Пошук по сайту


ТЕМА 4 . Особистість у системі соціальних зв’язків - 1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії...

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Сторінка6/9
1   2   3   4   5   6   7   8   9
ТЕМА 4 . Особистість у системі соціальних зв’язків.
4.1. Сутність, спільність та відмінність понять “людина ”, “індивід”, “особистість”.

Специфіка соц підходу до вивч особистості полягає в тому, що аналізуються суто соц х-ки людини (крім біо, псих). Людина істота біо-психо-соц. Поняття людина вказує на явкчсну відмінність людей від твоарин і служить лдя х-ки всезаг якостей. Людина перебуває на найвищому щаблі в ієрархії всіх живих організмів є суб’єктом суспільної і історичної діяльності. Головною характеристикою людини є її свідома, цілеспрямована діяльність.

Індивід-(від individuum- неподільний)- це людина, що розглядається як окремий представник людського роду. особливе, специфічне, неповторне, що вирізняє індивіда від інших, - це індивідуальність (якості набуті й успадк) Особистість служить для х-ки соц в людині. Слово це пох від лат персона, що означ маску в театрі для ств образу. Пізніше особистість асоціювалась з громадянським станом людини, а зараз розуміється як сукупність соц ролей, що визнач соц статусом. Особистість – соціаліз індивід, який у своїй поведінці і свідомості відображає особливості соц орг-ї конкретного сусп. Гол спільністю цих понять є те, що вони х-зують кожну конкретну людину з властивими їй якостями, характеристиками, зв’язками. Різниця: Людина народжується як біо істота, а особистістю стає в результаті засвоєння певних знань, соц і культурних норм та цінностей того сусп, до якого вона належить, тобто в процесі своєї соціалізації.

Соціальний статус - це певне місце і роль особи в соціальній ієрархії, зумовлені її походженням, рівнем освіти, професією, здібностями, віком, статтю, сімейним станом тощо. Особистість має соціальний статус. Аналіз показує, що соціальний і особистий статус особи грунтований, безумовно, на природних основах і показниках, без яких не існує жодна людина, але кожна людина своєю свідомою, творчою і діяльністю досягає, утверджує, підносить і удосконалює свій соціальний і особистий статус. Отже, головна характеристика особи – її діяльність (взаємодія), основним генератором якої є мотиви. Мотиви - це конкретна внутрішня спонука до дії, яка безпосередньо ситуаційно визначає поведінку людей.
4.2. Особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин.

Загальні соц умови існування активно впливають на якості особистості як об’єкта соціальних взаємозв’язків та їх діяльного суб’єкта. Важливим компонентом впливу на особистість виступають економічні відносини. У нашому суспільстві - це перехід до ринкової економіки, співіснування різних форм власності, загострення конкуренції на ринку праці тощо. Соціокультурне життя суспільства, в тому числі політичні та ідеологічні відносини теж виступає компонентом загальних соціальних умов, причому культура акумулює традиції, що склалися історично в даному суспільстві. Соц стратифікація та суспільний розподіл праці – це теж важливі елементи, які зумовлюють усі соц відносини. Ще один компонент заг ум існ – рівень розв гром с-ва, соц-пол устрій. Отже особистість виступає об’єктом соціальних відносин, якщо розглядати її з точки зору поведінки людини, яка формується під впливом суспільства та його інститутів, тобто тоді, коли особистість піддається впливу соціуму. Проте полож про те, що поведінка людини соц детермінована і сама вона є об соц відн становлять лише част проблеми взаємодії люд і сусп. Вплив людини на суспільство передбачає розгляд особистості, як суб’єкта суспільних відносин. Це означає , що людина розглядається, як активно діюча особа, що здатна змінювати та впливати на навколишнє середовище. Щоб не бути іграшкою у руках соц сил, люд потр умови, насамперед, знання соц процесів, спцільні зусилля об’єднаних у соц спіл людей (пол., ек, соц, дух передумови). З цим повяз проблема соц акт особистості як необх передумови зд нею ф-ції суб’єкта сусп відн. Соц акт розгляд у 2х аспектах: перший розгляд якості особсист, зумовлені її прир даними та рисами, що форм у проц вих; другий вих. Із розуміння акт як деякої конкр міри діял-ті.
4.3.Соціологічні підходи до вивчення особистості та її ролі в суспільстві.

Особистість вивчається соціологією з позиції її соціально типових якостей, як суб’єкта соціальних дій. Існує два підходи щодо вивчення і визначення особистості, це спричинено суперечностями в теоріях розвитку особистості. З точки зору першої кожна особистість формується та розвивається відповідно до її природних якостей та здібностей, і соціальне оточення при цьому відіграє не дуже значну роль. Представники іншої точки зору повністю спростовують природні, внутрішні якості та здібності людини вважаючи, що особистість – це деякий продукт, який повністю формується в ході соціального досвіду. Але слід зазначити, що це два крайні погляди на процес формування особистості, хоча практика свідчить, що соціальні фактори формування особистості більш значущі. Можна погодитися з визначенням, яке дав Ядов:“Особистість – це цілісність соціальних якостей людини, продукт суспільного розвитку та включення індивіда в систему соціальних зв'язків у ході активної діяльності та спілкування”. Згідно з цим поглядом особистість розвивається із біологічного організму виключно завдяки різним видам соціального та культурного досвіду.

В процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей (Мертон, Фрейд, Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда, адже як писав Сорокін, - роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці.


4.4. Соціологічна структура особистості.

2 підходи до аналізу соц стр особ: нормат і фун-ний. Суть першого полягає в тому, що він шукає ті найсуттєвіші ознаки, яким має відпов особистість в ідеалі. Серед норм ідеалів особистості: світогляд, дух багатство, мораль. Більш конструктивним вваж ф-ний підхід. 3 ел структури: соц спрямованість особистості (потреби, інт, цін, мотиви), включеність у соц середов (соц статуси і ролі), життєвий контроль (с-ма жит планів, цілей, активність).

Найзагальнішою спонукою людини до дії є потреба – вн стимул, активність та все те, що забезпечує існування та самозбереження людини. В науці є багато спроб класифікувати потреби, але найвідомішою є класифікація за Маслоу. Він виділив 5 рівнів потреб: фізіологічні; в захисті, безпеці, стабільності; в емоційних зв’язках ; в самоповазі, визнанні та повазі з боку інших; в самореалізації, творчості, та реалізації своїх можливостей.

Тісно повяз з потребами інтерес – усвідомлена потреба. Потреби та інтереси є основою ціннісного ставлення особ до навк світу. Цінності – це надання визначальних соц рис матер та дух явищам. Потреби, інт та цін форм-ють вн спонуки – мотиви діяльності. Саме мотиви надають змісту окремим діям, цілям, ум їх досягнення.
4.5. Соціальний статус та соціальна роль особистості.

Соціальний статус – це відносне становище чи позиція індивіда або групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя , та врешті –решт містить оцінку діяльності особистості з погляду суспільства, яка проявляється в певних кількісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може, або не може збігатися з оцінкою суспільства або соціальної групи. Соціальний статус у значенні норми та суспільного ідеалу має великі можливості при розв’язанні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему становить правильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус особистості сприймається не правильно, то людина орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки поведінки.

У цьому випадку можна розглянути дві крайності в оцінці свого соціального статусу. Низька статусна самооцінка, як правило, пов’язані з низькою протидією зовнішньому впливу.

Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі , хто його оточує чекають від нього виконання ролей згідно цих статусів. В процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей (Р. Мертон, З. Фрейд, Т. Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда, адже як писав Сорокін , - роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці.
4.6. Фактори, механізми та агенти соціалізації.

Процес засвоєння людиною певної с-ми знань, норм та цінностей, які необх для виконання соц ролей у сусп, наз соц-ю. Це перетворення біо індивіда на соц істоту. Роль соц-ї для особистості – це можливість повніше себе реалізувати, а для сусп – це самовідтвор, бо с-я дає змогу новій генерації зайняти місце старшого покоління.

Фактори соціалізації: 1сукупність ролей і статусів, що їх пропонує суспільство людині; 2Сукупність соц інститутів суспільних організацій соц спільностей у межах яких індивід виконує свої ролі; 3Сукупність цінностей норм, знань, звичок, навиків, якостей, котрі людина набуває, щоб реалізувати свої ролі; 4Соц середовище, яке включає соц інститути і технології виробництва, відтворення і передачі культурних зв’язків; 5Конкретні події, соціальні явища і процеси, у які вкл людина.

Механізм соціалізації заключається в тому, що людині потрібно засвоїти певну систему знань, норм і цінностей необхідних для нормального життя в соціумі, що оточує її. Для соц-ї х-ні 2 взаємоповязані процеси: адаптація та інтеріоризація (вкл у вн світ людини соц норм і цінностей). С-я – процес не одностор. Інколи опір проти дотримання певних стандартів може викликати зміну самого процесу с-ї. Люди не завжди соціалізуютьс у відповідності з очікуваннями, бо індивід грає як пасивну роль (засвоєння досвіду та цін), так і активну (вироблення для себе орієнтирів). С-я не всесильна, бо існують як біо, так і культ обмеження. Соц-я відб як стихійно, так і цілеспрямовано, під дією посередників. За засвоєння норм та цінностей людей відп агенти соц-ї. Первинні: (міжособ відносини) батьки, родичі, друзі тощо. Втор: (соц відн) предс адм, внз, школи, поліція, ЗМІ.

2 етапи соц-ї: перший етап - первинна соціалізація, другий - вторинна соціалізація. На етапі первинної соціалізації дитина засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей.Процес соціалізації охоплює все життя, соціалізація дорослих суттєво відрізняється від соціалізації дітей. в дорослих соціалізація спрямована на зміну поведінки в новій ситуації, а у дітей - на формуванні ціннісних орієнтацій. Дорослі, що спираються на досвід здатні оцінити норми і сприймати їх критично, а діти в змозі лише їх засвоїти. Дорослі набувають навичок, а соціалізація дітей пов’язана з мотивацією.

Виділяють і стадії соціалізації особи: дотрудову (період життя людини до трудової діяльності), трудову (період активної трудової діяльності людини) і післятрудову (період, що починається з припиненням активної трудової діяльності людини і до кінця її життя).

Механізм соціалізації особи – поєднання чинників, що характеризують умови соціального середовища, з чинниками, які характеризують індивіда: Засвоєння особою мови соціальної спільності; Способи і методи мислення, властиві особі; Форми раціональності та почуттів; Прийняття особою норм, цінностей, традицій, методів діяльності Система навчання та виховання.

4.7. Проблеми соціалізації особистості в умовах ринкових відносин.

У сучасних умовах, коли поширюються можливості вільного самовизначення і самоформування індивіда, його самоорганізації та самоуправління, роль самосвідомості і саморегуляції постійно зростає(важлива характеристика соціалізації на сучасному етапі), треба приділяти особливу увагу у формування самосвідомості кожного громадянина, особливо молодого – майбутнього України.

Становлення ринкових відносин формує особливий тип особистостей – конкурентноздатний підприємливість, мобільність, раціоналізм, вигода.
4.8. Соціальна спрямованість особистості у сучасному суспільстві.

У сучасному, динамічному суспільстві, що набуває все яскравіше постіндустріальних рис, особистість спрямована на інтеграційні процеси, інтелектуальний та духовний розвиток. Все більшого значення набувають культурні та моральні цінності, посилюється взаємозалежність та взаємодоповнюваність індивідів. Збільшується роль інформатизації в соціумі.
4.9. Соціологічний зміст понять “де соціалізація” та “ресоціалізація”

Соц-я проходить етапи, які співпад з життєвими циклами людини. Вони пов’язані зі зміною соц ролей, з набуттям нового статусу і відмовою від попередніх звичок. Тому виділ десоці-ю - відчуження від старих ролей та правил поведінки. Ресоціалізація –оволодіння новими ролями та правилами поведінки, нормами, цін.

В більшості випадків десоціалізація та ресоціалізація характерна для дорослого життя.

4.10. Типологія особистості в соціології.

Однією з центральних задач соціології особистості є розробка типізації особистості. Вивчаючи різні групи людей та їх соц функції, соціологія не може абстрагуватися від індивідів, і з яких ці групи складаються. При чому її цікавить не конкретна поведінка окремої людини, що зумовлена її інд якостями, а певні типові ознаки, що притаманні більшості. Тобто визначають риси деякої абстрактної особистості, які виявлять більш точно сутність даної соціальної групи. Зарубіжні соціологи 6 типів особ: теор, ек, пол, соц, естет, реліг.

соціолог Ядов писав, що соц тип особистості – це продукт історико-культурних і соц-ек умов життя людей, і виділяє 3 соціальні типи особистості, це: базисний – людина, яка х-ся повним розумінням і виконанням соц-правових і моральних норм (конституція, закони, традиції), відпов обє ум суч етапу розв сусп; модальний – особа, яка займає домінуюче становище у сусп, соц групі, іншій спільності;маргінальний – людина, яка залишила своє соц середовище і адаптується в ін
Нині в нашій державі відбувається докорінний перелом особистісно-типологічної структури суспільства, змінюються соціальні статусу соціальний груп і соціальних особистостей. Певне розповсюдження отримала людина торгового типу, що отримує гроші на різниці цін або одержує їх за допомогою різноманітних махінацій, а то й за допомогою злочинів. Засоби масової інформації та судові інстанції підкреслюють факт широкого розповсюдження мафіозного типу особистості, що загрожує важливими наслідками для суспільства.
ТЕМА 6. Соціологія конфлікту.
6.1, Конфлікт як соц. явище.

Конфлікти є невід’ємною складовою соц. життя. Існує безліч різноманітних концепцій, що так чи інакше інтерпретують конфлікт. Однак між ними існує спільне – практично всі визнають соц. конфлікт є вирішальним чи одним із найважливіших факторів соц. розвитку. Звернення до соц. конфліктів у історії соц. зв’язано з такими впливовими іменами як Вебер, Тьоніс, Веблен, Зімель,Парк, Бьорджес, які вважали конфлікт соц. формою боротьби за існування, змагання за обмежені соц. блага та пристосування. Власне кажучи концепції соц. конфліктів з’явилися лише у 50-ті роки. Ам соціолог Козер визначає їх як ідеологічне явище, яке відображує намагання і почуття соц. груп чи індивідів у боротьбі за об’єктивні цілі: владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей і таке інше.

Отже конфлікт – це крайня межа загострення суперечностей, зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій, поглядів опонентів або суб’єктів взаємодії, пов’язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві, реальними чи уявними суперечностями.

Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають застою у соц. системах, відкривають канали соц. нововведень.
6.2. Становлення та розвиток соціології конфлікту.

Звернення до соц. конфліктів у історії соц. зв’язано з такими впливовими іменами як Вебер, Тьоніс, Веблен, Зімель,Парк, Бьорджес, які вважали конфлікт соц. формою боротьби за існування, змагання за обмежені соц. блага та пристосування. Власне кажучи концепції соц. конфліктів з’явилися лише у 50-ті роки.

Ам соціолог Козер визначає їх як ідеологічне явище, яке відображує намагання і почуття соц. груп чи індивідів у боротьбі за об’єктивні цілі: владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей і таке інше.

Німецький соціолог Р. Дарендорф, який вніс помітний внесок в теорію соціальних конфліктів, протиставляє її як марксистській теорії класів, так і концепції соціальної згоди Л. Козера. Дарендорф визначає соціальні конфлікти як результат опору існуючим у будь-якому суспільстві спів відносинам панування та підкорення в їх соціальній ієрархії. Придушення конфлікту, за Дарендорфом, спричиняє його загострення, а “раціональна регуляція” – “еволюцію яку можливо контролювати”. Причини конфліктів не можна усунути зовсім. Для демократичного суспільства існує можливість узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціальними групами та класами. Існує також біхевіористський підхід до аналізу соц конфліктів, який пояснює конфлікти соц-псих причинами, які знаходяться у сфері протиборства різноманітних соц груп, які зорієнтовані на несумісні цілі.

Теорія “постінд суспільства” (Д. Белл) ставить акцент на класовій боротьбі, як найбільш гострій формі соц конфлікту, яка ведеться за перерозподіл доходів та інших соц благ. Згода інтерпретується нормальним станом суспільства, конфлікт – тимчасовим.

У цілому для сучасної соц теорії конфлікту характерний розгляд його як неантагоністичного протиріччя, переконання у придатності соціальних систем до їх регуляції. Крім того, раніше конфлікти, які виникали в структурі зв’язків та відносин усередині соц систем, розглядалися лише як негативне явище, а основне завдання полягало в пошуку типових умов, що сприяють виникненню конфлікту, та в способах їх усунення. Сучасні соц підходи грунтуються на тому, що повна відсутність конфлікту всередині соц систем — умова не тільки неможлива, але й небажана.

6.3. Структура соціального конфлікту.

Залежність соціальної проблеми від певних умов завжди має вираз форми конкретної ситуації, тобто ситуації загострення існуючих протиріч, із притаманною їй специфічною структурою: умови виникнення та протікання; образ ситуації, яка склалася в учасників конфлікту; дії суб’єктів, спрямовані на досягнення своїх цілей; наслідки конфліктної ситуації.

Дарендорф виокремлює три типи змінних: група, вид суперечності, причина. Група – сук людей, реальні чи можливі взаємовідносини яких стосуються цілей, потреб та ресурсів. Агенти: первинні групи, що безпос конфліктують, втор, що підбур чи розпал, треті сили, що за інтерес в усп розв’язанні.
6.4. Функції соціального конфлікту, його негативні і позитивні наслідки.

Соціальні конфлікти виконують такі функції: сигнальну, ( яка сповіщає про якісь негативні явища); іннов-творчу (полягає в подоланні перешкод на шляху економічного соц та дух розвитку); інформативну (процесі конфлікту обидві сторони намагаються як можна більше отримати інформації одна про одну, що дасть їм змогу найбільш імовірно передбачити стратегію і тактику супротивника). Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають застою у соц. системах, відкривають канали соц. нововведень. Соц конф завжди залиш після себе певні соц-псих наслідки, впливаючи насамперед на структуру й ефективність ф-ня колективу, в межах якого він сформувався. Які насл переважатимуть – це зал від способу, глибини та своєчасності розв конфлікту.

6.5. Об’єктивні та суб’єктивні причини конфлікту.

Можна стверджувати, що склалася певна традиція пояснення соціальних конфліктів через об’єктивне протиріччя інтересів великих соціальних груп, які детермінують логіку, тривалість, міру напруженості боротьби за задоволення різноманітних інтересів. Конфлікти, у свою чергу, пов’язані з розумінням (суб’єктивним ) та оцінкою індивідами суперечності їх інтересів і цілей як членів тих або інших соціальних груп. Вчені розрізняють 3 типи причин конфліктів: 1) створення умов, що посилюють чи заохочують ворожнечу між індивідами (групами); 2) агресивні установки, що безпосередньо призводять до конфліктної поведінки; 3) психологічні процеси, що призводять до взаємного войовничого не сприйняття групових (особистісних) соціальних, ідеологічних, культурних, релігійних та ін. цінностей.
6.6. Основні стадії розвитку соціального конфлікту.

В соц конфлікті визначають 4 основні стадії: передконфліктну, конфліктну, розв’язання кон­флікту та післяконфліктну. У свою чергу, кожна з цих стадій може розподілятися на ряд фаз. Передконфліктна стадія розбивається на дві фази: латентну (х-ся формуванням конфліктної ситуації, загостренням протиріч у системі міжособистих та групових відносин на основі розбіжностей інтересів, цінностей та настанов суб’єктів конфліктної взаємодії) та початкову (починається з будь-якої зовніш­ньої події, яка активізує дії суб’єктів соціального конфлікту). Тут формуються усвідомлення та оцінка конфліктуючими сторонами їх мотивів. Конфліктна поведінка х-є другу, основну стадію розвитку конфлікту — це дії, спрямовані на те, щоб прямо або непрямо заважати протилежній стороні досягати її цілей та інтересів.Конфлікт інтересів сприймає форму гострих розбіжностей, які індивіди та соціальні групи не тільки не прагнуть регулювати, але й усіляко посилюють, продовжуючи руйнувати попередні структури нормальних взаємозв’язків, взаємодій та відносин. Стадія конфлікт­ної поведінки х-ся макс використанням сили, застосуванням усіх ресурсів, які знаходяться в розпорядженні кон­фліктуючих сторін. сила містить у собі засоби, які застосовуються як інструмент насильства; інформаційну форму свого застосування; соц статус, який виявляється в таких показниках, як дохід, рівень влади, престиж та ін.; інші ресурси — гроші, територію, кількість прихильників тощо. Перша стадія конфліктної поведінки формує тенденцію до посилення конфлікту. Але вона може стимулювати учасників до пошуку шляхів його вирішення. Перелом у розвитку конфлікту притаманний другій фазі конфліктної поведінки (“переоцінка цінностей” вибору). Конфліктуючі сторони можуть оби­рати різноманітні програми поведінки. Розв’язання конфлікту здійснюється або через зміну об’єктивної ситуації, або через зміну суб’єктивного образу ситуації, який склався у протилежної сторони. Цілковите розв’язання означає припинення конфлікту як на об’єктивному так і на суб’єктивному рівнях. На заключній — післяконф — стадії остаточно ліквіду­ються протиріччя інтересів, цілей, настанов, соц-психо­ напруженість та будь-яка боротьба, що сприяє поліпшенню соц-псих х-к як окремих груп, так і між­групової взаємодії.
6.7. Типологія конфлікту.

Існує багато типологій конфлікту, що визначаються за наступними ознаками: учасники конфлікту, сфери виникнення та перебігу та його характер. За учасниками розрізняють: внутрішньоособистісні, міжособистісні, між особистістю і суспільством, між соціальними групами міжнаціональні, міждержавні.

За сферами: економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, міжетнічні, релігійні, побутові.

За характерами: антагоністичні, не антагоністичні, закономірні, випадкові, вигадані.

Усі типи конфліктів досить зрозумілі, тому що кожен з них визначається певним підґрунтям, зв’язками і ознаками. Деяких пояснень вимагає такий тип конфліктів, як вигаданий. Річ у тім, що вигаданий конфлікт зазвичай виникає не з реальних причин, а під впливом штучно створених здебільшого не вдалими керівниками, лідерами, які прагнуть приховати власні недоліки, підбурюють одну групу проти іншої, щоб перекласти власну відповідальність.
7.1. Предмет та об’єкт економічної соціології її місце у системі соціального знання.

У сукупності спеціальних соціологічних теорій економічна соціологія посідає особливе місце як між дисциплінарна наука яка розкриває зв’язок між соціологією та економікою, вивчає мотивацію економічної поведінки, закономірності розвитку економічної та соціальної сфер. Важливим фактором становлення економічної соціології став процес соціологізації економічної науки, який охопив мотивацію економічної поведінки, співвідношення свободи й регламентованості в економіці, відносини людини і держави, бізнес та менеджмент, соціальні інститути — політику, власність, сім’ю та інші, а також їх роль в економічному житті. Передумовами визначення цього напряму стали дослідження М. Вебера і Т. Веблена, які розробили теорію соціальних інститутів та їх ролей у регулюванні економіки.

Економічна соціологія вивчає широке коло питань соціальної політики, яка стосується діяльності органів влади, спрямованої на регулювання стану, відносин і взаємодії основних елементів соціальної структури суспільства - класів, націй, верств і груп. Завдання цієї політики полягає у забезпеченні узгодження інтересів індивідів і спільностей з інтересами суспільства. Конкретні цілі соціальної політики ґрунтуються на потребах і умовах та спрямовуються на соціальний захист людей і дотримання соціальної справедливості в усіх сферах суспільного життя.

Водночас виникнення економічної соціології було підготовлено багатьма концепціями соціологічних теорій, зокрема теорій соціальної дії, ролей, особистостей, а також конкретними соціологічними дослідженнями.

Засновники економічної соціології визначили емпіричні об’єкти і предмети конкретних досліджень. До емпіричних об’єктів належать соціальні аспекти економічних інститутів: ринок, гроші, під­приємства, власність, а також соціальні аспекти різних економічних систем, соціальних груп, політичних інститутів та ін. Предметами дослідження є міжгрупові відносини, поведінка, конфлікти в ринковій економіці, соціальні функції і процеси.

7.2. Взаємозв’язок економічної та соціальної сфер суспільства. Соціальні функції економіки.

Характерна особливість ек соціології полягає в тому, що вона грунтується на взаємозв’язках і взаємодіях соц та ек сфер. Ек соціологія розглядає соц сферу як середовище, в якому формуються соц відносини між сукупностями людей та індивідами. Соц сфера істотно впливає на функціонування і розвиток економіки, тобто на соц-ек процеси. Під соц процесами розуміються зміни у соц об’єктах, які відбуваються під впливом людського фактора.

Ек сфера являє собою цілісну підсистему суспільства, яка відповідає за виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Вона взаємодіє з політикою, культурою, освітою, побутовими послугами та іншими елементами системи.

Між ек і соц сферами існують тісні взаємозв’язки, насамперед, ек відносини впливають на соц структуру суспільства і на активність соц груп, а соц відносини впливають на соц-ек процеси. Особливу роль у такому взаємовпливі відіграє людський фактор, який є активною силою розвитку економіки й надання їй соц х-ру.

Функції 1 забезпечення адаптації до навк сер, яке постійно змінюється. Адаптація можлива за умов в-ва певних тов і послуг для задов потреб. підтримка й розвиток форм суспільного розподілу праці 2стимулююча – забезпечує посилення стимулів до праці, економічну зацікавленість у підвищенні прод праці. 3інтеграційна – виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих, оск ф-ня ек передбачає кооперацію та спеціалізацію праці. 4 інноваційна – забезпечує оновлення форм та організації виробництва, систем стимулювання. Інноваційні процеси залежать від того, як ставляться суб’єкти виробництва до нового, досягнень науки, який рівень і характер їхньої активності.
7.3. Соціологічне тлумачення категорій “ек. поведінка”, “ек. культура”, “ек. мислення”, “ек. інтерес”

Економічний інтерес – усвідомлення людиною потреб та економічних умов їх задоволення, реальний спонукальний мотив і причина дій людей, їх ек. та соц. активності. Економічна культура – сукупність норм, цінностей, традицій, звичаїв, за допомогою яких спрямовується й регулюється ек. поведінка суб’єктів. Економічна поведінка – різновид соц., спрямований на досягнення певного рівня добробуту та якості життя; складний та багатоплановий процес взаємодії людини з існуючими виробничими відносинами. Їй притаманна раціональність, ретельний обрахунок витрат та доходів. Регулятори – сусп. й ек. норми. Мотиви – економіка, культура, мислення. Економічне мислення – розумова діяльність людини, спрямована на пізнання, відображення, узагальнення ек. дійсності, її здатність частково передбачувати й прогнозувати ек. процеси.

Ек. культура складові: цінності праці та трудова етика (ставлення людей до праці, зафіксоване в мотивах і стандартах труд поведінки). Склад ек кул є наукові та фахові знання, а також норми й нормативна регуляція поведінки (це потреби, інтереси, переконання стосовно ек явищ, праці тощо) Основою ек культури є ек свідомість, тобто здатність пізнавати, відображу і узаг ек дійсність, прогнозувати.
7.4.Економіка як соціальний інститут, його функції

Економіка — це багатоаспектний соц інститут, що становить базу існувння та життєдіяльності сусп, де здійснюється матер в-во, розподіл, обмін, споживання матер благ і послуг, необхідних для життя і діяльності людини і сусп. Ек як соц інститут – це сталий комплекс правил, принципів, норм ек поведінки, за допомогою яких організовується практична взаємодія індивідів і здійснюється адаптація сусп до умов існування. Ек поведінці притаманна рац, ретельний обрахунок доходів і витрат. Для забезп свого фун-ня соц інст ек-ці потрібі передумови: технології в-ва, які передбачають поділ праці, функцій і обов’язків, приміщення, засоби в-ва, транспорт, фін засоби і ресурси – люди. Форми поєднання цих складових в-дають типові сусп устрою (приміт, агр, індус)

Економіка як соціальний інститут виконує ряд функцій, спрямованих на забезпечення, функціонування та розвиток виробництва, розподіл, обмін, споживання. Економічні відносини визначають положення соціальних груп, закріплюють їх глибинні соціальні зв”язки, визначають характер взаємодії. Функції 1 забезпечення адаптації до навк сер, яке постійно змінюється. Адаптація можлива за умов в-ва певних тов і послуг для задов потреб. підтримка й розвиток форм суспільного розподілу праці 2стимулююча – забезпечує посилення стимулів до праці, економічну зацікавленість у підвищенні прод праці. 3інтеграційна – виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих, оск ф-ня ек передбачає кооперацію та спеціалізацію праці. 4 інноваційна – забезпечує оновлення форм та організації виробництва, систем стимулювання. Інноваційні процеси залежать від того, як ставляться суб’єкти виробництва до нового, досягнень науки, який рівень і характер їхньої активності.

7.5 Сутність соціального механізму економічного розвитку

В житті суспільства надзвичайно велику роль відіграє соц механізм ек розвитку, який являє собою складну взаємодію її вн спонукальних мотивів і чинників, що впливає на поведінку (соц-ек становище соц спільностей, різні соц інститути, культура та інше), активність суб”єкта, виступає способом функціонування економіки. Велике значення мають всі елементи соц механізму функіонування і розвитку економіки, але особливе місце посідає культура суспільства, яка забезпечує певний рівень, сутність і зміст ек свідомості, що виступає у формі вн збудника — інституціоналізованими формами економіки та іншими соц-пол й еко чинниками.

Соціальний механізм розвитку економіки складається з елементів: Система управління економікою, Соц-ек становище соц спільностей, Культура суспільства, Діяльність і поведінкка соціальних спільностей, Результати економічного розвитку суспільства
7.6. Соціологічні дослідження сучасного стану соц.-ек. процесів в Україні

Поява в Укр. нових ринкових відн. вимагає наукових досліджень і визначення шляхів подальшого розв. та удосконалення цих відн., розкриття їх взаємовпливу з ін. сусп. відн. В Укр. проводиться багато соц. досліджень щодо вивчення соц.-псих. портрета підприємця, проблем мотивації підприємницької діяльності, причин, що гальмуюь її розвиток. Важливу роль відіграють дослідження управління людським фактором. Досл. ек. соц. спрямовуються на поведінку споживачів товарів, поведінку та стимулювання діяльності господарських керівників, ставлення до ек. реформ та перетворень, вплив культурних факторів на розв. ек., етику ек. та соц., трудової мобільності – міграції, ставлення молоді до професії та праці. Дослідження, проведені на поч. 90-х рр. показали, що лише 1/3 робітників працювала на повну силу, 7-10% керівників середньої ланки припускалися думки про пересування вгору, 80% - були готові перейти в робітники, 85% - вказали на напружений характер взаємовідносин на підприємствах. Найактуальнішою проблематикою пошуків вітчизняних соц. є виявлення ставлення респондентів до ринку праці, процесів приватизації, шляхів виходу із кризи, форм соц. захисту населення.
7.7 Соціальна структура сучасної індустріальної економіки України

Соціальна структура сучасної індустріальної ек. Укр. репрезентована таким ек. суб’єктами: підприємець, менеджер, робітник, споживач. Підприємець – власник, що розпоряджається своїм майном, наймає робітників для виробничої діяльності. У малому бізнесі він може поєднувати функції власника та менеджера. Власники великих підприємств є акціонерами та наймають менеджерів – центральних постатей в структурі ринкової ек. Їм притаманні творчі пошуки, енергія, особиста ініціатива у вирішенні проблем управління. Успіх ек. перетворень в Україні залежить від ек. поведінки робітників, у якій виділяють 2 стратегії: 1) макс. інтенсифікація праці, орієнтована на високий прибуток, ризик; 2) обмежений прибуток без ризику. Перша стратегія повинна переважати. Покупець – повноправний учасник ек. відносин. Від його попиту та оплати залежить добробут виробника. В Укр. за ек. кризи і низького рівня життя покупець ще не може справити відчутного впливу на розв. ек. У майбутньому платоспроможний попит населення стане одним з головних рушіїв ек. розв.
8.1 Предмет соціології праці та управління, його складові.

Соціологія праці — спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини та суспільства, а також розглядає соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов ставлення до неї.

В науці виокремлюються три основних предмети соціології праці: 1Соціальні закономірності взаємодії людей із засобами та предметами праці, зокрема механізми дії і форми прояву цих закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості. 2Ставленя людини і колективу до праці, її змісту, х-ру, умов (матер заінтересованість, зміст праці, взаємини у колективі). 3Соц організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, що утворює сукупність позицій, ролей ,цінностей, зв”язаних між собою робітників, що працюють колективно.

Вивченню останнього комплексу проблем соціологія праці надає найбільшого значення, бо саме в колективі виникають соц-трудові відносини й відбуваються соц процеси.

Соціологія управління — галузь соціології, що вивчає соц наслідки механізму цілеспрямованого впливу на соц структури та поцеси в суспільстві , а також соц відносини, що з ним зв”язані. Це стосується всіх без винятку сфер діяльності людини. Механізм управління ніби вмонтовується в них і забезпечує вироблення та застосуваня відповідних способів, методів і форм здійснення передбачуваних змін. Соц управління— міждисциплінарна наука, що вивчає проблеми управління, поєднуючи ек, пол, соц, правові та псих підходи до управління.

Маркс розглядав соціальне управління, як регулювання відносин власності, без чого неможливий прогрес і добробут людини. Вебер розкрив необхідність та сутність механізму контролю і стимулів у відносинах та діяльності індивіда і груп, що стали важливою методологчною основою концепції соціального управління.

Основні складові соціального управління: розробка та організація управлінських рішень, збір, аналіз та використання інформації, різноманітних засобів впиливу на об”єк соціального управління і стилів керівництва, розвиток самоврядування в труд колективах та виробничої демократії, планування соц розвитку об’єктів соц управління, організація реалізацї цих планів та контроль за їх виконанням.
8.2 Особливості соціально-трудових відносин, їх класифікація.

Соціально-трудові відносини на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом та кооперацією праці, виникають між працівником і соц групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб”єктів у процесі праці, їхнього досвіду умінь, інтересів. Суб”єкти праці — це такі соціальні спільності і групи, як підприємці, менеджери, службовці, робітники та ін. Суб”єкти праці різняться за своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах, тобто мають різну кваліфікацію, досвід, рівень і джерела прибутків.

Соціологія вивчає проблеми співвідношення різних соціальних груп у сфері праці, формування їхніх соціальних відмінностей (чому існуть підприємціі, управлінці, робітники, чому з”являються безробітні, чому різні соціальні групи мають різні інтереси). З регуляцією соц-тр відносин пов’язана проблема мотивації праці. Соціологи виходять з того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соц-тр відносини є базисними. Відтак оптиміз сусп відносин можлива лише за ум розвитку труд відносин відповідно до потреб суспільства.

Соц-тр відносини класифікуються за таким ознаками: змістом діяльності (виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, уравлінсько-організаційні); суб”єктом відосин (міжколективні і внутрішньо колективні), наявність владних повноважень (по горизоталі і по вертикалі), способи розподілу результатів праці (кількістю та якістю праці, грошовим внеском, майновим внеском, обсягом інтелектуальної власності), ступенем регламентованості (формальні і неформальні), характером спілкування (безпосередні, опосередковані, міжособисті, безособові).
8.3 Соціологічна суть категорій “зміст праці” та “характер праці”.

Соц сутність праці полягає в тім, що саме праця створила людину і визначає її сутність. Соц-тр відносини, як виникають у процесі прац, зв’язані, з од боку, зі ставленням до праці, а з іншого – із впливом праці на фомування і розвиток особистості: суб’єктом праці може бути лише людина, яка регулює і контр його.

Зміст праці виражається через розподілення функцій (виконавчих, контрольних, спостережних, налагоджувальних тощо) на робочому місці і сукупність виконуваних операцій, обумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю виробника. Зміст відображає виробничо-технічний аспект праці, показує рівень розвитку виробничих сил, технічний спосіб поєднання особистого і речового елементів виробництва, тобто розкриває працю як процес взаємодії людини із природою за допомогою засобів праці в процесі трудової діяльності. Зміст праці не тільки стуо індив на кожному робочому місці – він дуже рухливий і мінливий.

На рівні суспільства праця виступає як взаємозв”язана система галузей видів діяльності, а на індивідуальному рівні — у вигляді окремих функцій та операцій. Слід розрізняти соц і функціональний зміст праці. Соц є доцільність працівника, мотивація, ставлення до праці на сусп та інд рівнях. Функціональний зміст праці виявляється у виконуваних працівником конкретних ролях, функціях. У виробничому процесі виокремлюються такі функції: енергетичну, технологічну, контрольно-регулюючу, управлінську.

Характер праці виражає соц-ек спосіб поєднання виробника із засобами виробництва, спосіб включення інд праці до сусп і залежить від того на кого людина працює. Він відображає соц-ек стан трудящих у суспільстві, співвідношення між сусп та інд працею кожного окремого працівника. Показниками х-ру праці є: форма й відносини власності, розподільчі відносни, міра соціальних відмінностей у процесі праці. Х-р праці зумовлює мету виробництва, а у сфері розподілу — пропорції, за якими суспільно вироблений продукт розподіляється між різними соц групами.

Зміст праці визначає природу і рівень професіоналізму працівника, а її х-р — межі його соціального розвитку і ступінь перетворення праці на найпершу життєву потребу. Взаємодія змісту і х-ру праці виявляється в існуванні таких соц, ек і технічно неоднорідних форм, як фізична і розумова праця, виконавська і управлінська, кваліфікована і некваліфікована праця.
8.4 Основні види соціальних процесів у трудовій сфері.

Формування та розвиток соц-тр відносин відбувається у вигляді соц процесів, що відбивають функціонування труд колективів, груп та окремих працівників. Розрізняють такі види соціальних процесів у трудовій сфері: 1базові (праця, що впливає на соц стан, інтереси, кваліфікаційний рівень виконавців трудових функцій, формування їхньої особистості); 2інтегративні (формування, функціонування та розвиток тр колективів, що забезпечують цілісність усієї трудової системи); 3ціннісно-орієнтаційні (мотивація, соціалізація, адаптація, що формують цінності, норми, орієнтації відповідного способу життя); 4трудових переміщень (плинність кадрів та регульовані зміни місця працівника у системі суспільного поділу праці).
8.5 Праця, як соціальний процес, її види.

Процес праці може набирати двох видів — у формі простого процесу і суспільного процесу. Складовими простого процесу праці є предмет праці, її знаряддя та суб”єкт. У результаті взаємодії цих двох складових формується продукт праці. Соц відносини панування і підпорядкування, відчуження і експлуатації, влади і безправ”я формуються не з приводу предмета праці, а з приводу привласнення й розподілу засобів і продукту праці.

Якщо простий процес праці розкриває спецефічний для людини спосіб обміну речовин між ними і природою, то її суспільний процес свідчить про спосіб обміну продуктами діяльності між людьми. Перший є переважно індивідуальним, його суб”єктом є індивід, що забезпечує своє відтворення як біологічної істоти; другий — завжди колективний, його суб”єктом є соц-проф групи. Це відносини між людьми як між в-ками і споживачами, робітниками основного і допоміжного виробництва, представниками різних галузей промисловості. Саме ці відносини визначають характерні риси суспільного процесу праці і відтворення людини як істоти соціальної.

Праця перестає бути сумою фізіол затрат. До неї дод емоц-псих складова. Праця сприймається як творчий процес.

Зміст праці визначає природу і рівень професіоналізму працівника, а її х-р — межі його соціального розвитку і ступінь перетворення праці на найпершу життєву потребу. Взаємодія змісту і х-ру праці виявляється в існуванні таких соц, ек і технічно неоднорідних форм, як фізична і розумова праця, виконавська і управлінська, кваліфікована і некваліфікована праця.


8.6 Соціальні функції праці

Праця виконує практичні, дуже важливі завд-функції, основними з яких є такі: 1задоволення людських потреб,

Відтворення суспільного багатства, 2обмін речовин між собою, суспільством і природою через трудову діяльність, 3створення суспільства і забезпечення суспільного прогресу, 4людинотворча (тільки праця є безпосередньою умовою становлення і розвитку самої людини), 5свободотворча, яка полягає в тому, що тільки праця прокладає людству шлях до свободи.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо...
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Всеукраїнський студентський архів
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Тема: Предмет, структура І функції соціології
Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004

1. Сутність І значення менеджменту Предмет, об’єкт І суб’єкт вивчення менеджменту
Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники – автомобілі, автомобільні...

План Вступ Початки української соціології Розвиток вітчизняної соціології...
Україна багата на видатних людей. Це стосується І такої науки як соціологія. Однак дана наука розвивалась особливо вдало в період,...

Тема Вступ до соціології
Якщо об'єктом науки є певна сфера об'єктивно-суб'єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет – це ті аспекти...

Всеукраїнський студентський архів
Соціологія Городяненко Структура І функції соціології як наукиСтруктура соціологічної науки

Доповідь Аржевітіна Станіслава
Зараз активно точаться європейські дискусії навколо самої теми І дати початку Другої Світової війни. Радянська історіографія відходить...

В. О. Гуріч Основи соціально-правового захисту особистості
...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка