Пошук по сайту


Соц сутність праці - 1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Сторінка7/9
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Соц сутність праці полягає в тім, що саме праця створи, ла людину і визначає її сутність. Соц-тр відносини, які виникають у процесі праці, зв'язані, з одного боку, зі ставленням до праці, а з іншого — із впливом праці на формування і розвиток осо­бистості: суб'єктом процесу праці може бути лише людина, яка ре­гулює і контролює його.Праця — це основна форма життєдіяльності суспільства, вихідна умова його буття, яка визначає спосіб ставлення людини до світу і одної людини до іншої, специфіку відносин у будь-якому трудовому колективі і в будь-якій державі. Відомий ам підприємець Форд, оцінюючи зна­чення праці в житті людини, стверджує, що праця є основною умо­вою здоров 'я, самоповаги і щастя. Відтак соц-ек сутність праці є двоїстою: вона, з одного боку, є джерелом багатства і доходів, а з іншого — мірою поведінки людини, засобом її самореалізації, самоствердження як особистості.
8.7 Ставлення до праці, його об”єктивні та суб”єктивні чинники та показники.

Характер і зміст праці формують ставлення до неї — історично змінну х-ку трудової діяльності. Залежно від змісту і х-ру праці переважає ставлення до неї як до засобу, що забезпечує існування (засіб реаліз ін потреб), чи як до первинної життєвої потреби. Відтак ставлення до праці може бути:

  • Як до соц житєвої цінності, що виражає місце тр діяльності в заг с-мі цінностей суспільства та особистості;

  • Як до конкретного виду трудової діяльності, професії, що має певний соц статус і престиж;

  • Як до конкретної роботи з урахуванням змісту та умов праці, потреб і мотивів, зв”язаних з даною роботою, на даному робочому місці, у даній в-чій організації.

Саме вивченню цього останнього ставлення з урахуванням мотивів трудової діяльності, що визначають поведінку людини у виробничій ситуації, соціологи приділяють найбільшу увагу.

Об”єктивними показниками ставлення до праці є рівень відповідальності, сумлінності, ініціативності та дисциплінованості.Суб”єктивними показниками ставлення до праці є заг задоволення працею та її умовами — зар платою, змістом праці, взаємовідносинами із керівником та колегами, виробничими умовами тощо.

Розрізняють такі типи ставлення до праці: супернормативне (виключно сумлінне, яке відповідає всім чинним нормам); субнормативне (недостатньо сумлінне); ненормативне (несумлінне).
8.8 Цінності праці. Види ціннісної орієнтації у сфері праці.

Цінність — це усвідомлена людьми значущість певного об”єкта. Для оволодіння ним люди здатні пожертвувати всім. Визнані особистістю соц цінності перетворюються на її ціннісні орієнтації. Завдяки цьому людина ніби виривається з полону мотивів і прямує до цінностей. Цінності стають метою життя індивідів, решта відступає на другий план. Якщо такими є цінності праці, то вона із примусової перетворюється на вільну. Мета виконує інтегруюючу роль: стимули, мотиви і цінності, якщо вони усвідомлюються людиною, стають метою її праці. Коли у людини щось не виходить із досягненням мети, то вона відчуває невдоволення.Невдоволення — емоційно забарвлений стан незбалансованості між прагненнями, нереалізовані мотиви, неможливість досягнення мети, реалізації головної цінності життя. Міра задоволення працею, що є головним об”єктом вивчення соціологами, — це суб”єктивна оцінка працівниками можливостей реалізації своїх вимог до змісту, характеру та умов праці. Задоволення є комплексним показником, оскільки воно визначається не тільки змістом і характером праці, а умовами праці, зарплатою, відносинами в колективі тощо. Цей показник є головним у трудовій адаптаціії працівників.
8.9. Механізм мотивації праці

Мотивація праці – спонукання до активної тр діяльності, засноване на задоволення важливих для людини потреб та інтересів у визнанні, самореалізації, належності до певних соц кіл тощо. Мотиви є вн чинниками, тісно пов’язані з цінностями (усвідомленням значущості певного об’єкта) Вивчення працівника як суб”єкта трудової діяльності передбачає з”ясування його особистих інтересів і дає змогу пояснити можливість реалізації трудового потенціалу робітника, його активність у формуванні власного способу життя.

Основи мотивації – мотиватори, визнач предметно-зміст аспект мотивації (це чинники предмет оточення, потреби, інтереси, цінності) Трудова діяльність людини, як правило, одночасно грунтується на кількох мотивах, що становлять так зване мотиваційне ядро. Вона має певну ієрархічну структуру, яка залежить від конкретної трудоваї ситуації, тобто: вибору фаху або місця роботи; повсякденної праці за вибраним фахом; трудового конфлікту; зміни місця роботи або фаху; інновацій, зміни характеристик навколишнього средовища.

Мотивація як вн збудник зумовлена необх задоволення певних потреб. Потреби спонук до ек діяльності, постійно зростають, усклдн, це є передумовою розвитку і вдоскон особистості людини.

Здравомислов: 4 рівні мотивації: матеріальна заінтересов, зміст праці, взаємини в колективі, усвідомлення сенсу своєї праці.

Інтереси приводяться в дію мотиваційним механізмом, що становить сукупність зовн і вн умов, які спрямовують людину на здійснення певної труд діяльності. Гол – матер стимули, дієві лише тоді, коли результати правильно оцінюються ринком. Моральні.

Взаємозв’язок мкатегорій, що передають зміст мотиваційного механізму: потреби, інт- стимули, мотиви –заінтересованість-задовол потреб
8.11. Співввідношення понять “управління “ та “керівництво”. Методи та стилі керівництва

Управління — це можливість і здатність певного суб”єкта впливати на суспільство (або його окремі спільності) з метою упорядкування, збереження якісної специфіки, стабільного функціонування, розвитку та удосконалення. Маркс розглядав управління, як регулювання відносин власності, без чого неможливий прогрес і добробут людини. Вебер розкрив необхідність та сутність механізму контролю і стимулів у відносинах та діяльності індивіда і груп, що стали важливою методологчною основою концепції соц управління.

“управління”, яке є більш загальним, від поняття “керівництво”, яке стосується людського чинника; поняття “управління” — від поняття “менеджмент”. Існує така думка, що вживання терміну “менеджмент” пов’язане насамперед з ефективним управлінням. Як стверджує відома укр соціолог Черниш, менеджмент виробляє і застосовує на практиці найефективніші моделі, технології, засоби, методи управління в-вом. Водночас поняття керівництва має більш вузьке значення і може бути визначене як представництво державної влади в колективі для здійснення управлінської діяльності, а сам керівник є представником цієї влади, який має певні права (формальний лідер) і зобов”язаний об”єднувати і спрямовувати людей до визначеної мети. Для ефективної діяльності він має володіти різними методами керівнцтва, тобто сукупністю прийомів, які використовуються в процесі керівництва.

Відомі такі групи методів: 1Адміністративні, що породжуються адміністративно-нормативними відносинами і і грунтуються на можливості примусу; 2Економічні, за яких становлення бажаної для керівника поведінки підлеглих відбувається під впливом економічних чинників і стимулів; 3Соц-псих, що полягають у своренні у колективі таких умов, за яких вибір підлеглими бажаної для керівника поведінки відбувається під впливом псих клімату колективу, системи його ціннісних орієнтацій, авторитету самого керівника тощо.

Стиль керівництва — це в певний спосіб упорядковане застосування різних управлінських методів, що залежать від особистих здібностей і особливостей характеру конкретного керівника. Полярними стилями керівництва є демократичний, за якого керівник радиться із підлеглими, обговорює з ними різні варіанти рішень, намагаючись не нав”язувати своєї думки, і адміністративний, коли ініціатива зосереджується в руках керівника, дії пілеглих максимально контролюються.

8.12 Сутність соціальних технологій, їх роль в управлінні соціальними процесами.

Складовими механізму соц управління, окрім планування, проектування, прогнозування, є також соц іол методи управління соц процесами – соц діагностика, соц технології, моделювання тощо. Метою соц технологій є практичне засвоєння, реалізація со резервів через оптимізацію управління соц процесами. Соціальна технологія — це сукупність операцій, що передбачають використання керівником чи управлінським органом чітко визначених прийомів, заходів, дій для вирішення різних проблем у трудовму колективі та управління його розвитком, тобто досягнення певного соц результату. Застосування соц тех. зв’язане з опрацюванням певних принципів розвитку, ф-ня відповідних соц процесів і використання ефективних методів впиливу на них. Процедура – сук дій, операцій, за доп яких здійснюється процес, що відбиває суть технології. Класична модель соціальної технології вкючає такі процедури: Формування мети Приняття рішень Організацція соціальної дії Аналіз результатів

Важливим у такому підході є те, що у процесі соціального управління застосовується технологічний принцип: процес поділяється на складові — операції, які детально описуються.

Структура соціальної технології включає три складові: 1Характеристика мети, завдань і основних положень технології 2Перелік технологічних операцій 3Дотаток: зміст основних документів, інформаційні таблиці та інші необхідні для реалізації технлогії матеріали. Розробляючи соц тех., слід дотримуватися принципів: багаторівневого аналізу, ціле визначення, комплексності, адресності.

Найбільш вагомими у вітчизняній практиціі є технології з таких питань: робота з робітниками, що звільняються, управління адаптацією нових робітників, профілактика порушень трудової та громадської дисципліни, професійна орієнтація робітників, формування резерву і вибори керівників, організація гнучкого режиму роботи, вивчення і поліпшення міжособистих відносин у колективі та деякі інші.
Тема 9 Політика як соціальний інститут, його функції

Соціологія політики — одна з важливих галузей (функціональна підсистема) соціології, яка пояснює такі явища, як боротьба за владу і здійснення влади, оскільки саме ці явища є сутністю політики. Політика — це діяльність класів, соціальних груп, індивідів, яка проявляється у владних відносинах, спрямованих на завоювання, утримання, перерозподіл і використання влади. Це випливає із усталеного загальносоціологічного уявлення про владу як здатність однієї частини суспільства пригноблювати іншу частину, нав”язувати її свою волю, здійснювати певний вплив на її свідомість і поведінку з метою забезпечення власного інтересу і потреб, що за ним стоять. Що ж до політичної влади, ядром якої є держава, то ця влада спрямована на захист особистого інтересу і спирається на систему інститутів.

Хоча політична влада, спираючись на систему інститутів на чолі з державою, вимагає організаційних дій, політичні відносини можуть носити як інституційний, так і неінституційний характер. Інститути , хоч вони мають власні закони функціонування та еволюції, організовану людську діяльність, відіграюь суттєву роль у політичному розвиткові суспільства. Соціологія політики вивчає сутність влади, її природу і прояви з погляду конкретної людини, а також соціальних груп, верств, громадських організацій та об’єднань. Саме тому для соціології політики предметом особливої ваги виступає розгляд особистості як суб’єкта політичного життя, бо кожна людина в суспільстві є і об’єктом і суб’єктом політичних відносин.

Соціологи розглядають політику через призму аналізу соціальної структури і неформальних соціальних інститутів, громадської думки і поведінки, через дослідження особистості і малих груп.

Політика виконує функції: 1Загальноорганізаційної основи суспільства 2Конкретної контрольно-регулятивної сфери або системи, що спрямовує життя, діяльність, відносини людей, соціальних спільностей, класів, націй, народів і країн.
Тема 10 Релігія як соціальний інститут

Релігія як соціальний інститут є історично сформованим комплексом вірувань, символів, дух цінностей і заповідей, що містяться у духовних текстах, за допомогою яких організується, спрямовується і контролюється релігійна діяльність людей.

Релігія як соціальний інститут існує на двох рівнях: 1) ціннісно-нормативному, що є складною системою вірувань символів, цінностей, духовних заповідей, які містяться у релігійню текстах (у християн — Біблія, у мусульман — Коран). З них віруючі дізнаються про релігійні уявлення щодо будови світу, природи, чер­пають уявлення про космос, людину, суспільство. Із цих знань фор­муються поняття та ідеї, що справляють сильний вплив на психіку та емоції віруючих, породжуючи страх, радість, любов до Бога. Ре­лігійні знання й вірування можна розглядати як ціннісні системи, котрі займають неабияке місце в духовній культурі суспільства, бо вони здатні змінювати поведінку людини, їхній зміст включає мо­ральні цінності й установки, які акумулюють у собі норми і правила людського співжиття, що вироблялися протягом віків. 2) організаційному, тобто церковному. У структуру церкви входять клір (священно- і церковнослужителі) та миряни — прості віруючі.

Дюркгейм у праці «Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система в Австралії» аргументовано обґрунтував свій висновок, що релігія як чинник соціальної інтеграції, виконує в суспільстві певну необхідну для його існування функцію.

Функції: Інтегративна функція притаманна всім релігіям, її глибоко вивчив Дюркгейм. Прийняття певної релігії, її символів, ціннос­тей включає людину в певну спільноту, а спільне виконання обрядів об'єднує людей, стабілізуючи цю спільноту. Релігія завдяки своєму гуманістичному спряму­ванню виконує загальну стабілізуючу роль. Регулятивна функція полягає у підтримуванні й посиленні дії традиційних для спільноти норм поведінки та у здійсненні соціаль­ного контролю. Соціальний контроль соціальним інститутом релігії здійснюється як формально - через заохочування й покарання ві­руючих церковними організаціями, так і неформально — самими ві­руючими як носіями моральних норм стосовно свого оточення. Регулятивна функція релігії водночас є й ціннісно-нор­мативною, бо вона приписує віруючим певні стандарти поведінки, зумовлені панівними релігійними цінностями, продиктовані релі­гійними канонами. Канони будь-якої релігії обов 'язково містять пе­вну частину загальнолюдських цінностей і гуманних норм. Психотерапевтична ф полягає в тіім, що різні релігійні дійства породжують поз емоції, вселядть упевненість, захищають від стресів. Комунікативна ф-ція реаліз в процесі взаємного спілкування віруючих.
11.1. Організаційну структуру соціологічної роботи в Україні репрезентують:

установи Академії Наук України, що здійснюють розробку загальних теоретико-методичних і галузевих соціологічних проблем;

центри вивчення громадської думки, які утворені на громадських засадах у деяких містах України і вивчають рейтинг політичних діячів, сприйняття трудящими політики уряду, політичну активність, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами;

установи при різних державних організаціях, міністерствах і відомствах, які ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляють теоретико-методологічні проблеми державно-політичної та відомчої роботи;

соціологічні кафедри та лабораторії вузів, що готують спеціалістів, розробляють теоретико-методологічні проблеми, виконують замовлення підприємств і організацій на проведення прикладних досліджень;

соціологічні служби підприємств та інших соціальних організацій, що займаються прикладними дослідженнями соціологічних проблем, розробкою і впровадженням соціальних технологій, соціальних програм тощо.

Координує соц роботу САУ. Провідним центорм соц роботу є Інс соц-ї НАНУ. Служби соц розвитку самих труд колект, п-в, орг-й
11.2 Поняття соц. дослідження, його завдання

Соціологічне дослідження – це система логічно послідовних методологічних, методологічних та організаційно-технічних процедур. Метою її є глибоке вивчення, аналіз і систематизація соціальних фактів, виявлення зв‘язків, залежностей між соціальними явищами і процесами, прийняття на основі зібраної інформації рішень, розробка заходів щодо управління об‘єктом, котрий досліджується, його прогресивним розвитком.

Соціологічні дослідження проводять з метою вирішення таких завдань:

  • опис певної соціальної реальності;

  • пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих спеціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів, безробіття, напруженості відносин у трудовому колективі тощо);

  • прогнозування тенденцій розвитку (зміни у ставленні до праці, у виробничих стосунках, динаміка безробіття тощо);

  • практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів та ін.).


1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо...
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Всеукраїнський студентський архів
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Тема: Предмет, структура І функції соціології
Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004

1. Сутність І значення менеджменту Предмет, об’єкт І суб’єкт вивчення менеджменту
Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники – автомобілі, автомобільні...

План Вступ Початки української соціології Розвиток вітчизняної соціології...
Україна багата на видатних людей. Це стосується І такої науки як соціологія. Однак дана наука розвивалась особливо вдало в період,...

Тема Вступ до соціології
Якщо об'єктом науки є певна сфера об'єктивно-суб'єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет – це ті аспекти...

Всеукраїнський студентський архів
Соціологія Городяненко Структура І функції соціології як наукиСтруктура соціологічної науки

Доповідь Аржевітіна Станіслава
Зараз активно точаться європейські дискусії навколо самої теми І дати початку Другої Світової війни. Радянська історіографія відходить...

В. О. Гуріч Основи соціально-правового захисту особистості
...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка