Пошук по сайту


У суб'сктивно-ціннісній стратегії - 1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Сторінка5/9
1   2   3   4   5   6   7   8   9

У суб'сктивно-ціннісній стратегії пріоритет віддається моти­вам дії, суспільним цінностям. Такий підхід наприкінці XIX переважав у західній соціології. Особлива роль надавалася люд­ській свідомості. Суб'єктивно-ціннісний підхід, протиставлений натуралізму й позитивізму, утворив окремий напрямок у соціології, який отримав назву «соціології, що здатна зрозуміти», через свою «інтерпретуючу» методологію. Такий підхід позначився на погля­дах Сорокіна, Вебера, Зіммеля.

Функціоналістський та конфліктологічний підходи характе­ризують суспільство за такими критеріями: чи переважають у суспі­льстві сили, які сприяють підтримуванню рівноваги, усталеного порядку, чи воно постійно змінюється, а суспільні системи руйную­ться під впливом суперечностей і конфліктів. Суть функціоналістської теорії зводиться до того, що суспільні явища розглядаються з погляду тієї ролі, яку вони (функції) відіграють у підтримуванні ці­лісності суспільства як соціальної системи. Дюркгейм досліджував роль поділу праці у житті суспі­льства, у збереженні його єдності.багатьма різновидами. На зміну функціоналізму Дюркгейма, Конта, Спенсера прийшов структурно-функціональний аналіз Парсонса, функціональний структуралізм Мертона. Спільним для них є те, що головна увага приділялась чинникам, які підтримують наявний стан суспільства. Парсонс, аналізуючи соц систему, виокремлював, насамперед, не елементи, а функції, точні­ше функціональні вимоги, що без них суспільство як система функ­ціонувати не може. Визначивши ці функції, Т. Парсонс виділив підсистеми — еконо­міку, політику, культуру і сім'ю як реальних виконавців, відповідаль­них за здійснення кожної з названих функцій.

Не було згоди серед учених і щодо визначення провідної функці­ональної підсистеми, тієї, котра визначає сутність суспільства. Функціоналістський підхід завжди зазнавав критики за те, що його представники недооцінювали чинники, які згубно впливають на суспільство як цілісну систему, а тому не могли пояснити ті зміни, що відбуваються у суспільстві. На це спрямували свої зусилля представники конфліктологічного підходу від діалектичної теорії конфлікту Маркса та Дарендорфа, яка вивчає протиборчі сили, наголошує на їх не­примиренності та руйнівній дії на соціальні системи, і до конфлік­тологічного функціоналізму Зіммеля і Козера, де конфлікт­ні сили розглядаються як цілком здатні подолати суперечності й відновити суспільну рівновагу.
3.6. Соц структура суспільства, її складові

Соц стрь- ієрархічно впорядкована сукупність індивідів, соц груп, соц спільнот, орг та інститутів, об’єднанаих стійкими зв і відносинами. Виникає соц структура у зв’язку з сусп розподілом праці. Осн ел її є люди. У процесі життєдіяльності люди створюють нові об’єднання або входять до вже існуючих для задоволення різноманітних потреб. У соціології такі об’єднання: класи, верстви, групи, спільноти, категорії – елементи соц. структури, деякі з них стійкі в часі, постійно відтворюються та забезпечують наступність та порядок у сусп., а деякі виникають і тут же зникають. Соц. групи мають місце там, де є сталі зв’язки між індивідами. Саме діями таких груп відтворюється соц. життя. Людина може одночасно перебувати у декількох соц. групах, чим і обмежує, і отримує певні переваги. Ел соц структури є: Категорія населення – однорідна за певною озн. сукупність (чоловіки, жінки). Соц. спільнота – сукупність індивідів, що реально існує й емпірично фіксується, має відносну цілісність і виступає як самостійний суб’єкт соц. дії та поведінки. Групи, категорії, спільноти функціонально залежать між собою. Що стосується класів, то вони розгляд у 2х знач: позиції у структурі в-ва і розподілу, все частіше до класу зарах певну культуру, жит устрій і порівняно стійкі традиції (соц клас).
3.7. Група як складова соц. стр-ри суп-ва. Класифікація груп

У соц. групи людей об’єднують соц. інтереси, що є реальними причинами дій і формуються в різних індивідів у зв’язку з різним становищем і роллю у сусп. Соц. групи мають місце там, де є сталі зв’язки між індивідами. Саме діями таких груп відтворюється соц. життя. Людина може одночасно перебувати у декількох групах, чим і обмежує себе, і отримує певні переваги. Сила соц. групи тим більша, чим більше вона здатна впливати на розвиток сусп. і відстоювати свої інтереси. Соц. групи характеризуються: 1) стійкою взаємодією; 2) високим ступенем спільності; 3) чітко вираженою однорідністю складу; 4) входженням у більш широкі єдності як структурні угрупування. Класифікація: 1) залежно від членів (малі – від 2 до 15; великі – більше 15); 2) від форми здійснення зв’язків (первинні, вторинні). Озн. малої групи: малий склад, просторова близькість членів, довгостроковість існування, єдність групових цінностей, добровільність вступу до групи, неформальний контроль за поведінкою групи. Мала група – об’єднання, де усі знах у беспос контакті. Сер – порівняно сталі спільноти людей, які прац на од п-ві і є членами сусп орг, або прож на обмеж терит. Вел – сталі сук знач к-ті людей, які діють разом у соц значущих стиуанція і ф-ють у межах країни.
3.8. Соц. відносини, їх роль у формуванні соц. стр-ри

Соц. відносини – відносини між окремими індивідами, соц. групами, що займають різне місце у структурі сусп., беруть неоднакову участь у його ек., політ. та держ. житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою осбистого споживання. Соц. відн. як різновид сусп. відн. постійно взаємодіють з ін. відн. Соц. відн. формуються з приводу реалізації соц. взаємодії. Якщо відносини сформувалися з приводу засобів виробництва – це економічні відносини, державної влади – по­літичні, законів – правові, ідеології, науки, культури, релігії, осві­ти, мистецтва – духовні

Соціальні відносини у вузькому значенні (у широкому вони іден­тичні суспільним) формуються з приводу реалізації соціальної взає­модії, що виникає між різними суб'єктами (соціальними спільнота­ми, прошарками, групами, індивідами). Вони відбивають становище окремих суб'єктів у суспільстві. Це відносини рівності – нерівності, справедливості – несправедливості, панування – підлеглості.

Основою формування і розв. соц. ст-ри, її складових є виробничі відносини. Сталі форми людських об’днань та відносин між ними утворюються на основі об’єктивних процесів суспільного поділу праці (СПП) – розмежування в сусп. різних соц. функцій, що виконуються певними індивідами, групами людей, спільнотами з різних сфер сусп., які поділяються на дрібніші складові. Перший великий СПП – виокремлення пастуших племен, що створило матеріальну базу для появи приватної властності, поділу сусп. на класи. Другий - відокремлення ремесла, яке до цього було підсобним промислом землероба. За третього поділу стався поділ праці на фізичну та розумову, населення – на сільське та міське. З розвитком ПС і сусп. в-ва поглиблювався поділ праці, який зумовлював ускладнення соц. структури, появи нових її елементів, заміну одних ін., що відповідали вимогам ек. і соц. розвитку.
3.9 Поняття соц. інституту, його види

Соціальний інститут – це стала форма організацій спільної діяльності людей; механізм, що забезпечує соц. порядок, стабільність сусп. Взаємозв’язки та взаємодії елементів соц. стр-ри організовуються та регулюються соц. інститутами. Функції: регулятивна (закр і відтвор сусп відносин у певній галузі), інтегр (згурт сусп), транслюючи (передача досвіду), комунік (розповс інф) Існують різні класифікації. Ян Щепанський виділив 5 типів: Економічні (вир-во, розподіл, обмін, споживання товарів та послуг) – ринок, банк Політичні (встановлення, підтримка та виконання влади ф поділу влади) – держава, суд, армія, політичні партії освіти (предача знань та цінностей)

Релігійні (підтримка консенсусу та злагоди в сусп) сім’ї (регул процес біол. Відтвор населення, а також засвоєння культури в проц соціалізації)
3.10. Роль та ф-ії соц. інститутів у життєдіяльності сусп. Поняття аномії

Функції: явні (розкриваються як визнана частина їх цілей), латентні (здійснюються несвідомо і можуть офіційно не визнаватись). Функції соціальних інститутів: 1) Регулятивна (закріплення та відтворення сусільних відносин у певній галузі за доп інст ств передбачуваність поведінки людини. Кожна людина вик ролеві вимоги очікування); 2) Інтергративна (згуртування, взаємо зал і взаємовідповідальнсть членів сусп, що відб під впливом інститут норм, санкцій. Правил, с-м ролей. Інтегр людей вкл консол зусиль, моб вл ресурсів для досяг спільної мети); 3) Транслююча (передача досвіду. Це допомагає соціаліз до цінностей, норм, ролей інст); 4) Комунікативна (спілкування, розповсюдження інф.).

Аномія (за Дюркгеймом) – ситуація, коли індивіди не можуть інтегруватися з основними інститутами сусп. і не визнають найбільш значущі соц. норми. Аномія характеризується втратою соціальними інститутами мети діяльності, послабленням нормального регулювання поведінки людини у головних сферах життєдіяльності; утратою чіткого визначення соц. норм, послаблення механізму соц. контролю, зростання соц. напруження. Тобто, діяльність соц. інститутів перестає задовольняти потреби сусп., нові умови його життєдіяльності. Отже, соц. інститути є головними агентами соц. змін. Соц. розвиток сусп. відбувається через розвиток самих соц. інститутів. Чим більше інституалізованим є сусп., тим більші воно дає можливості для прогресивного розв..
3.11. Інституалізація, її ознаки.

Інституціалізація – процес визначення та закріплення соц. норм, статусів і ролей, приведення їх у систему, яка здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби; заміна спонтанної поведінку на передбачувану, яка очікується і регулюється. Ознаки: 1) Оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною; 2) Зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямованою, ієрархічною; 3) Поява спеціальних закладів, у яких відбувається ця діяльність; 4) Виникнення регулюючих її норм, що в міру розвитку професійної діяльності розділяються на моральні та правові. Іст проявляється у форм певної ідеології, яка є підґрунтям для створ зразків поведінки, ритуалів. Символів і надає орг та її цілям х-ру сусп місії.

Розв. соц. інститутів відбувається двома способами: 1) Виникненям нових соц. інститутів; в Укр. в процесі становлення державності створюються такі важливі соц інститути як інститути освіти, науки, армії, дипломатії; 2) Розв. і вдосконаленням уже існуючих соц. інститутів, поглибленням спеціалізації їхніх функцій, відокремленням від них нових соц. інститутів. Так, із загальної судової системи розвивається конституційний суд, з’являється самост. інститут слідства.
3.12. Найважливіші соц. інститути сучасного укр. сусп., проблеми їх взаємодії

Найважливішими соц. інститами сучасного укр. сусп. можна назвати: 1) Економічні, що регулюють соц. зв’язки в господарській сфері, забезпечують процес вир-ва, виконують нормативно-розподільчу функцію, розподіляючи та перерозподіляючи матеріальні блага та їх еквіваленти. Вони формують ек. потенціал сусп., підтримують стійкість його соц. стр-ри, розмежовують організації і професійно-статусні групи за способами і якостями споживання, за типамии способу життя. 2) Політичні, що регулююьть соц. зв’язки з приводу використання влади, її здійснення та розподілу. Політ. інст-ти встановлюють і підтримують пол. владу соц. групи, що домінує в сусп., забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних цінностей. 3) Культури та соціалізації, діяльність яких зв’язана з розв. і поширенням культури, соціалізацією особистості, засвоєнням нею соц. цінностей. Соціокультурні інститути засвоюють, а потім відтворюють культурні та соц. цінності, що накопичуються в процесі соц. діяльності, залучають індивидів до певних субкультур, а також регулюють їх соціалізацію через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, захист відповідних цінностей і норм. 4) Сім’я, діяльність якої, відносини між батьками і дітьми, методи виховання визначаються сист. правових та інших соц. норм. Усі соц. інст-ти у своїй діяльності взаємопов’язані. Так, організація вир-ва забезпечує сімейні потреби в квартирах, одязі, продуктах харчування, держ. політика визначає перспективи розвитку освіти, торгівля враховує запити споживача, релігія впливає на розвиток освіти і діяльність держ. установ. Ураховуючи важливість деяких ін-тів у сусп. житті, ін. намагаються контролювати їх діяльність. Так, відн. між окремими ін-тами промисловості і торгівлі регулюються держ. за допомогою податків. На інст-т освіти намагаються впливати пол. установи, виробничі організації, церква. Зміни в одному інст-ті призводять до зміни в ін. Соц. порядок може бути забезпечений лише вдалим поєднанням взаємодії інст-тів і збереженням незалежності кожного.
3.13. Соціологічне тлумачення соціальної організації, її структури

групу інституційного характеру, яка виконує певну суспільну функцію (банк – накопичення, розподіл і впорядковане викорис­тання грошей, школа – передача знання молодому поколінню і йо­го соціалізація, сім'я – народження дітей і їх виховання і подібне).об’єктом вивч соц є орг як соц група. Організація як соц. група орієнтується на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур. Дії її членів чітко скоординовані на досягнення спільних для неї результатів у певній сфері діяльності. Вн стр-ра соц. організації є високо формалізованою в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки їхніх членів, є центральним ел будь-якої організації. Центральним ел будь-якої орг є соц структура. Вона ре­презентується нормативною сист (структурою) і фактичним порядком (поведінською струк). До нормативної сист входять цінності, норми та ролеві очі­кування, до поведінської - дії, взаємодії і сантименти, що не рег­ламентуються нормами і правилами. Дії і взаємодії членів організа­ції багато в чому залежать від сантиментів (симпатії та антипатії, прихильність і ворожість). Загалом поведінська структура - це система відносин між людьми, що перебувають у межах нормативної структури, проте певним чином відхиляються від неї, що зумовлено їхніми особистісними почуттями. Соц структура складається із взаємозв'язаних ролей, а також упорядкованих відносин між членами організації, а насам­перед — відносин влади й підпорядкування.

За мірою формалізації вирізняється формальна соціальна стру­ктура, в якій соц позиції і взаємозв'язки між ними чітко спе­ціалізовано й визначено незалежно від особистих х-к членів організації, що займають ці позиції, і неформальна струк­тура, яка складається із сукупності позицій і взаємозв'язків, що формуються на підставі х-к особистості, і базується на відносинах престижу і довіри.

Надзвичайно важливими в соціальній організації є цілі, заради яких ця організація утворювалася. Ціль - це бажаний результат чи ті умови, котрих намагаються досягти, використовуючи свою акти­вність, члени організації для вдоволення колективних потреб. Важливою складовою організації є члени організації, кожен з яких має певні якості та навички, що дають змогу займати п вні позиції в соціальній структурі і виконувати відповідні соціальні ролі. Члени організації взаємодіють відповідно до нормативної і поведін­ської структури.

Типи організацій: адміністративні, громадські, асоціативні, виробничі. Розрізняють добровільні та примусові. Етапи входження до організації: адаптація, актуалізація
3.14. Сутність теорії соціальної стратифікації

Стратифікація – існуюча в сусп., а також в спільнотах і групах нерівність, розшар, яке виявляється у неоднаковому доступі до соц. благ, ресурсів і володінні ними. Ознаки нерівності: форма власності, розмір доходу, обсяг влади, престиж, професія, рівень освіти, стать, вік, національність, походження. Теорія соц. стратифікації базується на уявленні, що страта являє собою реальну спільноту, що емпірично об’єднує людей на спільних позиціях. В осн. теорії – об’єднання людей у групи та протиставлення їх ін. групам за статусними озн.

Страти – великі сукупності людей, які вирізняються за своїм становищем у соц. ієрархії сусп. Осн. утворення страт є природна і соц. нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та псих. властивостями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особл., родинні зв’язки, фізичні та психологічні особл.). Нервність, зумовлена природними відмінностями, є першою формою нерівності, проте головною рисою людського сусп. є соц. нерівність, зв’язана з відмінностями, що зумовлені соціал. чинниками: поділом праці (розумова і фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соц. роллю (інженер, політичний діяч).

В Укр. виділяють 7 страт: загальноукраїнська еліта, регіональні та корпоративні еліти, український верхній середній клас, динамічний середній клас (соціально активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), аутсайдери (з низьким рівнем адапт і соц акт), маргінали (антисоціальні установки), криміналітет.
3.15. Історичні типи стратифікації

Історично відомі 4 типи стратифікації: рабство, касти, стани або верстви (закриті форми); класи (відкритий тип). Перша сист. соц. стратифікації – рабство – ек., соц. й правова форма поневолення людей з позбавленням їх будь-яких прав. У деяких країнах (Індії, частково США) на руїнах рабовласницького устрою з’явився кастовий. Каста (від португальського – рід, покоління) – замкнута спільнота людей, зв’язаних спільною успадкованою професією, статусом. Це соц. група (страта), членом якої людина стає з народження, перейти до іншої вона не має права. В Індії налічується 4 осн. касти: священників, воїнів, купців, робітників та селян і близько 5 тис. неосн. каст і “підкаст”. Саму касту визначає передусім фах, який переходить від батька до сина протягом життя десятків поколінь. Кожна каста живе згідно з приписами і заборонами, що регулюють поведінку саме в ній. Формою стратифікації, яка передувала класам, є верстви – соц. групи, котрі мають успадковані привілеї, права та обов’язки, закріплені звичаями та з-ми. Класичним взірцем були верстви в Європі на межі ХІV – XV ст., коли сусп. поділялося на вищі верстви дворян і священнослужителів і нижчі – ремісників, купців, селян. Пром. рев. XVIII – XIX ст. зруйнувала цю систему і привела до формування класів. Клас – головний елемент стратифікації капіталізму. Один клас від ін. (вищий від середнього чи від робітничого) відрізняється за такми характеристиками як багатство, солідарність, влада.
3.16. Осн. чинники та критерії соціальної стратифікації

Всі вчені по-різному визначають чинників і критеріїв ієрархії стратифікації, їхні погляди не збігаються. Існує багато шкіл і парадигм, які по-різному їх тлумачать. Так марксизм, під впливом якого формувалася вітчизняна соці­ологія, першопричиною нерівності вважає економічний чинник – відносини власності, первинний розподіл матеріальних благ. Функціоналізм пояснює нерівність, виходячи із диференціації соціальних функцій, що виконуються різними прошарками, класами, спільнотами. Функціонування й розвиток суспільства можливі лише за умови поділу праці, коли кожна соціальна група, клас, спільнота виконують притаманні їм функції. Чіткіше критерії стратифікації визначив П.Сорокін. Він зазна­чав, що в суспільстві наявні три основні форми стратифікації: еко­номічна, професійна, політична. Пізніше соціологи збільшили кіль­кість критеріїв (зокрема додали рівень освіти).

Основні критерії стратифікації: прибуток, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії тощо. Дохід – кількість грошових надходжень сім’ї чи індивіда (зарплата, пенсії, допомога, гонорари тощо) за певний час. Влада проявляється у можливості нав’язувати свою волю ін. Влада інституалізована, її захищає з-н, можновладці мають привілеї і доступ до соц. благ. Люди, які мають владу, становлять “еліту” сусп., яка визначає політику держави. Престижність професії – повага, з якою громадська думка ставиться до тієї чи іншої професії, виду занять. Виходячи з названих критеріїв, у сусп. виділяють вищу, середні та нижчі страти, які в свою чергу поділяються на вищу та нижчу.
3.17. Соціальна нерівність як основа стартифікації

Соц. нерівність – осн. властивість стратифікації. Історія людства не знає сусп. без соц. нерівності. Кожне сусп. намагається організувати “свою” нерівність. Нерівність у доходах, владі, престижності занять, освіті виникла разом з людським суспільством, але попервах вона була дуже незначною, тому стратифікації в простих суспільствах майже не іс­нувало. У складних суспільствах нерівність посилилась і поділила людей спочатку на рабів і рабовласників, потім на касти, верстви, класи. Результати соц. досліджень свідчать, що люди болісно сприймають соц. нерівність. Найчастіше вони вважають своє місце в соц. ієрархії несправедливим. Але те, що за наявності такого невдоволення не відбуваються революції, є результатом дії соц.-нормової системи, соц. інститутів. У сучасному сусп. всі люди мають формально рівні права з народження, сусп., як і раніше підтримує і охороняє свою ієрархію. Однак ієрархічна структура не залишається сталою. Стабільність сусп. залежить від конфігурації соц. стратифікації, від її профілю. Витягнутість профілю по вертикалі свідчить про стабілізацію сусп. відносин. Важливо, щоб ця стабілізація відбувалася не стихійно, а внаслідок дії соц. інститутів. Нерівність – не тільки характеристика сусп., а й важливе джерело її розв. Зрівнялівка в усіх сферах позбавляє індивіда до внутр. стимулу до дій, а отже, забирає в сусп. важливу рушійну силу.
3.18. Теорія соц. статусу в концепції соц. стратифікації

Згідно з теорією соц. статусу, соц. нерівність – нерівність статусів, що випливає із здатності чи нездатності індивидів виконувати ту чи ін. соц. роль. Статус (від лат status – стан) – соц. позиція людини в сусп., яку вона посідає відповідно до свого фаху, ек. забезпечення, демографічних особл., політ. можливостей. Уся сукупність статусів однієї людини – статусний набір. Ролевий набір – сукупність ролей одного статусу. Кожну роль у ньому репрезентовано сукупністю несхожих на ін. відн. У результаті ролевий набір формує набір соц. відносин. Роль – певна модель поведінки, що відповідає даному статусу й характеризує його динаміку. Вона визначається сусп. нормами та очікуваннями. Немає ролі без статусу і статусу без ролі. Кожна роль має низку прав і обов’язків, які розкривають зміст статусів і забезпечують їх функціональний зв’язок.

Найбільш характерний для конкретного індивіда статус, з яким його ототожнює оточення, назив. головним статусом. Він визначає манеру поведінки, коло знайомих, стиль життя. Особистий статус визначається тим місцем, яке посідає індвід у малій групі залежно від своїх індив якостей. Особистий статус має значення для знайомих. Водночас незнайомі насамперед цікавляться офіційним статусом, який визначається об’єктивними х-ми індивіда. Розрізняють також природний – людина отримує з народження (національність, стать, фізичні та психологічні дані) і набутий статус – людина набуває з часом, у процесі соціалізації. Види соціальних статусів: економічні, професійні, політичні, релігійні, демографічні, сімейно-родинні.

Кожне сусп. має величезну кількість статусів, кожний з них належить певній кількості людей, які утворюють соц. групу. Статусні групи, ранжовані за доходами, владою, престижністю професії, освіти утворюють соціальну стратифікацію. Отже, стратифікація складається з тих самих статусних груп, що й структура, тільки згрупованих за критеріями. Для визначення місця в сусп. ієрархії кожної страти слід застосовувати комплекс методів: аналіз стат. даних, який дає можливість визначити ієрархію доходів, рівень освіти; вивчення громадської думки, що відбиває значущість і цінність того чи іншого соц. статусу, соц. групи, професії; соц. дослідження ціннісно-нормативної системи, які дають змогу виміряти міру впливу суб’єкта на прийняття управлінських рішень, його шанси на участь у політичній владі, характеристики еліти, можливості її тиску на держ. стр-ри, переваги і привілеї можновладців.
3.19. Сутність та роль середнього класу у стабілізації суспільства

Ергарда середній клас – це та верства населення, яка об'єднує або прагне об'єднати людей, що власною трудовою діяльністю забезпечують своє існування. Найвищу цінність для середнього класу мають почуття особистої відповідальності за свою долю, незалежне існування, рішучість та бажання самоствердження у вільному суспільстві, у вільному світі. Середній клас – насамперед високопродуктивні та широкоінформовані, ініціативні та заповзятливі працівники. Саме інформаційно-інноваційний тип особи стає суб’єктом технічної модернізації та політичної демократизації. Тому представники середнього класу добре заробляють, задоволені працею, беруть активну участь в управлінні, сміливо дивляться у завтрашній день. “Середній клас” є основою сучасного сусп., стабільність якого залежить від питомої ваги та ролі середнього класу. Займаючи проміжне місце між протилежними полюсами соц. ієрархії, середній клас нейтралізує їх протистояння. Завдяки цьому сусп. зберігає рівновагу та стабільність. Зіммелем, що стабільність суспільства залежить від питомої ваги й ролі середнього класу. Його існування та добробут є запорукою доб­робуту всього суспільства. Що біль­шою є питома вага середнього класу, то сильніший вплив він здатний справляти на ситуацію в державі, на політику, економіч­ні зміни, свідомість громадян, громадську думку. Слабкість середнього класу призводить до гальмування демо­кратизації суспільних відносин. Досягнення суспільних компро­місів стає майже неможливим. За таких умов може сформуватися тенденція до авторитарної диктатури, спрямованої на захист ін­тересів вищих верств, або до революційної диктатури, яка, спи­раючись на озброєні маси, прагнутиме задоволення інтересів ви­ключно найбідніших верств.

Зростання кількості представників середнього класу зумовлю­ється розвитком НТР, ускладненням організаційної структури управління на всіх рівнях народного господарства, розширенням сфери послуг.
3.20 Соціальна мобільність та її види

У сусп. відбувається постійне переміщення індивідів між елементами соц. стр-ри, цей процес – соціальна мобільність (Сорокін). Особливо переміщення спостерігаються в перехідні періоди. Факторами, що впливають на мобільність є: зміна умов життя, отримання нової професії, зміна видів діяльності, сусп. думка з приводу престижності тих чи інших професій. Причини існування: сусп змін, видозмін розподіл праці, з’явл нові статуси; еліта не контр розподіл здібностей.

Соц. мобільність буває горизонтальна (без зміни соц. статусу) та вертикальна (зі зміною статусу). Пересування груп по вертикалі відбувається під час структурної перебудови, коли виникають нові престижні професії, соціальні статуси; за ек. криз, коли з’являються нерентабельні підприємства, навіть галузі виробництва, а також за зміни політики ціннісно-нормативної організації. За таких умов пересування, як правило, відбувається одночасно в усіх сферах: ек., політ. і соц. Мобі­льність поколінь це зміна соціального становища дітей як порі­вняти з батьками. Різновидом соц. мобільності є міграція. Коли соц. мобільність занадто інтенсивна, тоді особливої гостроти набуває проблема маргінальності, втрата особистістю належності до певної соц групи, втрата норм та цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Поведінка маргінала дуже мінлива і для неї характерні крайнощі.

Нерівність у сфері моб – нерів щодо можливостей досягнення позицій.

Якщо сусп стабільне, вертик переміщуються лише окремі індивіди. Соц інститути – соц ліфти (Сорокін), що переміщ індивідів між стратами, перевіряючи їх на відповідність. Щоб закріпитися зверху, треба адапт до нового соц-культ середовища, засвоїти нові норми, зразки поведінки.
3.21. Сутність процесу маргіналізації, особливості його в Україні

Маргіналізація – втрата особистість належності до певної соц групи, втрата норм та цінностей в-ної субкульт без входження до ін. Маргінал – людина, яка втратила колишній статус і не адаптувалася до нового соц.-культурного середовища. У таку ситуацію, як правило, потрапляє людина або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села у пошуках роботи в місті чи імігрант, що шукає в іншій країні кращої долі). Такі пограничні, проміжні стосовно тих чи тих соц. спільнот прошарки називають маргінальними. В Укр. поширюється маргіналізація сусп., багато селян залишають землю, однак чимало й тих, хто залишає місто та повертається до землі, в село. Процеси маргиналізації відбиваються в тенденціях утворення середнього класу. Одна із 7 страт.
3.22. Трансформація соц. стр-ри укр. сусп.

Трансформація укр. сусп. розпочалася з 90-х років, характеризується формуванням різних форм власності: приватної, акціонерної, кооперативної, концесійної, змішаної. У зв’зку з цим сучасна структура укр. сусп. є дуже складною, її формування триває, але і сьогодні можна виокремити осн. її елементи: вищий клас професіоналів, адміністратори; технічні спеціалісти середнього рівня; комерційний клас, дрібна буржуазія; кваліфіковані робітники; робітники, що не мають кваліфікації; інженерно-технічні працівники та рядові службовці; науково-технічна та гуманітарна інтелігенція, студенти; особи, що займаются індивідуальною трудовою діяльністю; землероби (фермери, колгоспники). Тенденції: 1) значно сокорочується частка робітників промислових підприємств у соц. структурі. Прогноз на початок ХХІ ст показує, що 50% робітників залишать сферу матеріального вир-ва та поповнять ряди працівників сфери послуг, науки та освіти. 2) посилюється диференціація роб. класу, значною стає частка представників нових соціальних спеціальностей, зростає роль їх у сусп. виробництві, поглиблюється розшарування робітників за ознаками професійності; 3) зростає чисельність роб. класу, що за змістом праці, за рівнем загальної професійності не поступається інженерно-технічній інтелігенції; 4) має місце подальше підвищення рівня освіти та підвищення рівня кваліфікації працівників; 5) формуються нові класи; 6) помітні зміни відбуваються в соц. структурі селянства.

В Укр. виділяють 7 страт: загальноукраїнська еліта, регіональні та корпоративні еліти, український верхній середній клас, динамічний середній клас (соціально активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), аутсайдери (з низьким рівнем адапт і соц акт), маргінали (антисоціальні установки), криміналі тет
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо...
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Всеукраїнський студентський архів
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Тема: Предмет, структура І функції соціології
Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004

1. Сутність І значення менеджменту Предмет, об’єкт І суб’єкт вивчення менеджменту
Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники – автомобілі, автомобільні...

План Вступ Початки української соціології Розвиток вітчизняної соціології...
Україна багата на видатних людей. Це стосується І такої науки як соціологія. Однак дана наука розвивалась особливо вдало в період,...

Тема Вступ до соціології
Якщо об'єктом науки є певна сфера об'єктивно-суб'єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет – це ті аспекти...

Всеукраїнський студентський архів
Соціологія Городяненко Структура І функції соціології як наукиСтруктура соціологічної науки

Доповідь Аржевітіна Станіслава
Зараз активно точаться європейські дискусії навколо самої теми І дати початку Другої Світової війни. Радянська історіографія відходить...

В. О. Гуріч Основи соціально-правового захисту особистості
...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка