віри (найбільш яскраво це демонструє філософія Г. Сковороди), любові (фундаментальне трактування вона отримує у творчості Т. Шевченка) і надії (суттєве визначення отримує у філософії І. Франка та Лесі Українки) у вічному прагненні до втілення їх у свободі, яка й спрямовує людське життя. Українська філософія має свій оригінальний метод, який, на нашу думку, можна назвати кордоантей-ним. Кордоантейність – це спосіб філософського осягнення дійсності, в якому людське переймається духовним, що перебуває в органічній єдності із земним та глибоко особистісним усвідомленням реального життя людини і суспільства. Це спосіб усвідомлення сутності всього сущого людиною як земною істотою, здатною до глибоких переживань.

Отже, філософія є особливим і неповторним проявом світоглядної культури. Філософія – це почуття і усвідомлення сутності всього сущого.

А протягом розвитку суспільної думки основним питанням філософії було, є й буде розуміння відношення "людина – світ" у контексті свободи і щастя. Адже "любов до мудрості" полягає саме в тому, що людина завжди прагне "статись" у свободі, яка є найпотужнішою силою на шляху утвердження людини – вільної і щасливої істоти.

Філософія є особливим явищем, оскільки приховує в собі надпотужний імпульс науковості. Особливою вона є й тому, що філософ не задовольняється об'єктивною картиною світу. Філософське знання – наукове, проте від так званої чистої науки відрізняється тим, що є глибоко особистісним, зобов'язує людину до певного способу життя і діяльності. Філософська істина об'єктивна, але переживається кожною людиною по-своєму, відповідно до особистого життєвого і морального досвіду. Філософія є теоретичними засадами будь-якого світогляду, позаяк тільки в ній знання стає переконанням, захищати і обстоювати яке людина буде до останнього свого подиху будь-якою ціною, навіть ціною власного життя.


1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30

Схожі:

Воля. Структура вольового акту та її особливості в структурі особистості...
Людина не лише сприймає І пізнає об'єктивний світ, але й активно на нього впливає. Вона постійно ставить перед собою певні цілі І...

2Вихідні особливості людс становища в світі; необхідність людсь­кого самовизначення
Саме світогляд, як свідчить про це вже саме слово, включає у себе те, що формує не той світ, про який ведуть роз­мову астрономи та...

Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку
Розвиток світ ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст до інтенсифікації міжнар ек спілкування, яке стало поступово виходити за межі...

Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку
Розвиток світ ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст до інтенсифікації міжнар ек спілкування, яке стало поступово виходити за межі...

Бл. 1 млн. 11 тис років тому доба давнього кам’яного віку палеоліту....
Поява найдавніших людей у Закарпатті, Подністров’ї, Донбасі та ін. 150–35 тис років тому первісна людина навчилася добувати вогонь,...

Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові,...
Просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини

«Про системи рослинного царства». 1833 року вийшла «Книга Наума про...
«На смерть Т. Г. Шевченка». 1871 року М. Максимовича обрано членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук. Того ж року він бере...

2. Дай правильні відповіді на запитання
Людина, яка постійно живе в державі, користується правами, наданими нею, виконує обов′язки, встановлені законом цієї держави, називається...

Програма факультативного курсу «Психологія спілкування»
Кожна людина зацікавлена в тому, щоб уміти правильно І вдало спілкуватися, оскільки це дає їй можливість встановлювати й підтримувати...

Курсова робота
Якою стане в майбутньому сьогоднішня юна людина – важлива моральна, політична, економічна задача нашого суспільства. Роль першої...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка