Пошук по сайту


80 Поняття свідомості, її структури та функції - Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини...

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500 – 2000 рр до н.є.)

Сторінка6/6
1   2   3   4   5   6

80 Поняття свідомості, її структури та функції


Свідомість у широкому значенні цього слова е сферою люд. духовності, яка включае в себе світ думок, світ почуттів і волю. Люд. е единою істотою на Землі, якій притаманна свідомість, дух життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях люд. буття у світі. Люд. здійснюе свій зв”язок зв світом в 3 формах- практичній, пізнавальній, і дух.- практичній. Вона не просто пристосовуеться до навколишнього середовища, але й активно перетворюе, освоюе світ і опановуе його закони. Таке активне опанування світом як об”ектом відбуваеться в формі практ. діял. і теоритичної, пізнавальної діял., засобом і вищою формою якоі е мислення. Пізнавальна діял., і зокрема мислення, спрямовані на нейтральне, об”ективне зображення люд. і світу. Проте люд.-ка дух. активність не обмежуеться лише спрямованностю на об”ект, на реалність “поза себе”. Е і інша форма ідеальної діял., яка спрямована саме на перебудову люд.-кої душі. Це – дух – практична, ціннісна форма свідомості. Люд. свідомість не можна ототжнювати тільки, зі знанням, з пізнанням, мисленням. За своею сутністю свід. е здантістю люд. не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом у суб”ект. значенням, співставляти своі знання з цілями власного існування, оцінювати світ свого життя. Свід. е усвідомленням своіх вчинків, іх наслідків, вона нерозривно пов”язана з совістю, з відновідальністю люд. за своі стосунки зі світом природи і сітом людей. Отже, свід, з одного боку, е формою об”ект відображення, формою пізнання дійсності, як незалежнох від люд.-ких прагнень та інтересів. Результатом і метою свід. е як пізнавальної діял. е отримання знань, об”ективної істини. З другого боку, свід. містить в собі прояв. Суб”ективного відношення люд. до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою дух. –практичного, цінносного відношення до світу е осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів люд.-ким інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення, пізнавальна діял. потребуе здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логічних схем оперування ними, то духовне ставлення до світу і його усвідомлення вимагае особистих зусиль, власних роздумів і преживання істини. Дух. світ люд. – це не лише її розум, мислення, але й почуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідомість, що спираеться на сукупність ціннісних оріентірів і дух. смислів. Свід. не дорівнюе мисленню та знанням, вона е одночасно і переживанням, усвідомленням, оцінкою дійсності. Будь-який прояв духовності відбивае в собі обидві форми дуального відношення до світу – і пізнавальну і ціннісну.


83 Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації

Наук. Пізн – це цілеспрямований процес, який вирішуе чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізн. У наук. пізн. в діалект. Едності чуттево-сенсетивного та раціонального, головна роль належить рац.мисленню. В наук. пізн. формуються і набувають самостійності такі форми, та засоби, як:

Ідея - це форма наук. пізн., яка відображае зв”язки, закономірності, дійсності і спрямована на її перетворення. Ідея не просто відображае дійсність такою, як вона існуе такою, як вона існуе тут і тепер, але і її можливий розвиток. Проблема – це форма і засіб наук. пізн., що е едністю двох змістовних ел-тів: знання про незнання і передбачення можливості наук. відкриття. Проблема е відображенням проблемної ситуації, яка об”ективно виникає в процесі розвитку сус-ва, це суб”ективна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображае суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому знанні, вона е одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Гіпотеза – це форма та засіб наук. пізн., за допомогою яких формуеться один з можливих варіантів вирішення проблеми. Гіпотеза е засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання. Гіп. існуе в контексті розвитку науки для вирішення якоі-небудь конкретної проблеми або для усунення суперечностей між теоріею та негативними даними експерементів шляхом проведення перевірки. На основі цих трьох форм наук. пізн. формуеться наук. концепія, що обгрунтовує основну ідею теорії. Концепція – це форма та засіб наук. пізн., яка е способом розуміння,пояснення основної теорії. Теорія – це найбільш адекватна форма наук. пізн., сис-ма достовірних та конкретних знань про дійсність. Теорія на відміну від гіпотези е знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Усі форми та засоби наук. пізн. – ідея, проблем, гіпотеза, концепція, теорія діалектично взаемопов”язані , і взаемообумовлюють одна одну. У наук. пізн. розрізняють 2 рівні: емпірічний та теоретичний. На емпіричному рівні здійснюеться спостережння об”ектів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв”язки між окремими явищами. На теоретичному рівні об”ект відображаеться з боку його внутр. зв”язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпір. пізнання. Абстрактне мислення е тут не лише формою вираження результатів пізнавальної діяльності, а й засобом одержання нового знання.


86 Поняття істини, її абсолютність та відносність

Істина – це такий зміст знаннь, який відповідае об”ективній дійсності. І. У пізнавальному лані е відповідністю здійсності, адекватним відображае об”ект. реальності в свідомості людей. Успіх нашоі діяльності залежить від якими знаннями користується людина . За Арістотеля істина це судження відповідають дійсності, тобто правильна думка. Сутність проблеми істини полягае в можливості отримання об”ективної істини, тобто такого змісту нашого знання, який не залежить від людини і людства. Іншими словами, це питання про те, чи мають наші знання об”ективний зміст. Істинне знання завжди е знанням певного суб”екта-індивіда, соціальної групи людства вцілому. Суб”ективна сторона істини не е чимось

таким, що лише заважае пізнанню об”ективного змісту. Істина як процес е об”ективною за змістом, але суб”ективною за своею формою. Абсолютна істина – це такий зміст і., який не заперечуеться цілковито подальшим розвитком науки, а тільки збагачуеться, доповнюеться. Абсолютність істини означае її стійкість, сталість, неспростовність. Будь-яке знання містить в собі дещо таке, що знайдене на віки, що е безумовним – безперечним надбанням людства. Відносна істина – це істина в основному вірна і з розвитком науки стае все більш досконалою. Дагматизм - спосіб мислення, що оперуе незмінними поняттями, формулами без врахування нових відомостей практики і науки. Религіїзм – (лат. відносний) – ідеалістичне вчення пр відносності, умовності і суб”ективності людського пізнання. Істина завжди одна, але в одній істині е моменти абсолютні і відносні. “Істина е процес сходження від істини відносної до об”ективно-абсолютноі” (Гегель). “Вопрос об истине не решается большинством голосов” (Демокрит). “Истина то, что общезначимо” (Дьюн). Семантика – “Истина выраж. в языковой форме». Сучасна наука – “Критеріем істини е суп.-історична практика”.

93. Поняття суспільної свідомості(СС), її структура.

СС-це велике надбання людства, важливий засіб для відображення світу та його практичного освоєння. СС-особливий феномен,який існує не сам по собі,а такий,який по своїй природі є результатом історичного відображення суспільного буття в різних формах і на різних рівнях. СС носить яскраво виражений соціальний хар-р.

Структура:

*за носіями: індивідуальна (свідомость,якою володіє кожен індивід;хар-ризує різноманітністю, різнорівневістю, емоційною наснагою) та суспільна (це результат інтеграції індивідуальної свідомісті, доведення її до певного рівня, сталого, всезагального розуміння проблем. Завдання освіти,виховної роботи-підвищувати рівень суспільної свідомості шляхом підвищення індив.свід.)

*за глибиною відображення дійсності: буденна (виникає на базі безпосереднього досвіду, без особливого втручання науки,техніки.Належать: нар.фольклор, мова,та теоритична (відображає реальність на вищому рівні за допомогою наукових понять, узагальнень, логічних висновків.)

*за способом розповсюдження: соціальна психологія (вид свідомості,яка поширюється через психологічні прояви)та соціальна ідеологія (має науковий

*за формами відображення: політична свідомість (відображає політ.ідеї,форми і методи управління державою,стосунки між класами, соц.групами, націями, державами) право (сукупність поглядів людей, що відображають їхню оцінку чинного права наявного суспільного і державного ладу, а також відповідність дій і вчинків громадян нормам права), морально-етична свідомість (форма регуляції поведінки людей в суспільстві без примусу.Основний критерій-суспільний ідеал), естетична свідомість (або культура-здатність відчувати і правильно оцінювати предмети мистецтва), наука (форма відображення світу не у виді норм поведінки або права в суспільстві,а відображення світу через поняття) релігія (форма відображенння світу,її сутність і недолік у відображенні нереальних явищ) та атеїстична свідомість (вчення яке заперечує існування Бога), філософія (відображає світ у більш широкому діапазоні, прогнозуючи і майбутне його існування)


94. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.

Під поняттям “індивід”,як правило розглядається людина,як біологічна істота зі своїми природними даними без урахування її соціальних якостей. “Індивідуальність” виражає людину в сукупності її біологічних та соціальних особливостей, які якісно відрізняють її біологічних та соціальних особливостей, які якісно відрізняють її від інших людей. В умовах підготовки до ринку завдання освіти та виховання полягає у всебічному розвитку індивідуальності, її сутнісних сил. Під “особою”, “Особистістю” мається на увазі людина з певним урахуванням її соціальних якостей /працелюбство, гуманізму…/ важливою якістю тут виступає принциповість,висока відповідальність за свою справу. Негативними соціальними рисами людини виступають конформізм /пристосовництво/, кар’єризм, індивідуалізм /замкненість,протиставлення власних інтересів суспільним/, соціальна пасивність, схильність до корумпованості, безвідповідальність.

95. Феномен релігії, його осмислення в філософії.

Релігія-це форма суспільної свідомості, суть якої полягає у фантастичному, спотвореному через уявлення про надприродне відображенні тих сил, що панують над людьми в їх повсякденному житті. Специфічною ознакою є віра в реальне існування надприродних осіб /бога, духа,чорта/ та можливість їхнього втручання в реальне життя.

Спроба пояснити сутність релігії мала місце ще в судженнях стародавніх філософів. Для матеріалістів стародавнього світу основною філософською проблемою, пов’язаною з релігією, була проблема з’ясування причин, що спонукали людей створити в своїй уяві образи богів і повірити в їхню всемогутність, в той час, як для ідеалістів головною проблемою було філософське обгрунтування існування бога.

Серед матеріалістичних пояснень походження релігії слід виділити: * ”теорію страху”-безсилля людей перед явищами природи /Демокріт, Спіноза/; * ”теорію обману”, своєкорисливість священослужителів і утриманців влади /Вольтер,Дідро/; * теорію неосвіченості. Таким чином, для матеріалістів головним у вивченні релігії було з’ясування причин її існування, а для ідеалістів-визначення сутності надприродного і його впливу на людину.
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Джерела філософського мислення
Русі. Одним з найглибших джерел філософських ідей є народна культура слов’ян. Другим джерелом філософського мислення є писемні пам’ятки,...

1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії
Перші філософські школи І течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст до н е в Стародавній Індії,...

Філософська думка Стародавньої Русі
Основою світогляду східних слов'ян світова культура стала переплавлятися на самобутню києворуську культуру, зокрема філософську культуру....

Конспект лекцій з дисципліни «основи філософських знань» для студентів...
Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Предмет філософії та особливості філософського мислення

Список публікацій доцента кафедри англійської мови факультету іноземних...
Бочан П. О. Функціонально-семантичні характеристики Слова “one” у тексті // Матеріали студентської наукової конференції, присвяченої...

1. Предмет релігієзнавство, його місце в системі філософського знання
При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес...

Г. М. Микитюк Критичність мислення та формування компетенцій
У пропонованому посібнику розглядаються можливості уроків критичного мислення з використанням методів навчання математики у формуванні...

Уроках математики
Однак, як це робити, викладач не завжди знає. Нерідко це приводить до того, що розвиток логічного мислення значною мірою йде стихійно,...

Завира мороз буде
...

1. Чому логіка довгий час розвивалась в системі філософського знання, а не як окрема наука?
Чому логіка довгий час розвивалась в системі філософського знання, а не як окрема наука?



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка