Пошук по сайту


соціальну статику - 1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Сторінка3/9
1   2   3   4   5   6   7   8   9
соціальну статику, або теорію суспільного порядку, і соціальну динаміку, що досліджує сутність суспільного прогресу, основні етапи суспіль­ного й культурного розвитку людства, вирішальним чинником якого е інтелектуальний розвиток людства. Соц статика вивчає сус­пільство в стані цілісності та рівноваги його елементів. Соц динаміка досліджує суспільство у розвитку та за переходу від одно­го стану до іншого.

Ідея «соц фізики» сягає XVII ст. Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. її активно пропагував А. Сен-Сімон. Проте до О. Конта ніхто не зміг розвинути цю ідею з такою повнотою, систе­мністю та аргументованістю. «Соц фізика», чи «соціологія».; за О. Контом, не передбачала зведення соц фактів до фізич­них. Специфіку соціального враховано О. Контом у межах «позити­вного синтезу» — своєрідної енциклопедії наукового знання, засно­ваної на ретельно розробленій класифікації наук, що зберегла певне значення і до нашого часу. Система наук, за Контом, являє собою ієрархію, що відображає в логічній формі історичний процес розви­тку знання від простого до складного, від нижчого до вищого, від загального до конкретного. Кожна наступна сходинка в розвитку знання - наука більш високого порядку - сприймає попередню як необхідну передумову, якої, однак, недостатньо для з'ясування (по­яснення) специфічного змісту науки більш високого рангу. Ієрархію Конт подає так: математика - астрономія - фізика - хімія - біо­логія - соціологія.

Соціологія грунтується на законах біології і без них неможлива, але має певні особливості, котрі зумовлюються взаємоді­єю індивідів і видозмінюють вплив і характер дії цих законів. Ця взаємодія, на його думку, особливо ускладнюється внаслідок впливу кожного покоління на наступне. Такий підхід був на той час нова­торським, так само як і вимога до соціології вивчати закони соц явищ, обґрунтовувати ймовірність своїх висновків фактами в їхньому взаємозв'язку. Отже, специфіка соціологічного підходу О. Конта до вивчення суспільного життя полягала в тім, що він був прихильником теоре­тичного дослідження законів соціальних явищ за допомогою загальнонаукових методів, а не філософських спекуляцій.

Досліджуючи характерні особливості суспільства, хід розвитку людського інтелекту, Конт першим зробив спробу сформувати закони його функціонування і розвитку.

Найбільшим своїм відкриттям О. Конт уважав ословний закон трьох етапів прогресу людського інтелекту: теологічного (неподіль­не панування релігійної свідомості до 1300 р.), для якого характер­ним було сприйняття без доведення; метафізичного (застійний етап— з 1300 до 1800 pp.), з переважанням абстракцій, які сприй­малися як реальність; позитивного (починаючи з XIX ст.), який грунтувався на точній оцінці.

Другий закон - це закон поділу і кооперації праці, завдяки дії якого утворюються різні соціальні та професійні групи, зростає різ­номанітність суспільства, підвищується життєвий рівень людей. проте саме поділ праці призводить до однобічної професіоналізації, що спотворює особистість, до концентрації та експлуатації, до руй­нації таких підвалин суспільства, як солідарність і злагода. Поділ і кооперація праці сприяють розвитку лише професіональної соліда­рності, об'єднанню соціальних почуттів представників тих самих професій і формуванню ворожого ставлення до інших, появі корпо­рацій і корпоративної егоїстичної моралі. Гарантом цілісності суспільства за таких умов, на думку Конта, може бути у сфері політики держава, а у сфері моралі - релігія.

Конта називають «батьком соціології». Значення його праць для розвитку соціології важко переоцінити. Конт першим обгрунтував необхідність наукового підходу до розвитку суспільства, виявив закономірний характер цього розвитку і можливість пізнання його законів, створив особливу науку, що спирається на дані спостереження, експерименту та історичного ме­тоду тощо.
2.10 Еволюціоністська теорія Спенсера

Соц теорія Г. Спенсера грунтується на 3 складових: принципі органіцизму, ідеї соц еволюції та вчення про соц інститути. За Г. Спенсером, суспільство копіює та відтворює живий організм, а це означає, що ним керують біологічні закони, відповідним чином адаптовані. Так, закон боротьби за існування, виведений Дарвіном для біол середовища, Спенсер трактує як закон класової боротьби для середовища соц.

Ототожнюючи суспільство з біологічним організмом, він дає порівняльний аналіз соц та біол організмів. Спенсер стверджує, що кожний елемент структури соц системи виконує свої функції: землеробство і промисло­вість - функцію харчування, торгівля - кровообігу, армія - захи­сні функції шкіри, транспорт - кровоносних судин тощо.

Людст­во у своєму історичному розвитку повторює еволюцію органічного світу: ускладнення структури, зростання внутрішньої диференціації суспільних утворень, посилення їх інтеграції, централізація управ­ління ними тощо.

Учення Г. Спенсера сприяло проникненню в соціологію еволю­ціонізму як методологічного підґрунтя. А виявлена ним схожість та спорідненість соц організмів із біол стала теорети­чною основою проголошення єдності законів історичного розвитку природи та людини. Соціальна еволюція стала сприйматися та роз­глядатися як продовження біологічної. Зрозуміло, що такий підхід не позбавлений і багатьох принципових недоліків, зокрема механі­цизму й натуралізму. Механіцизм Спенсера виявився в його теорії еволюції, яка не ви­знає революційних стрибків, розглядає еволюцію як автоматичний про­цес природного добору, що не сприймає зовнішнього регулювання. Натуралізм Спенсера виявляється у невиправданому зближен­ні закономірностей соц й біо розвитку, ігноруван­ні якісної специфіки суспільного життя порівняно з природними явищами, у спробі перенести методи природознавства у сферу соц пізнання.

2.11Сучасна соціологія високо цінує вчення Спенсера про соц інститути. У ньому вчений розрізняє шість типів соціальних інститутів: промислові, професійні, політичні, церковні, обрядові, домашні. Розглядаючи їх у розвитку, Спенсер бачив 2 складові цього процесу - інтеграцію й диференціацію соц інститу­тів, що утворюють цілісну соц організацію - суспільство.
2.12 Марксистьска соціологія, її особливості

Теорію Маркса можна звести до 3 моделей: базис-надбудова, органічна цілісність суспільства, діалектичний розвиток. Він пояснює соціальне життя за допомогою виробництва матеріальних благ, що складає базис суспільного життя, все інше – надбудова. Однак, не слід обмежуватись лише цим, Маркс застосовував такі поняття, як соціальний організм, органічна цілісність, тотальність – паралель з соціологічним органіцизмом. Діалектичний принцип орієнтує на вивчення соціальної динаміки, поєднання об”єктивних та суб”єктивних факторів соціального розвитку. По-особливому він розглядав діяльність людини – він назвав її “діяльний фактор”.
Маркс має значні заслуги щодо розвитку методики конкретних соціологічних досліджень. Вони здійснювались на основі узагальнення фактичного матеріалу з використанням різних соціологічних способів збирання первинної інформації: вивчення документів, соціологічні спостереження, опитування. Соціологічному аналізу присвячено багато сторінок Капіталу, на підставі узагальнення емпіричного матеріалу написано багато праць про французьку революцію.
2.13-2.15 Розвиток соціології Дюркгеймом

Вихідним моментом наукових пошуків Е. Дюрк­гейма стало прагнення вичленити як предмет соціології таку реальність, якою не займається жодна з інших наук. Згідно з твердженням ученого, такими є соціальні факти, які у сукупності складають соціальну реальність в цілому.

Відмітна ознака соціальних фактів — їх незалежне від індивідів буття і здатність чинити на останніх примусовий вплив. Соціальне як вияв колективних утворень є реальністю вищого типу. Колективні вірування, почуття, уявлення — суть цілісності, вони не зводяться до індивідуальних психічних станів. Не можна, підкреслює французький соціолог, виводити колективні уявлення з індивіду­альних, як не можна виводити суспільство з індивіда, ціле — з частин, складне — з простого. Причини соціальних фактів треба шукати в інших соціальних фактах, а не в стані індивідуальної свідомості. Наприклад, якщо людину позбавити мови, мистецтва, науки, моралі, вірувань, то вона деградує до рівня тварини. Характерні атрибути людської природи походять від суспільства. Але, з іншого боку, сус­пільство не існує і не живе інакше, як тільки в індивідах і завдяки їм.

Важливої методологічної ваги Е. Дюркгейм надає поняттям соціальної норми і соціальної патології. Свої міркування на цю тему він називає правилами щодо розмежування нормального і патологічного. Французький вчений вважає за можливе розмежовувати між “здоровим” і “хворим” у різних категоріях соціальних явищ і переконаний в існуванні об’єктивних критеріїв зазначеного розмежування. Такою ознакою може бути поширеність певного явища по всьому “суспільному полю” або, навпаки, його рідкісність, винятковість. “Ми будемо, — стверджує Дюркгейм, — називати нормальними факти, які мають найбільш поширені форми; інші ж ми назвемо хворобливими або патологічними… Можна сказати, що нормальний тип збігається з типом середнім і що будь-яке від­хилення від цього еталону здоров’я є хворобливим явищем”.

Особливе значення Дюркгейм приділяв з’ясуванню природи зв’язків солідарності між людьми, що об’єднуються в певний “суспільний вид”. Суспільство, на думку французького вченого, взагалі немислиме без солідарності людей. Реально існують і доступні спостереженню різні форми солідарності: родинна, професійна, релі­гійна, національна та ін.

У пошуках джерел солідарності соціолог звертається до суспіль­ного поділу праці. Він вважає, що, обмінюючись продуктами своєї діяльності, члени суспільства потрапляють у залежність один від одного. У цьому плані суспільний поділ праці інтегрує індивідів, забезпечує єдність соціального організму, створює почуття солідар­ності. Солідарність за Дюркгеймом — вищий моральний принцип, універсальна цінність, що визначається всіма членами суспільства. Оскільки “потреби у суспільному порядкові, гармонії, солідарності визначаються всіма за моральні”, то моральним є й поділ праці. Звідси, на думку соціолога, моральні норми виступають головною цементуючою силою промислового суспільства, яка здатна забезпечувати високий ступінь інтеграції різноманітних соціальних структур — чи то родина, церква, політична партія, держава та ін.

Дюркгейм, як і його сучасники, був свідком посилення соціаль­них конфліктів і глибокої кризи цінностей. Моральна дезорганізація, доводить соціолог, не менш небезпечна в соціальному відношенні, аніж дезорганізація економічна. Одним із промовистих свідчень моральної дезорганізації суспільства, його переходу до стану неупорядкованості (тобто відходу від нормального стану соціальності) виступає зростання кількості самогубств у провідних західноєвропейських країнах.

Самогубство розглядається Дюркгеймом як соціальний факт, тобто насамперед як об’єктивно існуючий, незалежний від індиві­дуальних психологічних мотивів процес зміни станів колективної свідомості, який піддається статистичному аналізу. Про це свідчить стабільність відсотку самогубств у різних народів (це число стабіль­ніше, аніж відсоток загальної смертності). Дати раціональне пояснення цьому факту і мусить соціологія, об’єктом якої виступають саме соціальні факти суїцидної поведінки. Не заперечуючи всієї складності та багатоманітності комплексу причин, котрі зумовлюють факт суїцизму, Дюркгейм водночас указує на стан соціального середовища як головний детермінуючий фактор; відсоток самогубств кардинально змінюється всякий раз, коли різко змінюються умови соціального середовища. “… Якщо індивід так легко схиляється під тиском життєвих обставин, то це відбу­вається тому, що стан суспільства, до якого він належить, уже перетворив його на легку здобич, готову для самогубства”.
2.16. Предмет та завдання розуміючої соціології Вебера.

Розуміюча соціологія, за вихідний пункт береться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціолога тільки тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Дії людей усвідомлені, отже, соціологія має бути “розуміючою” наукою, тобто розуміти як дії, так і їх суть. Це – наука не тільки про розуміння поведінки, а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнозначна поведінці. Адже соц дія – не просто самоорієнтована, вона орієнтована на інших. Орієнтацію на інших Вебер наз очікуванням, без чого дію не можна вважати соц. Отже, предметом розуміючої соціології є усвідомлена соц дія.
2.17 Теорія соц дії М.Вебера

Жодні соціальні системи, жодні зіткнення інтересів не приведуть до жодних змін, аж поки не поч­нуть діяти їх суб'єкти. Отже, головною дійовою особою соціальної системи є індивід, що виконує в рамках даної системи певну соці­альну роль. Проблеми соціальних зв'язків суб'єктів, їхні дії і взає­модії е центральними у соціологічній науці.

Соц зв'язки зумовлюють спільну діяльність індивідів а їхня сутність проявляється у змісті й характері дій.«Соц дія» є одним із найпростіших елементів соціальної системи, одиницею соц аналізу. Поняття «соц дія» уперше вжив і обгрунтував Вебер. Соц дією Вебер назвав дію з орієнтацією на відповідну ситуацію та реакцію інших учасників взаємодії, тобто на очікування чогось, на передбачування поведінки цих учасників. на думку Вебера, соц дія має принаймні дві осо­бливості: по-перше, вона має бути раціональною, усвідомленою, а, по-друге, орієнтованою на поведінку інших людей.

Соц дії зумовлюються невдоволеністю, тобто невідповідні­стю між тим, чого потребує людина й тим, що вона має. Невдоволеність виявляється в різних формах: голод, матеріаль­ний дискомфорт, тривога, творчий неспокій. Рівень невдоволеності зміниться, якщо досягнуто мети. Мета - це очікуваний наслідок задоволення потреби.

Формування особистої мети, спрямованої на задоволення власної потреби з урахуванням можливої реакції оточення, є мотивом соці­альної дії.

У реальному житті за Вебером наявні різні типи дій: цілераціональні, що побудовані на свідомому виборі з визна­ченням усіх можливих наслідків дій і засобів досягнення усвідомле­ної мети. Вони характеризуються досконалим розумінням, чого са­ме хоче людина, якими засобами буде цього досягати, які можуть бути наслідки; ціннісно-раціональні, що зв'язані з вірою у певну самодостат­ню цінність власних переконань про суть понять гідності, добра, обов'язку, честі та ін.; традиційні, що базуються на звичках людей: вони частіше пе­ребувають на межі, або й за межами неусвідомленого і є автоматич­ною реакцією на звичні подразники згідно з певною установкою. Це настільки глибоко засвоєні стереотипи поведінки, що вони вже не потребують перевірки на істинність; афективні, що грунтуються на емоціях і є реакцією на неспо­дівані, незвичні подразники, однак нерідко виступають як свідома емоційна розрядка, їм притаманний потяг до негайного задоволення пристрасті, прагнення негайної помсти тощо.

Зазвичай, цілеспрямовані дії створюють найбільше шансів для ефективного розв'язання проблем. Проте ймовірність реалізації того чи іншого типу мотивації соц дії залежить як від особливос­тей індивіда, його культури, освіти, інтелектуальних можливостей, так і від типу суспільства, соціокультурного середовища, масовості поширення певних видів мотивацій. Мотиви стимулюють одні дії та стримують інші. Кожній своїй дії людина надає певного сенсу, мо­тиву. Який сенс людина бачить, на які цінності орієнтується, такий світ вона творить.
2.18.Принципові особливості соц пізнання за Вебером та Зіммелем.

Зіммель формує оригінальне уявлення про предмет та завдання соціологічної науки, висловлює сумнів, щодо того, що соціологія і є справді наукою про суспільство, трактує її, як соціальне дослідження, як метод усіх інших наук. Його вчення називають формальною соціологією, бо він вважав, що предмет її – чиста форма, що фіксує в соц явищах найбільш стійкі риси, а не емпіричне розмаїття соц фактів. “Чисі форми” за своєю суттю - відносини між індивідами, які відокремлюються від тих об”єктів, що є предметом її бажань. Ізолюючи бажання та переживання, мотиви як ссих акти об’єктивного змісту, ми отримуємо те, що становить сферу цінностей, ідеального. Це і має вивчати соціологія. Цінність - це те, що збуджує її інтерес до конкретної речі, свореної людиною.

Вебер і Зіммель розробили принципово нову методологію пізнання, здійснивши свого роду “Коперниківський” переворот у соціології. За головний інструмент в них правлять особливі абстрактні конструкції: у Зіммеля - “чисті форми”, а у Вебера - “ідеальний тип”. З з їхньою допомогою вивчаються не емпірично існуючі факти, а в уяві створювані сутності.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо...
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Всеукраїнський студентський архів
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Тема: Предмет, структура І функції соціології
Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004

1. Сутність І значення менеджменту Предмет, об’єкт І суб’єкт вивчення менеджменту
Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники – автомобілі, автомобільні...

План Вступ Початки української соціології Розвиток вітчизняної соціології...
Україна багата на видатних людей. Це стосується І такої науки як соціологія. Однак дана наука розвивалась особливо вдало в період,...

Тема Вступ до соціології
Якщо об'єктом науки є певна сфера об'єктивно-суб'єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет – це ті аспекти...

Всеукраїнський студентський архів
Соціологія Городяненко Структура І функції соціології як наукиСтруктура соціологічної науки

Доповідь Аржевітіна Станіслава
Зараз активно точаться європейські дискусії навколо самої теми І дати початку Другої Світової війни. Радянська історіографія відходить...

В. О. Гуріч Основи соціально-правового захисту особистості
...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка