Пошук по сайту


11.3. Поняття процедури, методології, методики і техніки соц. дослідження

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Сторінка8/9
1   2   3   4   5   6   7   8   9
11.3. Поняття процедури, методології, методики і техніки соц. дослідження

Процедура – певна послідовність усіх операцій, комплекс організаційних та пізнавальних дій дослідника.

Методологія – система принципів, визначених діалектичним підходом до об‘єкта, що вивчається. А діалектика передбачає розгляд якостей і характеристик об‘єкта в їх різноманітних зв‘язках і відносинах з іншими об‘єктами, у розвитку та змінах. Принципи методології реалізуються за допомогою конкретних методик соціологічних досліджень. Методика – сукупність технічних заходів, зв‘язаних з методом дослідження, у тім числі окремі операції, їхня послідовність і взаємозв‘язок. Техніка соціологічного дослідження – це сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання певного методу.
11.4. Види соц. досліджень, їх призначення

Соціологічне дослідження – це система логічно послідовних методологічних, методологічних та організаційно-технічних процедур Залежно від рівня теор знань дослідження бувають фундамент (які спрямовані на встановлення та аналіз соц тенденцій і закономірностей розвитку) та прикладні (вивчаються конкретні об’єкти і вирішуються певні соц проблеми). Залежно від поставлених цілей та задач: пошукові (пробне досл, обстеж новел сук людей для того, щоб відпрацювати інструментарій, увійти в тему. Різновид – експрес-опитування), описові (проводяться для отримання відомостей, що давали б цілісне уявлення про досліджуваний об’єкт і його структ ел), аналітичні (якщо в описовому встановлюються х-ки досл об’єкта, то в аналітичному виявляються чинники, які зумовили розвиток і появу цього явища. Різновид – експеримент)

За масштабом: міжнац, загальнонац, регіон, місцеві. Залежно від того, в статиці чи в динаміці розгляд явище, виділяють разові й повторні соц. Досл.
11.5. Функції соц. дослідження

Соц досл – це система логічно послідовних методологічних, методологічних та орг-технічних процедур

Дві основні функції емпіричних соціологічних досліджень:

дослідна, евристична – зв‘язана з вивченням специфіки соціальних явищ, процесів у сфері трудової діяльності, накопиченням нових знань про них.

прикладна, прогностична – зв‘язана з розробкою і наданням відповідним підрозділам практичних рекомендацій щодо розв‘язання певних соціальних проблем.
11.6. Етапи організації соц. дослідження

Організація будь-якого прикладного соц дослідження передбачає розподіл функцій і здійснюється в чотири етапи:

1підготовчий (розробка п-ми та інструментарію) 2збір первинної соц інф 3упорядкування та обробка зібраної інф 4аналіз результатів і розробка рекомендацій.

Найбільш важливими є початковий етап, на якому розробляють програму, котра визначатиме загальні обриси дослідження, а також його робочий план.
11.7. Програма соц. дослідження, структура

Програма – це документ, що в ньому всебічно обгрунтовуються методологічні підходи й методичні заходи соціологічного дослідження. Вона містить дві частини – методологічну й методичну (процедурну). Першу присвячено предмету дослідження, другу – його методам.

Розробка методологічної частини програми включає формулювання й обгрунтування проблеми, визначення об‘єкта, предмета і мети, постановку завдань дослідження, логічний аналіз основних понять, попередній системний аналіз об‘єкта і формулювання гіпотез дослідження. Під час розробки методичної частини визначають досліджувану сукупність, обгрунтовують системи вибірки одиниць обстеження, визначають основні процедури збирання й аналізу вихідних даних.
11.8 Поняття пролеми, значення її правильного формулювання і обгрунтування в організації соц. дослідження

Проблема – це питання, на яке треба відповісти, але знань для відповіді бракує. Для цього і проводиться дослідження. Проблема тим відрізняється від завдання, що для розв‘язання останнього знання є, слід їх тільки використати, щоб відповісти на поставлене питання. Але якщо висувається проблема, то знання потрібно знайти, здобути чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення.

Вважають, що в основі проблеми лежать якісь суперечності чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення, чи між потребами та можливостями їх задоволення.

Проблеми різняться за своїми масштабами. Якісь торкаються інтересів лише окремого колективу, інші – цілого регіону, а ще інші – суспільства загалом.

11.9 Мета і завдання соц. Дослідження

Після формул й обгрун актуальності проблеми зяс, на який результат орієнтоване дослідження і якими шляхами його досягатимуть, тобто визнач мету і завд. Для цього вивч літ, дані наук досліджень, досвід, документацію.

Мета дослідження – це очікуваний кінцевий результат, що визначає загальну спрямованість дослідження. Загальна мета соціологічного дослідження – отримання інформації для вироблення рекомендацій, підготовки і прийняття управлінських рішень, здатних підвищити життєздатність соціальної організації (змінити стиль поведінки її членів, сприяти подоланню соціальної апатії, оптимізувати виробничу адаптацію молоді тощо).

Мета дослідження розкривається в його завданнях. Завдання – це запитання, на які мають бути отримані відповіді, щоб реалізувати мету дослідження. Інакше кажучи, завдання – це шляхи досягнення мети. Визначення завдань дає змогу впорядкувати процес наукового пошуку. Програмні цілі й завд систематизують і дисциплінують дослідження, підвищують його ефективність.
11.10. Роль гіпотез в організації соц. дослідження, їх види

У процесі попер аналізу об’єкта й виокремлення най значущіших чинників форм робочі гіпотези.

Гіпотеза – це обгрунтоване припущення щодо пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, причин, чинників та тенденцій їх розвитку, яке потребує емпіричного підтвердження чи спростування. Розробка гіп – центр момент соц досл, на їх перевірку спрямоване усе дослідження.

Роль гіпотез в соціологічних дослідженнях: акумулює досвід науки, суспільної практики, самого дослідника, у тім числі його інтуіцію; конкретизує мету дослідження, є головним методичним інструментом, що організує весь процес дослідження, підпорядковуючи його внутрішній логіці.

Робочі гіпотези можна класифікувати за різними ознаками. За функціональним змістом припущень щодо досліджуваного об‘єкта поділяються:

описові гіпотези – це припущення щодо сутнісних якостей об‘єктів (класифікаційні), характеру зв‘язків між окремими елементами досліджуваного об‘єкта.

пояснювальні гіпотези – це припущення щодо причинно-наслідкових залежностей у соціальних процесах та явищах, котрі вивчаються. Ці гіпотези найбільш складні й потребують експериментальної перевірки.

прогнозні гіпотези – це гіпотези, які містять не тільки припущення відносно фактичного стану предмета і опису причин такого стану, а й припущення, які розкривають тенденції та закономірності розвитку цього об‘єкта.

За мірою опрацювання поділяють:

первинні гіпотези – формулюються до того, як зібрано емпіричні данні.

вторинні гіпотези – висуваються якщо попередні данні були спростовані.

За характером взаємозумовленості передбачень гіпотези поділяють на:

гіпотези-причини – причини явища або факту.

гіпотези-наслідки – наслідки явищ або фактів.

Залежно від важливості виконуваної ролі розрізняють гіпотези основні та неосновні. На відміну від гіпотез-причин і гіпотез-наслідків, які логічно взаємозв‘язані, ці гіпотези є різними завданнями дослідження і ніби співіснують одна з одною.
11.11. Суть і призначення процедури “логічного аналізу понять”

“Логічний аналіз понять” – структурування основних понять при всебічному поясненні їх змісту. Інтерпритація – чіткі визначення категорій предмета дослідження, використовуючи для цього наукові визначення. Операціоналізація – процедура конкретизації соціологічних понять чи зведення їх до таких індикаторів, які можна описувати деякою сукупністю операцій; моделювання проблеми, її деталізація. Емпірична інтерпритація та операціоналізація – не лише теоретичне уточнення основних понять. Кінцева мета – пошук аналогів у соц. діяльності – емпіричних індикаторів досліджуваних характеристик явищ, процесів, а також засобів їх вимірювання.
11.12. Генеральна і вибіркова сукупність, порядок їх визначеня

Генеральна сукупність – вся сукупність явищ, об’єктів, стосовно яких досліджується проблема. Пізнати всю генеральну сукупність дуже важко. Достаьтньо обстежити частину сукупності і на підставі частини зробити висновок про ціле. Ця частина називається вибірковою. Вибірка має бути репрезентативною – за окремими параметрами склад обстежуваних елементів має наближатися до відповідних пропорцій генеральної. Складові вибіркової сукупності – об’єкти репрезентації. Існує декілька способів відбору. За випадкового кожна одиниця генеральної може потрапити в вибіркову. Спрямований відбір – такий, за якого одиниці сукупності відібрані спрямовано. Випадкові способи: ймовірнісний, районований, статистичний. Спрямовані – квотний, стихійний. Систематична вибірка – добір здійснюється з певним кроком. Гніздова – добір певних статистичних груп. Стратифікована – вибірка в кілька етапів, на кожному з яких змінюється одиниця добору.
11.13 Методи аналізу соціологічних документів.

Аналіз документів — один з методів збирання первинної соціо­логічної інформації, що характеризує соціальні процеси на різних рівнях дослідження (суспільному, інституційному, груповому, осо­бистому), їх динаміку, свідомість людей, види, зміст і результати їхньої діяльності. Методи аналізу документів можна поділити на дві основні групи: неформалізовані (традиційні) та формалізовані (якісні та кількісні). Неформалізовані (традиційні) методи аналізу включають усе розмаїття розумових операцій, спрямованих на тлумачення тексту, інтерпретацію відомостей, що містяться в документах, виділення смислових блоків ідей, тверджень, що цікавлять дослідника. Неформалізований аналіз документів грунтується на загальних логіч­них міркуваннях, синтезі, порівнянні, визначенні, оцінці, осмислен­ні. Його можна поділити на зовнішній (перевірка істинності документа, аналіз його «історич­ного контексту» і обставин, що супроводжують його появу) і внутрішній (вивчення змісту документа, суті викладених у ньому матеріалів, логіки тексту, соціальних чинників, що зумовили його по­яву). Неформалізовані методи значною мірою грун­туються на інтуїції дослідникатенденційність і суб'єктивізм. Фор­малізований аналіз грунтується на переведенні текстової інформа­ції в кількісні показники, що надає результатам аналізу належної об'єктивності. В основі формалізованого аналізу лежить квантифікація тексто­вого матеріалу. Контент-аналіз — переведення масової текстової (чи звуко­вої) інформації в кількісні показники з подальшою обробкою її. При цьому в текстах документів мають бути виявлені такі властивості, які легко вимірюються і відображають найбільш суттєві сторони його змісту. Для цього вибирають одиниці аналізу (змістові), які можна фіксувати й одночасно переводити за допомогою одиниць рахунку в кількісні показники. Недоліком формалізованого аналізу є те, що зміст документа не можна виміряти тільки за допомогою формальних показників.
11.14 Соціологічне спостереження, його види.

Важливий метод соц. досліджненя - спостереження. У соц. досл. під спост. мається на увазі метод збору первинних емпіричних даних, котрий полягає у свідомому, цілеспрямованому, систематизованоу, безпосередньому сприйнятті й регістрації соц. фактів, які можна проконтролювати й перевірити. Головною перевагою безпосереднього спост. є те, що воно дозволяє фіксувати події та елементи людської поведінки в момент їх здійснення, в той час як інші методи збору первинних даних базуються на попередніх або ретроспективних судженнях індивідів. Спостереження можна класифікувати залежно від місця спосте­рігача в процесі спостереження (невключене і включене); ступеня формалізованості спостереження (стандартизоване й довільне); регу­лярності проведення (систематичне й випадкове); місця проведення і способу організації спостереження (польове й лабораторне); наявнос­ті контролю за проведенням (контрольоване — неконтрольоване); міри відкритості (відкрите й інкогніто); за кількістю об’єктів (суцільне та часткове).
11.15 Експеримент, його види. Призначення соц. експерименту

Соц. експеримент — метод збирання інфор­мації про характер і специфіку змін показників діяльності та пове­дінки працівників під впливом заданих і керованих чинників; зміна соц. дійсності з метою її дослідження. Його проводять з метою перевірки дійовості запроваджуваних форм життєдіяльності трудового колективу, перевірки нових засобів управління розвитком соціальних процесів, реальності здійснення та ефективності запропонованих заходів, розроблених на основі теоре­тичних ідей та досвіду інших колективів стосовно конкретних виро­бничих умов. Соціальний експеримент як елемент дослідження й управління має дві взаємозв'язані функції: прикладну — досягнення ефекту в практично-перетворювальній діяльності та теоретичну — перевір­ка наукових гіпотез, тобто вивчення функціонування і розвитку со­ціальних процесів. Соціальні експерименти за характером об'єкта і предмета дослі­дження поділяють на соціальні, економічні (господарські), правові, педагогічні, психологічні, естетичні. Соціальний експеримент складається з кількох етапів: збирання емпіричних даних, визначення вихідного стану досліджуваного об'єкта, виявлення тенденцій його розвитку, розробка теоретичних концепцій та умов експериментування, створення експерименталь­ної ситуації, контроль і спостереження за перебігом експеримен­тальної ситуації, визначення й аналіз підсумків експерименту, за­провадження висновків експерименту в життя. Позитивним у соціальному експерименті є те, що дослідник у ньому займає активну позицію. Створюючи певні умови, він має можливість повніше враховувати визначальні чинники, чітко визна­чати їхній вплив на об'єкт дослідження; змінюючи послідовно одну умову і залишаючи без зміни інші, він може з'ясовувати причини і зміни соціальних явищ; багаторазово повторюючи дослід, накопи­чувати кількісні характеристики, за якими можна робити висновки про типовість чи випадковість соціальних явищ. Негативним у використанні соціального експерименту є те, що спеціально створені умови можуть порушити природність перебігу соціального явища, що досліджується.
11.16 Соц. опитування. Його різновиди.

Опитування - найпоширеніший у соціології метод збирання первинної вербальної інформації, що грунтується на зверненні до групи людей з питаннями, спрямованими на розкриття змі­сту проблеми, що досліджується. За допомогою опитування отри­мують як подійну (фактичну) інформацію, так і відомості про думки, оцінки й потреби опитуваних. Воно засноване на безпосере­дній (інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-пси­хологічній взаємодії дослідника з респондентом. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об'єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому, а й у минулому і май­бутньому часі. Анкетування — це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про ма­сові соціальні явища, вивчаючи, наприклад, мотиви плинності кад­рів, ефективність певної форми організації праці, характер соціаль­но-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та інші проблеми трудових колективів. Інтерв'ю — різновид опи­тування, що грунтується на безпосередній соціально-психологічній взаємодії дослідника і респондента згідно з поставленою метою.
11.17 Запитання в анкетуванні, порядок їх формування і види.

Запитання в опитуванні -- висловлювання, розраховане на отримання інформації, яка б давала можливість операціоналізувати ознаки соціального явища, що вивчається. За спрямованістю вирізняються запитання результативні (змі­стові), за допомогою яких дослідник збирає інформацію щодо наяв­ності певних явищ та їх взаємозв'язків, і функціональні, за допомо­гою яких упорядковується сам процес опитування. Виходячи з найбільш основних ознак, розрізняють такі види запитаннь:а)за змістом: -про факти- про поведінку - про знання або поінформованість - про установки – про мотиви; б)за виконуваними функціями: - контактні запитання,(руй­нують психологічний бар'єр між дослідником і респондентом), буферні запитання (використовують для розмежування тематичних блоків і водночас для нейтралізації впливу одних відповідей на інші),запитання-фільтри, (використовуються для виявлення компетентності рес­пондентів), запитання, що зміцнюють упевненість респондента у своїх силах; провокуючі запи­тання ( зумовлюють спонтанні відповіді, контрольні запитання(призначені для перевірки вірогідності даних) , уточнюванні запитання в)за формою: відкриті (неструктурні)—без попередньо сфор­мульованих відповідей, закриті (структурні) з попередньо сформульованими відповідями, напівзакриті — коли поряд із запропонова­ними відповідями передбачається місце і для вільних. Закриті запи­тання, у свою чергу, поділяють на дихотомічні (на них є тільки дві відповіді, котрі виключають одна одну) альтернативні (містять перелік відповідей, з яких можна вибрати тіль­ки одну). Різновидом альтернативного запитан­ня є шкальне, яке спрямоване на вивчення інтенсивності прояву яко­гось явища чи ставлення до нього; запитання-«меню», в яких наведено перелік можливих відповідей, що з них респондент може вибрати кілька .Крім того, за формою запитання поділяють на: проективні (забезпечують інф-ю про можливу реакцію респондента в певній ситуації);запитання-індекси(для групування респонден­тів під час аналізу) запитанням водоверті (спрямовують опитування від загаль­них питань до більш конкретних); запитання-тести (для оцінки, перевірки); прямі запитання (звернені до респондента) і не­прямі.
11.18 Анкетування, структура анкети.

Анкетування — письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про ма­сові соціальні явища, вивчаючи, наприклад, мотиви плинності кад­рів, ефективність певної форми організації праці, характер соціаль­но-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та інші проблеми трудових колективів. Анкету­вання може застосовуватися у дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її розв'язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціаль­них груп, а також про об'єктивні соціальні факти: організацію праці та побуту, освіту і кваліфікацію, матеріальне стимулювання. За способом спілкування між дослідником та респондентами ан­кетування буває:-- через пресу (анкети друкуються на сторінках журналів та газет, а відповіді на запитання анкети пересилаються в редакцію; поштове (анкети і відповіді пересилаються поштою); роздаткове (роздаються безпосередньо респон­дентам). Анкета — впорядкований за змістом і формою набір запитань і висловлювань, спрямованих на розкриття змісту проблеми. Анкета має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і «паспортної».У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як будуть використовуватися його результати, підкреслюється важ­ливість і значущість особистої участі кожного респондента в дослі­дженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід поверну­ти заповнену анкету.В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми. «Паспортна» частина включає запитання, відповіді на які хара­ктеризують демографічний і соціальний стан респондента. Наприкінці анкети респонденту пропонують висловити свою ду­мку щодо теми опитування і висловлюють подяку за участь у дослі­дженні.
11.19 Вимоги до анкетера.

Ефективність роздаткового анкетування залежить не тільки від змісту і структури анкет, а й від навичок і вміння проводити опиту­вання анкетером, від його особистих якостей. З особистих якостей анкетера слід спеціально назвати такі: - висока свідомість, сумлінність, старанність, науковий світо­гляд, обізнаність з проблематикою опитування, що допомагає пере­конувати респондентів у соціальній значущості дослідження; організаційні здібності, які дають змогу в тісному контакті з адміністрацією підрозділів, що обстежуються, створити оптимальні умови для проведення опитування;--уміння створити під час заповнення анкет атмосферу ділової зацікавленості, дружньої співпраці;--терплячість, увічливість, висока культура спілкування, що сприяє формуванню атмосфери доброзичливості, щирості, довіри. Анкетером може бути як професійний соціолог-дослідник, так і спеціально навчений та проінструктований працівник іншої профе­сії (позаштатний соціолог). Бажано, щоб він не працював у тому структурному підрозділі, де проводиться опитування.Основним завданням анкетера є збирання максимально надійної та достовірної інформації. Для цього він повинен спонукати рес­пондентів висловлювати лише їхні особисті думки, перешкоджати спробам радитися, списувати, підказувати відповіді.Анкетер не повинен квапити респондентів, але і не може дозво­ляти респондентам брати анкети додому, оскільки це може призвес­ти до зниження якості заповнення їх.
11.20 Інтерв’ю, його види.

Інтерв'ю — різновид опи­тування, що грунтується на безпосередній соціально-психологічній взаємодії дослідника і респондента згідно з поставленою метою. Залежно від «ступеня свободи» співрозмовника інтерв'ю поді­ляють:--на вільне — бесіду, що триває кілька годин за загальною програ­мою, але без жорсткої деталізації. Інтерв'юер може задавати запи­тання, які вважає за необхідні, у будь-якому формулюванні та по­слідовності;--напівстапдартизоване (фокусоване), в якому використовують так званий провідник інтерв'ю з переліком як обов'язкових, так і можливих запитань; ---стандартизоване, яке проводять за детально розробленим пла­ном, що конкретизує зміст, послідовність запитань і варіанти мож­ливих відповідей. Відповіді суворо фіксуються. Вільне інтерв'ю ха­рактеризується великою гнучкістю, стандартизоване — забезпечує більшу порівнянність інформації та швидкість опрацювання її. Крім того, перевагою стандартизованого інтерв'ю є можливість залучити до його проведення осіб без спеціальної соціологічної підготовки. Соціологічні служби розробляють спеціальні опитувальні листки, користуючись якими працівник будь-якого виробничого підрозділу може зібрати необхідну інформацію.Залежно від способу спілкування інтерв'юера й респондента ін­терв'ю може бути особистим і телефонним (швидкість отримання інф-ї,тривалість 5—10 хв;недолі­к опи­тати можна лише тих осіб, що мають телефон) За частотою проведення інтерв'ю може бути одно- і багаторазо­вим (панельним). Панельне інтерв'ю передбачає збирання інформа­ції від тих самих осіб за допомогою тих самих запитань кілька разів через певні проміжки часу з конкретною пізнавальною метою: пере­вірити зміну думок досліджуваних осіб щодо проблеми або виявити нові елементи в їхній свідомості та поведінці. Залежно від його три­валості інтерв'ю буває клінічним (глибоким, тривалим) та фокусо­ваним (короткочасним).
11.21 Експертиза, її призначення.

Поняття соціальної експертизи трактується провідними українськими соціологами, як оціню­вання позитивних і негативних соціальних наслідків розробки та здійснення програм і проектів (національного або регіонального ма­сштабу), а також опрацювання механізмів мінімізації, пом'якшення й запобігання можливим негативним наслідкам цих програм і прое­ктів. Метою соціальної експертизи є оцінка, аналіз і прогнозу­вання соціальних процесів у суспільстві, у тім числі соціальних на­слідків діяльності уряду, а також реалізації науково-технічних про­грам і проектів. Об'єктом є будь-які програми, проекти, управлінські рішення та їх соціальні наслідки. Як суб'єкти соціальної експертизи (експерти) виступають пред­ставники соціальних груп та інституцій, інтересів і умов життя кот­рих якось торкається ситуація (у тім числі управлінське рішення або проект). Види соціальної експертизи:--оцінка громадської думки;--оцінки, здійснювані соціальними інституціями;--оцінки, здійснювані фаховими експертами;--комплексна оцінка соціальної ситуації. Головними завданнями соціальної експертизи в громадянському суспільстві є:--прогноз і оцінка соціальної ситуації;--прогноз і оцінка соціальних наслідків науково-технічних про­грам і проектів;--аналіз і оцінка соціальних наслідків реалізованих урядових рішень; --перманентний підбір фахівців .Експертна оцінка може здійснюватися на підставі різних прийо­мів і процедур, зокрема опитування — усного (обмін думками через особисті контакти) і заочного (за умов взаємної анонімності). До основних видів експертного опитування слід віднести анкету­вання, інтерв'ю, «мозкову атаку», дискусії, поради, ділові ігри Експертне опитування використовують на всіх етапах організації соціологічного дослідження -- від розробки теоретичного розділу програми дослідження (формулювання проблеми, визначення цілей, завдань, гіпотез, побудова шкал вимірювання) до її реалізації, пере­вірки отриманих результатів, розробки рекомендацій.
11.22 Професійна атестація як різновид соц. експертизи, її функції.

Найпоширенішим різновидом соціальної експертизи є професій­на атестація, яка має на меті збирання інформації щодо оцінки про­фесійних і моральних якостей працівників, виявлення професійно безграмотних осіб. Професійна (функціональна) безграмотність — це брак необхідного мінімуму знань і навичок, неспроможність пра­цівника виконувати свої професійні обов'язки внаслідок відсутності в нього потрібної кваліфікації. Для проведення професійної атестації створюють спеціальну ко­місію. Атестований доповідає їй про окремі сторони своєї діяльнос­ті. Обговоривши звіт, комісія оцінює діяльність атестованого і роз­робляє заходи для її вдосконалення. Ефективність атестації як способу збирання первинної соціологічної інформації залежить від ефективності поєднання елементів інтерв'ю, аналізу документації та включеного спостереження.Якість експертної оцінки при цьому забезпечується відповідніс­тю соціальних показників, що за ними здійснюється атестація, поставленим завданням і можливостям, а також компетентністю і колегіальністю атестаційної комісії. Останнє полягає, по-перше, у тім, що члени цієї комісії мають добре знати атестованого по роботі, а по-друге — репрезентувати всі рівні управління, з якими він взає­модіє у виробничій діяльності.Висновки атестаційної комісії мають бути інтегральними, комп­лексними, тобто охоплювати різні сторони професійної діяльності людини, містити оцінку її перспектив і шляхів досягнення їх. Отже, крім інформаційної функції, професійна атестація може виконувати соціально-регулятивну. Можливості атестації за умов переходу до ринкової економіки, різних форм власності, розвитку демократії значно збільшуються, її результати можуть використову­ватися для оцінки трудового внеску тих працівників, діяльність яких безпосередньо не зв'язана з кінцевими результатами, для конкурс­ного добору спеціалістів та керівників, для опрацювання складних управлінських рішень. Професійна атестація є обов'язковою складовою менеджменту.
11.23 Тестування, його призначення. Види тестів

Тест — завдання стандартної форми словесного характеру чи у вигляді спеціального малюнка. Тестування —експериментальний метод психодіагностики. Обов’язкові компоненти тесту:--стандартна інструкція щодо мети і правил виконання завдання;--ключ шкалування, що вказує, яку характеристику, вимірювану якісну особливість тестованого розкриває кожний із пунктів завдання;--ключ кодування, який визначає кількість балів за кожний варі­ант відповіді; ключ інтерпретації одержаного індексу, що визначає норми, з якими порівнюється результат, показаний тестованим. Мета--визначити наявність чи брак уже відомих соціально-психологічних особливостей у особистості, що досліджу­ється. Тест має забезпечити об'єктивне порівняння між собою до­сліджуваних, тобто визначити, якою мірою вони відповідають уста­новленим стандартам.Тести класифікують за різними ознаками.За цільовим призначенням їх поділяють на такі види: -проективні, що дають змогу визначити наявність певних соці­ально-психологічних якостей у певної людини. Вони складаються з певних стимулів, реагуючи на які, людина виявляє притаманні їй якості;--оцінні, що забезпечують відносні виміри здатностей, рівня роз­витку соціально-психологічних властивостей (пам'яті, мислення), що визначають успіх трудової діяльності;--професійні, що виявляють ступінь готовності до певної діяльнос­ті, тобто рівень засвоєння знань і навичок, необхідних для якоїсь професійної діяльності. За предметом дослідження розрізняють загальні особистісні, за допомогою яких фіксують певну цілісність психічних власти­востей особи; спеціальні особистісні тести, призначені для діагнос­тики тієї чи іншої риси, характеристики, властивості суб'єкта (наприклад, розумового розвитку, професійних здібностей, рівня за­гальної відповідальності, самоконтролю тощо); групові, які забезпе­чують діагностику групових психологічних процесів — рівня згур­тованості груп і колективів, особливостей групового соціально-психологічного клімату, міжособистісного сприйняття.
11.24 Соціометрія, особливості її застосування.

Особливо широко в соціологічних дослідженнях використовують використовують групові тести, до яких можна віднести соціометрію. Соціометрія як різновид групового тесту ґрунтується на описуванні та є своєрідним методом діагностики, кількісного вимірювання й аналізу взаємовідносин невеликих, повністю сформованих соціальних груп. Вивчення характеру взаємовідносин членів окремих груп трудового колективу є одним з найактуальніших завдань соціології праці. Соціометрія дає змогу виміряти ступінь згуртованості (роз’єднання) групи; визначити “соціометричні позиції”, тобто порівняльний авторитет членів групи за ознаками симпатії (антипатії), де на крайніх полюсах знаходять ся лідер і той, ким нехтують; зафіксувати угруповання, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери. За допомогою цього методу можна виявити неконфліктні та конфліктні (напружені) ділянки, що має велике значення в управлінні соціальними процесами у сфері праці. Проте слід зауважити, що соціометрія може застосовуватися для дослідження лише невеликої (компактної) групи. Вона ґрунтується на вивченні вибору членами групи партнерів для спільної роботи, навчання, відпочинку тощо. У заданій дослідником конкретній ситуації фіксується установка досліджуваного на взаємодію (чи відмову від взаємодії) з іншими членами групи. Процедура проведення соціометричного дослідження складається з вибору соціометричних критеріїв, опитування, опрацювання даних соціометричних вимірювань. Соціометричні критерії, або, як їх іще називають критерії вибору – це питання, які проектують різні ситуації взаємодії членів колективу (згідно з процедурою дослідження) мають вибрати партнера. Слід особливо наголосити, що йдеться не про загальну оцінку когось, а про ставлення опитуваного до інших членів групи за різними критеріями, наприклад, з погляду спільної роботи, участі у вирішенні виробничих проблем, проведення дозвілля тощо. Такі питання включають до соціокарти, яка є різновидом анкети. Соціометричні критерії вибирають згідно із завданням дослідження. Соціометричний критерій може бути комунікативним, призначеним для відображення взаємин у групі (соціометричний тест) і гностичним, що відображає усвідомлення членами групи своїх взаємовідносин з іншими членами групи (тест соціальної перцепції). Комунікативний критерій дає уявлення про те, кого і для якої діяльності має вибрати респондент, а гностичний про те – хто на його думку, вибере його самого в такій ситуації.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо...
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Всеукраїнський студентський архів
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Тема: Предмет, структура І функції соціології
Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004

1. Сутність І значення менеджменту Предмет, об’єкт І суб’єкт вивчення менеджменту
Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники – автомобілі, автомобільні...

План Вступ Початки української соціології Розвиток вітчизняної соціології...
Україна багата на видатних людей. Це стосується І такої науки як соціологія. Однак дана наука розвивалась особливо вдало в період,...

Тема Вступ до соціології
Якщо об'єктом науки є певна сфера об'єктивно-суб'єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет – це ті аспекти...

Всеукраїнський студентський архів
Соціологія Городяненко Структура І функції соціології як наукиСтруктура соціологічної науки

Доповідь Аржевітіна Станіслава
Зараз активно точаться європейські дискусії навколо самої теми І дати початку Другої Світової війни. Радянська історіографія відходить...

В. О. Гуріч Основи соціально-правового захисту особистості
...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка