Пошук по сайту


2.19 Емпірична соціологія(ЕС), зміст основних етапів її розвитку - 1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові...

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Сторінка4/9
1   2   3   4   5   6   7   8   9
2.19 Емпірична соціологія(ЕС), зміст основних етапів її розвитку

Емпіризм – напрям теорії пізнання, який визнає практичний досвід єдиним джерелом знань. Конкретні соціальні факти збирають і описують з допомогою таких спеціальних ме­тодів, як соціологічне спостереження, опитування, експеримент тощо. Зх ЕС досліджує соціальне життя на мікрорівні: міжособистісні сто­сунки, поведінку особи і соц груп, соц-пси­х клімат, громадську думку тощо, її методологічну ос­нову становлять позитивістські принципи.

Особливість ЕС в тім, що вона започаткувалася не в університетах як центрах наукової думки, а в практичній сфері – у середовищі державних службовців, підприємців. її поява стимулювалась практичними потребами суспільства, розвиток якого в XIX ст. призвів до швидкого зростання міст, поля­ризації бідних і багатих, збільшення злочинності тощо.

Найвідомішим з емпіриків був учений-математик, відомий статист і демограф XIX ст. А.Кетле. З його ім'ям зв'язаний перехід соц статис­тики від збирання й описування фактів до встановлення стійких кореляцій між показниками, статистичних закономірностей. Са­ме з його праці «Про людину і розвиток її здібностей, або Досвід соціальної фізики» розпочинається відлік розвитку емпі­ричної соціології («соціальної фізики») як емпірично обгрунтованої науки. Окрім відкриття стат закономірностей, концепції середніх величин, поняття соц закону, Кетле визначив методологічні правила фор­мулювання анкетних запитань. Він рекомендував ставити тільки такі запитання, які необхідні і на які можна отримати відповіді, що не викликають підозри, однаково зрозумілі всій сукупності опитуваних.

ЕС у своєму розвитку пройшла 3 етапи: Ι (характерні самовизначення тематики досліджень, пошук засобів, спроби пов’язати теоретичні проблеми із соціальним життям. Цей етап – кін. 19ст. – два перші десятиріччя 20ст.. до цього часу емпіричні дослідження були розрізненими, не мали відпрацьованої методики.). ΙΙ (20-30ті рр.20ст. ЕС відповідно до інтересів монополій переносить дослідницькі роботи з університетів у лабораторії, на підприємства). ΙΙΙ (від 40-х рр. до наших днів, хар. Бурхливим розвитком ЕС, відбувається її поєднання з системою управління. Соціологів залучають до вивчення держ. діяльності, громадської думки, духовних запитів населення, гострих соц. конфліктів). Соціо­логія почала цікавитися питаннями життя міста, девіантною (не­нормативною) та деліктною (злочинною) поведінкою

І етап В амер соціології в цей час провідну роль відігравала чиказька школа, яка сформувалася на базі першого у світі соц факультету, що його 1892 очолив Смолл. Вона, за­ймаючись практичним вирішенням соц проблем індустріалі­зації (безробіття, бідність, злочинність), емпіричні дослідження поєднувала з теоретичними узагальненнями. Успішно розвивалася соц діяльність. Соц працівники (соціологи, юристи, пси­хологи) займалися розв'язуванням конфліктів, поліпшенням вироб­ничих умов і стабільності кадрів. Саме в межах чиказької школи ви­ходить у світ спільна праця В. Томаса і Ф. Знанецького «Польськийселянин в Європі та Америці», що визначила новий ру­біж у розвитку сучасної соціології. Хоч автори далі констатації фак­тів не просунулися, не зробили жодних висновків чи рекомендацій, але для аналізу було використано документи, автобіографічні дані окремих осіб, кількісні методи оцінки явищ. Соціологи знайшли ефективний інструмент для вивчення соціальної дійсності.

Парк і Берджесс розробили соціально-екологічну теорію, основними поняттями якої є «соціальна мобільність», «соціоеко-номічний статус», «маргінальна особистість».
Індустріальна соціологія є одним із головних напрямів емпірич­ної соціології Заходу, успішний розвиток якої грунтується на дослі­дженні сфери виробництва. Головні концепції цього напряму заро­дилися в США, потім поширилися у Великобританії, Німеччині, Японії, Франції та інших країнах. ІС почала формуватися наприк XIX - поч XX. Саме в цей час у багатьох країнах швидкими тем­пами розвивалося велике машинне виробництво. Підприємці все більше набували переконання в тім, що для підвищення ефективно­сті виробництва необхідно активно впливати на ставлення робітни­ків до праці, на відносини, які складаються між підприємцями та виконавцями, між різними соціальними групами у виробництві. Ці проблеми не могли вирішувати самі тільки підприємці, потрібна була допомога вчених-фахівців. У межах ІС вирішувались такі проблеми: 1) посилення зацікавленості робітників у праці, тобто підвищення її продуктивності. 2) визначення найраціональніших форм взаємин представників різних соціальних груп, що усували б соц. конфлікти. Представники ІС вивчають проблеми промислового виробництва, намагаються узагальнити реальний досвід управління ним, досліджують соц-трудові відносини і розробляють рекомендації щодо їх удосконалення. Особлива увага приділялась проблемі мотивації праці. Склалися 2 підходи: примусовість і заохочення. Прихил примусу: Тейлор, Форд, Мейо, Макгрегор, Херцберг.
2.20 Порівняльний аналіз концепцій “економічної людини” Тейлора і “соціальної” Мейо.

Тейлорівська теорія. Гол мотив трудової діяльності – матеріальна зацікавленість. Робітник – це “економічна людина”, яка реагує тільки на заробітну плату. Принципи:1) відокремити розумову працю, пов’язану з організацією та управлінням, від фізичної. 2)робітники мають виконувати безпосередньо виконавські функції, а організаторські і управлінські мають бути передані працівникам управлінського персоналу. 3) стимулювання max. продуктивності праці за допомогою диференціювання відрядної плати виконання чи перевиконання прогресивної норми. Спрямування: на раціоналізацію виробничої діяльності робітників, на застосування прогресивних технологій. Доктрина “людських стосунків” Е. Мейо.Принципи доктрини: 1) людина – це соц істота, орієнтована і включена в контекст групової поведінки. 2) жорстка ієрархія підпорядкування і бюрократична організація несумісні з природою людини і її свободою. 3) керівники мають орієнтуватися насамперед на людей, а вже потім на продукцію. Ця доктрина мала велике практичне значення.

Тейлор був інженером, оцінював працю з енергетичних позицій Мейо – психологом (виріш виробничих проблем з соц-псих позицій). Тейлор брав за основу індивідуальну працю і відрядну оплату, Мейо – створення певних неформальних стосунків між людьми. Робітники Тейлора сліпо виконували інструкції; Мейо радився з пробітниками, розгляд пропозиції. Тейлор визнавав лише 2 стимули – загрозу покарання і грошову винагороду. У дослідах Мейо з’ясувалось, що робітник не просто “економічна людина”, а є стимули сильніші, ніж з/пл., причому їх досить багато (похвала, гордість, робітник прагне виявити творчі здібності, є повноправним членом групи – соц і псих стим). Основними функціями майстра Т вважав управління, нагляд, вміння добирати кадри. Мейо – важливі не тільки технічні знання майстра, скільки його здатність керувати, налагоджувати довірчі стосунки. Ця доктрина мала велике практичне значення. На фірмах почали створювати служби соціологічних досліджень і налагодження людських стосунків. Керівників і майстрів учили індивідуальному підходу до робітників, умінню вести бесіду, вислуховувати. Також мала теоретичне значення: замінила тейлорівську концепцію “економічної людини” концепцією “соціальної людини”, яка крім матеріальних стимулів передбачала використання соц-псих чинників.
2.22. Структурний функціоналізм Г. Парсона

“Структурний функціоналізм”: принцип системної побудови сусп. Для всіх соц. систем характерні 4 функції – адаптація (пристосування до зовн. та внутр. змін), ціледосягання (система визначає та досягає поставлених цілей), інтеграція (система поєднує всі свої компоненти), збереження зразка (створення, вдосконалення, зберігання, оновлення мотивації індивідів, їх поведінки). Соц. система – система дій дійових осіб: дія можлива лише за наявності ін. дійової особи; взаємна орієнтація дійових осіб через спільність інтересів; диференціація соц. ролей. Соц. дія – соціальна, культурна, особистісна. Основні положення: 1) соц. сист. є стабільною; 2) інтегрованою; 3) базується на згоді; 4) необхідність соц. контролю; 5) основа життя – норми, цінності. Не кожна поведінка – соц. дія (цілеспрямоване, з суб’єктивним значенням; озн.: символічність, нормативність, ірраціональність). Індивід, що діє, повинен розуміти умови, у яких досягається мета, предмети, з якими має справу, відчувати потребу в досягненні цілей та реагувати на свою дію.
2.23 Функціональні теорії Парсонса і Мертона та їх відмінність.

фун-м суспільство в цілому і його окремі частини мають найтісніший взаємозв’язок, котрий підкріп­люється їх функціями. Інакше кажучи, у суспільстві все зв’язано одне з одним- Мертон

Паралельно із функціоналізмом розвивалася інша велика соц школа, очолювана ам соціологом Парсонсом, яка отримала назву “структурний ф-м”.Вихідною точкою у формуванні стр ф-му став принцип системної побудови суспільства. Парсонс визначив, що для всіх соц систем характерний набір із 4 основних функцій: адаптація — будь-яка соц система пристосовується як до вн ситуації, так і до змін зовн середовища; ціледосягнення — система визначає й досягає поставлених цілей; інтеграція — система зв’язує й ув’язує всі свої компоненти, а також усі інші свої функції; збереження зразка — будь-яка соц система створює, вдосконалює, збері­гає, оновлює мотивацію індивідів, зразки їхньої поведінки, культурні принципи. Наведена загальна структурно-функціональна сітка накладалася Парсонсом на всі соціальні явища, включаючи мікро- та макрорівні, тобто рівні окремих особистостей, малі співтовариства й колективи та рівень великих спільностей аж до цілих цивілізацій.
2.24 Основні напрямки сучасної соціології

  • теорія соц конфлікту

  • структурний функціоналізм Парсонс, Мертон

  • символічний інтеракціонізм

  • етномедологія

  • феноменологічна соц (сусп нестійке)

  • тендерна соціологія

Стр фун-м Вихідною точкою у формуванні структурного функціоналізму став принцип системної побудови суспільства. Парсонс визначив, що для всіх соціальних систем характерний набір із чотирьох основних функцій: адаптація — будь-яка соціальна система пристосовується або адаптується як до внутрішньої ситуації, так і до змін зовнішнього середовища; ціледосягнення — система визначає й досягає поставлених цілей; інтеграція — система зв’язує й ув’язує всі свої компоненти, а також усі інші свої функції; збереження зразка — будь-яка соціальна система створює, вдосконалює, збері­гає, оновлює мотивацію індивідів, зразки їхньої поведінки, культурні принципи.

Конфл теор На противагу функціоналістським під­ходам, виділяє в суспільстві не консенсус, не збалансованість мотивів та взаємних інтересів, а боротьбу різних груп і напрямків, яка й формує існуючі соціальні структури й відносини. Козер Головна ідея ам дослідника полягає у прагненні обгрунтувати позитивні функції соціального конфлікту в суспільній життєдіяльності, його корисність у справі оновлення соціальних систем. Конфлікт дозволяє за допомогою необхідних для його вирішення реформ та інтегративних зусиль привести соціальний організм у відповідність умовам, що змінилися. Значний внесок у розробку “теорії конфлікту” зробив нім Дарендорф. Конфлікт, на думку Р. Дарендорфа, народжується з того, що одна група або один клас протистоять “тиску” або пануванню протилежної їм соціальної сили. конфлікт є зворотною стороною будь-якої інтег­рації і тому він так само неминучий у суспільстві, як інтеграція соціальних інститутів.

Необхідно спрямувати їх розвиток у певне русло, щоб не зруйнувати всю систему, а вести її до плавної еволюції. Для цього конфлікти слід максимально формалізувати, тобто вивести їх на поверхню суспільного життя і зробити предметом відкритих дискусій

Символічний інтеракціонізм (взаємодія). 20-ті Термін “символічний” означає, що ця соціологічна школа робить акценти на “сутності”, яку викладають діючі особи (“актори”), коли вступають у взаємодію, тобто “інтеракцію”. Засновник сим інт ам Мід у своїх теор побудовах виходив з того, що суспільство можна пояснити тільки шляхом розгляду принципів поведінки людей. Усі ці прояви поведінки, на його думку, мають своїми витоками загальні соціальні символи.

2.25 Витоки української соціології, її характерні риси

Базою розвитку укр соц думки є Київська Русь. Слід Думка на Русі формувалася під впливом античної та візантійської філософії. Провідною ідеєю цього історичного періоду була ідея об’єднання всього східного слов’янства в єдину незалежну державу. Так, перший митрополіт Київської Русі Іларіон зазначив у своїй праці “Слово про закон та благодать”, що рівноправ’я народів є запорукою величі Русі. Історія зберегла до нашого часу кілька цікавих документів — пам’яток соціальної думки Київської Русі: “Повчання Володимира Мономаха”, “Слово Даніїла Заточника”

З появою соц в Європі вона вплинула і на укр вчених. Початком сам ост соціолог праць слід вважати дослідження женевського гуртка укр. вчених (80ті ХІХ). В У. започатк соціолог студії, які пропагували положення зх соц, тобто лише освоювали набуте. Укр. соціологи здеб лише трансформували ідеї зх соц. перші укр. соціологи були передусім гром діячами (Подолинський, Драгоманов, Франко). Визначальною рисою укр. соціологічної думки є її тісний зв'язок з сус-пол проблемами.

2.26 Особливості і змість основних етапів становлення соціології в Україні

Соц. думка в Україні розвивалася такими відомими людьми: Володимиром Мономахом, Ярославом Мудрим, Сковородою та іншими з появою сусп. (протосоціологія в Україні). З появою соц. як науки в Європі починається її становлення в Укр. (середина ХІХ ст.). Тодішні дослідники були спочатку громадськими діячами, а вже потім соц. Вони в основному трансформували погляди Конта, Спенсера, Маркса, хоча окремі оригінальні ідеї висловлювалися. Наприкінці ХІХ ст. спостерігається бурхливий розвиток соціології: Подолинський, Франко, Потебня та ін. Укр. соціологія до 1917 року розвивалася переважно в даіспорі. Наступний період: 1917 р. – до 30-х рр. ХХ ст. (соціологічна думка розвивалася під впливом марксизму, виникає соціальна інженерія та інші галузі прикладної соціології, в окрему науку так і не інституювалася через політичні обставини, критикувалася західна соціологія). У 30-ті рр. соц. переживає період репресій та терору, марксизм стає основною ідеологією, розвиток науки блокується, спостерігається ізоляція від світової соц. думки. Наступний період – 50-80-ті рр. – відродження соц., формується як окрема наука, запроваджується в систему освіти. З 80-х рр. – до сьогодення – суттєво переглядається роль соціології, проводяться масштабні соціологічні дослідження. У 2001 році вийшов указ президента України “Про розвиток соціологічної думки в Україні”.
2.27 Соц-філософські ідеї М.Драгоманова

Розумів соціологію як універсальну науку. На його думку багато наук мали б стати її розділами. Д. наголошував, що ніхто і ніщо не може загальмувати чи завернути об’єктивні історичні процеси. Вважав, що еволюційний шлях розвитку суспільства забезпечує більший простір для індивідуального і громадського самовираження, ніж соціальне потрясіння. Особливу увагу приділяв проблемам влади, взаємовідносинам держави і суспільства, особистих прав, індивідуальної свободи. Розглядав прогрес як поступовий розвиток ідей, вважав його залежним від розвитку суспільної організації, що єднає його зі спенсерівською теорією еволюції та розвитку людського суспільства. Драгоманов підкреслював, що рухатись треба не від ідеалістичних, романтизованих упевнень про сутність і спрямованість прогресу до реалізації цих уявлень на практиці, а навпаки – від практичних потреб і завдань до практичної діяльності, спрямованої на реформування суспільного ладу.

У сфері інтересів М. Драго­манова як соціального дослідника були проблеми влади, державності, прав і свобод особи, етнічність, політика тощо — все, що тепер обіймається назвою “політична соціологія”. Соціологія розу­мілася ним як універсальна і точна наука про суспільство, що синтезує всі галузі суспільствознавства. Тобто М. Драгоманов йшов у руслі класичної європейської традиції, яку репрезентував, зокрема, позитивізм. Водночас він пропонував власні оцінки й ідеї в площині соціального пізнання, піддавав критиці слабкості органістських теорій, наголошував на важливості історико-соціологічних чинників у фактологічному аналізі.

М. Драгоманов поділяв властиве провідним ученим того часу бажання знайти “такі ж об’єктивно точні засади для пояснення історичних явищ, які вже мають для багатьох життєвих процесів науки природничі”. Задля досягнення точних узагальнень він пропонує метод “логічної семантики”, тобто аналітичного групування суспільних явищ, що досліджуються, їх класифікацію й типологі­зацію. Суспільство у цьому ракурсі постає складною, багаторів­невою структурою, яка обіймає три основні підсистеми: матеріал, з якого будуються суспільства (індивіди, народності); суспільства (їх форми, родина, класи, державні й міждержавні союзи); продукти суспільної діяльності (матеріальні, моральні).

Вчений виступав за багатофакторний підхід при аналізі сус­пільних явищ, підкреслюючи важливість усіх чинників, що впливають на суспільний розвиток: економічних, політичних, культурних. Така позиція була прогресивною реакцією на існуючі в ті часи тенденції до вульгарного, механістичного витлумачення принципів матеріалізму, зведення багатоукладності суспільних процесів до нас­лідків дії одного начала, хай географічного, економічного чи якого іншого.

Соціологічні методи класифікації та типологізації, групування фактів за родами й видами М. Драгоманов поєднував із принципом логічної систематизації, системним, конкретно-історичним підхо­дом. При цьому вчений наголошував на перевазі позитивно-факто­логічних методів над ідеалістично-метафізичними спекуляціями.

Дотримуючись позитивістської інтерпретації суспільного розвитку як закономірного, такого, що має певну логіку, Драгоманов цю логіку обгрунтовував ідеєю соціального прогресу. У його розумінні прогресу наголос робиться на матеріальних його чинниках (демографічних, господарчих, культурних, соціальних). Учений розмір­ковував над об’єктивними потребами суспільства, які визначають усі інші сторони життя людей. Він був проти позаісторичного використання поняття “прогрес”. Критерії прогресу, за його аргументами, треба встановлювати об’єктивно-науковим способом, відштов­хуючись від практичних потреб і завдань. Є всі підстави розглядати М. Драгоманова як основоположника вітчизняної політичної соціо­логії. Проблеми влади, взаємин між державою і суспільством, між громадськими пріоритетами й правами індивідів, — ціле коло етнополітичних питань постійно було предметом уваги вченого
2.28 Соціологія радянського періоду, її криза

у становленні та розвитку соціологічної думки безпосередньо в Україні в післяреволюційний час можна виділити чотири періоди. І після 1917 р. до початку 30-х років ІІ 30-50-ми , ІІІ — 50-80, ІV — із сер 80-х до наших днів.

Укр соціологічна думка в післяреволюційний період роз­вивалася під впливом ідей марксизму. Перший в історії України спеціалізований соціологічний за­клад Міжнародний інститут соціології і права було організо­вано в 1919 р., але він проіснував лише рік.

Становлення вітчизняної соціології стимулювалося й логікою роз­витку самої соціологічної думки. Нова державна система породжувала й нові соціальні явища, тлумачення сутності та природи яких не було й не могло бути в зарубіжній соціології. Відчувалася гостра потреба в практичних рекомендаціях щодо розв'язання багатьох економічних, ор­ганізаційних та соціальних проблем. З'явилася цілком нова галузь нау­ки — соціотехніка, орієнтована на запровадження інноваційних заходів з наукової організації праці, які мали замінити популярні на той час за рубежем «тейлоризм» і «фордизм».

Виникає соціальна інженерія — один із різновидів прикладної соціології на підприємстві. Ця наука ма­ла на меті раціональне «поєднання» людини із засобами виробництва та раціональну взаємодію людей у трудовому процесі.

в 20-х роках у СРСР було зроблено спробу створити нову соц науку. Зокрема, було покладено початок формуванню соціології праці як самостійної науки зі своїм об'єктом, предметом, дослідницьким завданням. Було зібрано певний фактичний матеріал з проблем праці. однак як самостійна наука соціологія так і не інституювалася. Розвиток соціологічної науки стримувався насамперед через полі­тичні обставини. Дореволюційний досвід соціологічної роботи пов­ністю відкидався. Теорії зарубіжних соціологів, їхні рекомендації піддавалися нещадній та часто несправедливій критиці. У теоретич­них дискусіях соціологію почали співвідносити з марксизмом, а її теорію ототожнювати з історичним матеріалізмом.

Особливістю розвитку української соціологічної думки є те, що він за часів колишнього СРСР відбувався під сильним ідеологічним тиском і за свідомого гальмування дослідницької думки, штучного роз'єднання дослідників на тих, хто працював на батьківщині, і тих, хто вимушений був перебувати в еміграції.

У 30-ті роки — період репресій і терору — марксизм остаточно став єдиною ідеологічною основою нашого суспільства, а історич­ний матеріалізм — соціологією марксизму. Відтак соціологічні до­слідження вже не вкладалися в рамки філософської теорії і були ви­несені за її межі. Це й стало теоретичною передумовою розгрому і повного занепаду соціології в СРСР. Тоталітарному режиму не по­трібні були соціологічні дослідження, бо вони, спираючись на точні факти, суперечили пропаганді так званих соціалістичних досягнень. Ініціаторів і прихильників спроб започаткувати відповідні соціоло­гічні інституції піддавали репресіям, а саму ідею засуджували як вияв буржуазного націоналізму. Період 30-х - кінця 50-х років характеризувався браком ін­тересу до проблем соціології, особливо теоретичних і методологіч­них. Майже не було спроб систематизувати дослідження, спрямова­ні на формування соціології як науки. Причинами цього була, як уже зазначалося, невдала спроба створити особливу, «марксистсь­ку» соціологію, а також недостатній зв'язок соціологічних знань із сусп практикою.Вітчизняна соціологія в цей час була в цілковитій ізоляції від світової науки..

За «хрущовської відлиги» в кінці 50-х на початку 60-х pp. роз починається відродження соціології: У цей час проводяться соціо логічні дослідження впливу НТП на соціально-професійний склад робітників, їх ставлення до праці. Широкого розвитку набуло соц планування. Це сприяло вдосконаленню методики соціологічних досліджень.

Від 1968 року соціологія розвивається в Україні як окрема наука. У складі Інституту філософії Академії наук почав функціонувати підрозділ соціології, широко друкуються соціологічні розвідки, по­новлюється видання часопису «Філософська та соціологічна думка», який був започаткований 1927 року.

У середині 80-х років з початком революційного оновлення су­спільства усвідомлюється нагальна потреба в соціологічних дослі­дженнях, змінюється ставлення до соціології, суттєво переглядаєть­ся багато усталених у радянській науці поглядів на суспільство. Це зумовлювалося передовсім необхідністю наукового осмислювання сучасних трансформаційних соціальних процесів. 90-ті роки в роз­витку української соціології позначені інституціалізацією її як одні­єї з провідних суспільних наук.
2.29. Роль М.Грушевського у розвитку соціології

У 1919 році у Відні Грушевський заснував Український соціологічний інститут (УСІ) – перший укр. соціологічний заклад, у дослідженнях якого переважала соціоантропологічна проблематика розвитку сусп. Було сформовано бібліотеку, відбувалися громадські читання та лекції, видавалися матеріали деякиї соц. досліджень. Під егідою УСІ було видано 13 книжок. Під керівництвом Грушевського в Києві було створено науково-дослідну кафедру історії України, при якій – секцію методології та соц.

На формування світогляду Грушевського надзвичайний вплив мав Дюркгейм, з яким він підтримував особисті контакти. Грушевський як і Дюркгейм був за використання історико-порівняльного методу. У теоретичному соціологічному вивченні він торкався й суспільно-політичного устрою, соціально-класової структури тогочасного суспільства, динаміки громадських настроїв, проблем етносоціології, етнополітики й моралі. Праця “Початки громадянства (генетична соціологія)” присвячена висвітленню причин і факторів створення соціальності, виникнення сусп. Домінантою ритму соціальної еволюції є боротьба індивідуалістичних та колективістських тенденцій. Гр розробив перші наукові засади політичної соц. Сенс трасформації людського сусп. – у послідовному переході від традиційних форм господарювання до індустріальних, що створює теоретичні основи нової загальноцивілізаційної типологізації сусп. Структурні зміни, що відбуваються при спеціалізації праці, змушують змінюватися і саму людину. Громадянство – організована людська множинність. Основа укр. народу – селянство, що має стати основою нац.-демокр. розбудови.

Отже, заслугою Гр було сприяння оволодінню українською наукою історико-соц методом дослідження, теор та практ його розвиток, а також поширення досвіду навчально-популяризаційної та публіцистичної діяльності.
2.30 Проблеми розвитку сучасної укр. соціології

Нестача спеціалістів, недостатній рівень викладання (америк переконані, що с є важл інструментом ефект управл, запобіг конфліктам, прогнозування розв сусп). Виконання завдань його поліпшення гальмується низкою орг та методичних причин. К-ть год у навч планах різних непроф вузів для викладання соц є меншою за стандарт. Програми викладання розробляються вузами самостійно, їх недоліки: відсутність концептуальності, фрагментарність, довільний вибір тематики. Багато викладачів не мають ні баз освіти, ні досвіду. Вузи погано орг сам ост роботу студентів. Відсутність ек підтримки є причиною того, що майже не діє соц асоціація України, припинилось видання газети соціологів. Державі бракує коштів на соц дослідж, у приватних службах працюють некваліфік, на власні інтереси.
3.1. Суспільство як соціальна система та соціальне явище

Країна – певна територія, де проживають люди, що взаємодіють між собою. Держава – політична організація країни. Сусп. – ключове поняття соціології, унікальне соціальне явище, соц організація країни, основою якої є соц структура (сукупність його складових і зв між ними). Дюркгейм розглядав суспільтсво як надіндивідуальну духовну реальність, яка основана на колективних уявленнях. За Вебером, суспільство – це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на ін. людей, дій. Парсенс визначав суспільство як систему відносин між людьми, основою якої є норми й цінності. З точки зору Маркса, суспільство – це сукупність відносини між людьми, які складаються в процесі їх спільної ек діяльності в іст розвитку.

Сусп – універсальний спосіб орг соц зв’язків і соц взаємодії, що забезп задов усіх осн потреб людини. У результаті взаємодії виник соц спільноти, групи, організації, що впливають одна на одну, що і дає підставу говорити про сусп як про соц с-му. Як соц с-ма сусп володія власт до само відтворення. Це відб завдяки необхідності диферент функцій. Остання веде до ств таких структур, як ек, соц і пол., соц інст і орг. Ці стр вкл в себе утворення менш заг порядку (труд кол, сімя). Далі виник ін ел, що вплив на саоціаліз, на мор і фіз. Розв. Отже, відб постійне відтвор соц с-ми. Сус-во як система може бути предст у 3х аспектах: як множина індивідів (соц спільнота), ієрархія соц позицій(статусів) і соц ф (ролей) поняття соц орг, як сук норм і цінностей, що визначають х-р і зміст поводження ел даної системи.
3.2. Основні ознаки суспільства і типологія суспільств

За Шілзом ознаки сусп: не є част якоїсь більшої с-ми, шлюби в ньму уклад між представниками даного об’єднання, поновлення сусп відб перев за рах людей, які є визнаними предс такого обєднання, вл терит, назва та історія, с-ма управління, існує довше сер трив життя окремого індивіда, заг с-ма цінностей.

Типологія суспільства

Типологія сусп. відбувається за різними критеріями: 1) головний спосіб здобуття засобів до існування (збирачів та мисливців; садівничі сусп.; аграрні сусп.; промислові сусп.); 2) ціннісний критерій (традиційні – індивіди керуються традиціями та обмежені у виборі; сусп., що керуються зсередини – домінують особисті, чіткі моральні цінності, людина шукає опору в собі, посилюється роль вибору, вл рішень, точки зору; сусп., кероване ззовні – для досягнення успіху необхідно враховувати зовнішні обставини і пристос до них); 3) розвиток управління і ступінь соціального розшарування (просте – родоплемінна організація, відсутність майнового розшарування, класів та держави; складне – існує соц розшарування, нерівність); 4) політичний режим (демократичне, тоталітарне, авторитарне); 5) рівень відкритості зовнішньому світові (відкриті, закриті); 6) панівна релігія (ісламське, православне, католицьке тощо); 7) стадії розвитку (доінстріальне, індустріальне (глиб соц і техн. розподіл праці, моб і диск роб сила, рац орг-я, відокр сімі від підпр., урбанізм, секуляриз, підв соц моб, демокр), постіндустріальне); 8) писемність (дописемні, писемні); 9) формаційний підхід (первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична формація).
3.3. Характерні особливості сучасного постінд суспільства.

Для визначення сучасного сусп. Белл ввів термін постіндустріальне – стадія сусп. розвитку, що приходить на зміну індустріальному сусп. У ньому у сфері послуг зайнято не менше 50% працюючого населення, вир-во товарів набагато перевищує власні потреби. Для такого сус х-ний глиб поділ праці, виділення багатьох соц інститутів, соц моб. Ринок є мех., що орг і рег поведінку в усіх сферах. У такому сус домінує раціоналізм, критиц та індивідуалізм. Велику роль відіграють наукові дослідження та освіта. Соціальні зв’язки ускладнюються, максимально ускладнюється маркетинг, а міжособистісні комунікації дуже динамічні. Відбувається рольовий характер взаємодії. Відносини між людьми регулюються на основі контрактів, договорів, з-нів. Гол. фактором виробництва є інф. Власність перестає бути головною ознакою соціальної диференціації, а стає – знання та контроль над інф. В пол. сфері відбувається децентралізація пол. влади, яка все частіше делегується згори до низу. Пол. боротьба ведеться не за контроль над власністю, а за вплив над держ. Постріундустріальне сусп. хар-ться виникненням нових сист.: телекомунікацій та освіти. Сучасне сусп. ще називається інформаційним.

3.4 Особливості розвитку сучасного укр. суспільства

Причини та шляхи розвитку суспільства. Особливості розвитку українського суспільства

Розвиток сусп. або перехід від однієї суспільної якості до іншої отримав назву модернізації. Виділяють два види: органічну – промислова революція в Англії – (відбувається завдяки ресурсам власного розвитку і підготовлена внутрішньою еволюцією сусп., починається з культури та освіти), неорганічну (реакція на досягнення більш розвинутих країн, починається з пол. та ек.). Проте сліпе наслідування соц.-екон. моделей розвинутих країн може привести до формування ірраціонального індустріального сусп. Це спостерігається і в Україні, успішна модернізація якої залежить від організаційних зусиль влади та потребує широкої соц. опори, для цього потрібен потужний середній клас. Укр. перебуває в стані “посттоталітарного” синдрому. Чим швидше населення зрозуміє і осягне надбане знання щодо сусп. буття і скористається ними з урахуванням власних особл., тим більшою є надія, що Укр. ввіллється в світову цивілізацію. Розрізняють декілька типів соц. розв.: еволюційні (поступові зміни) та революційні (швидкі та докорінні зміни), прогресивні (перехід від нижчих ступенів до вищих) та регресивні (повернення від вищих ступенів до нижчих), імітаційні (запозичення ідей) та інноваційні (впровадження нових ідей). Причини соціального розвитку: внутрішні та зовнішні.

Сучасне українське сусп. не можна назвати постіндустріальним, адже воно лише формується. Після здобуття незалежності почалася трансформація, формуються різні форми власності (приватна, кооперативна, змішана тощо). Посилюється диференціація сусп., в Україні ще не сформувався стабільний та потужний середній клас – гарант нормального розвитку сусп. (20%). Для України характерні процеси маргіналізації. Розглядаючи укр суспільство в контексті різних типологізацій, можна стверджувати, що воно промислове, кероване ззовні, складне, відкрите, демократичне (принаймні декларативно).
3.5. Основні теоретико-методологічні підходи трактування сутності суспільства

Є різні теоретико-методологічні підходи, методологічні стратегії трактування сутності суспільства та визначення складових соціаль­ної системи як головного системоутворюючого елемента. Так, соціолог І.М. Попова виокремлює три пари методологіч­них опозиційних стратегій, тобто стратегій, які в кожній парі побу­довано на протилежних засадах:

1) поведінкова та інституаційна (залежно від того, який рівень аналізу постає як засадний – рівень поведінки людей чи суспільст­ва в цілому); 2) об'єктивно предметна та суб'єктивно ціннісна (залежно від уявлення про значущість об'єктивного та суб'єктивного у суспіль­ному житті), 3) функціоналістська та конфліктна (залежно від того, чому надано визначального значення – урівноваженому стану суспільст­ва чи його мінливості й розвитку).

Згідно з першою стратегією сучасні західні соціологи досліджу­ють суспільство на мікро- та макрорівні (мікросоціологія й макросоціологія). Якщо порівнювати мікро- і макросоціологічні підходи, то в пер­шому випадку зосереджується увага на людській поведінці і те, що і відбувається у суспільстві, пояснюється індивідуальними чи колек­тивними особливостями людей, а у другому головна увага звер­тається на саму соціальну систему та її складові, зокрема на соці інституції суспільства (економіка, політика, релігія, сім'я та ін.).Вітчизняні соціологи макро- і мікрорівні доповнюють середньою ланкою мезорівнем, репрезентованим соц спільнота­ми й соц інститутами.

Іншу пару опозиційних стратегій, представ­лено об'єктивно предметними та суб'єктивно ціннісними стратегія­ми. До перших належать натуралістичні теорії, які суспільні явища уподібнюють природничим, а все, що відбувається у суспільстві, пояснюють з погляду біологічних законів. До таких теорій належать теорії Конта і Спенсера.

Дещо осторонь перебуває теорія Маркса, котра має переважно екополітичний характер. У Маркса суспільство- це сукупність не індивідів, а тих відносин, що складаються у процесі їхньої соці­альної діяльності. Характер цих відносин визначає специфіку само­го суспільства.

За інших підходів як складові суспільства розглядаються соці­альні процеси та явища, а також дії та взаємодії, зв'язки та соціальні відносини, соціальні цінності та норми тощо. Так, Е. Дюркгейм за головний системоутворюючий елемент бере «соціальний факт», тобто будь-який спосіб дій, що здатний справляти на індивіда зов­нішній тиск
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо...
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Всеукраїнський студентський архів
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Тема: Предмет, структура І функції соціології
Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004

1. Сутність І значення менеджменту Предмет, об’єкт І суб’єкт вивчення менеджменту
Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники – автомобілі, автомобільні...

План Вступ Початки української соціології Розвиток вітчизняної соціології...
Україна багата на видатних людей. Це стосується І такої науки як соціологія. Однак дана наука розвивалась особливо вдало в період,...

Тема Вступ до соціології
Якщо об'єктом науки є певна сфера об'єктивно-суб'єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет – це ті аспекти...

Всеукраїнський студентський архів
Соціологія Городяненко Структура І функції соціології як наукиСтруктура соціологічної науки

Доповідь Аржевітіна Станіслава
Зараз активно точаться європейські дискусії навколо самої теми І дати початку Другої Світової війни. Радянська історіографія відходить...

В. О. Гуріч Основи соціально-правового захисту особистості
...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка