Пошук по сайту


2Вихідні особливості людс становища в світі; необхідність людсь­кого самовизначення

2Вихідні особливості людс становища в світі; необхідність людсь­кого самовизначення

Сторінка1/9
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
1Поняття світогляду, його складові та значення у житті людини.

Саме світогляд, як свідчить про це вже саме слово, включає у себе те, що формує не той світ, про який ведуть роз­мову астрономи та фізики, а той, в якому живе людина і який ми можемо назвати світом людини.

У загальному плані появу світогляду можна пояснити так: лю­дина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлю­вати і свою унікальність, свою відмінність від усього іншого в сві­ті. В результаті у неї формуються певні уявлення про основні за­сади та особливості світу.

Отже, світогляд постає формою загального людського самовиз­начення в світі. Світогляд - це сукупність узагальнених уявлень лю­дини про себе, світ, свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.

Світогляд - не просто знання, а деяке інтегральне духовне утворення, оскільки:

а) він повинен надавати людині не стільки поглиблені знан­ня про закони тих чи інших сфер реальності, а знання разом з оцінкою, відношенням;

б)предмет світогляду - відношення "людина - світ " постає майже безмежним і тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає те, що світогляд ніби синтезує цілу низку інтелектуаль-них утворень, таких як знання, бажання, ін­туїцію, віру, надію, життєві мотиви , мету та ін. Через це складовими світогляду постають: • погляди, переконання, принципи, ідеали, цінності, вірування, життєві норми та стереотипи.

ОСНОВНІ СВІТОГЛЯДНІ ПИТАННЯ(За німецьким філософом І. Кантом):

Місце людини в світі

Що я можу знати ?

Що я маю робити ?

На що я можу спо­діватися ?

Що таке людина ?

Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані; зрозуміло, що ми не можемо вести розмову про світогляд новонароджених дітей, а також душевнохворих людей. Але саме загальнолюдський ха­рактер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різно­манітність, адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють собі і світ, і себе самих.
2Вихідні особливості людс. становища в світі; необхідність людсь­кого самовизначення.

Саме світогляд, як свідчить про це вже саме слово, включає у себе те, що формує не той світ, про який ведуть роз­мову астрономи та фізики, а той, в якому живе людина і який ми можемо назвати світом людини.У загальному плані появу світогляду можна пояснити так: лю­дина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлю­вати і свою унікальність, свою відмінність від усього іншого в сві­ті. В результаті у неї формуються певні уявлення про основні за­сади та особливості світу.

Отже, світогляд постає формою загального людського самовиз­начення в світі. Світогляд - це сукупність узагальнених уявлень лю­дини про себе, світ, свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.

Світогляд - не просто знання, а деяке інтегральне духовне утворення, оскільки:

а) він повинен надавати людині не стільки поглиблені знан­ня про закони тих чи інших сфер реальності, а знання разом з оцінкою, відношенням;

б)предмет світогляду - відношення "людина - світ " постає майже безмежним і тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає те, що світогляд ніби синтезує цілу низку інтелектуаль-них утворень, таких як знання, бажання, ін­туїцію, віру, надію, життєві мотиви , мету та ін. ОСНОВНІ СВІТОГЛЯДНІ ПИТАННЯ(За німецьким філософом І. Кантом):

Місце людини в світі

Що я можу знати ?

Що я маю робити ?

На що я можу спо­діватися ?

Що таке людина ?

Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані; зрозуміло, що ми не можемо вести розмову про світогляд новонароджених дітей, а також душевнохворих людей. Але саме загальнолюдський ха­рактер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різно­манітність, адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють собі і світ, і себе самих.

За своїми функціями світогляд постає такою формою духов­ного освоєння світу, яка покликана;

Інтегрувати людину у світ;

надати їй найперших життєвих орієнтирів;

подати дійсність у її людських вимірах та виявленнях.

Досить часто формування світогляду відбувається стихійно: людина народжується, входить у життя і засвоює через батьків, оточення, соціальні зв'язки світоглядні уявлення і світоглядні переконання. Більше того, людина інколи навіть не знає про існування світогляду, проте у деяких життєвих ситуаціях уникнути зустрічі з ним просто неможливо. Загалом подібні ситуації називають екстремальними, тобто крайніми, такими, що вимагають від людини кардинальних невідкладних рішень. Це може бути ситуація, коли людину ставлять на межу життя та смерті, коли вона змушена брати на себе відповідальність за життя інших людей та ін. Але світоглядні питання можуть поставати перед людиною й у більш простих та буденних ситуаціях, наприк­лад, коли йдеться про виховання дітей, неодмінно постають питання, чому вчити дитину, які якості прищеплювати їй насамперед; Інколи, коли заходить мова про оцінку дій якоїсь людини, часто звучать слова: "Людина не повинна так робити", тобто при цьому керуються загальними уявленнями про те. якою повинна бути людина, що гідно її, а що не гідно.

3Типологія світогляду. Світогляд і філософія.

Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані. Але саме загальнолюдський ха­рактер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різно­манітність, адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють собі і світ, і себе самих. Якщо б ми поставили собі завданням перера­хувати основні види світогляду, нам, напевне, знадобилося б багато часу, тому й виникає потреба у типологізації світогляду.

* Типологія світогляду - це не просте перерахування його можли­вих видів, а, перш за все, виділення типових ознак, за якими та на ос­нові яких пізніше здійснюється класифікація основних видів світогля­ду. Тобто, типологія постає у порівнянні із простим переліком більш містким та логічно виправданим способом ознайомлення із світог­лядом з метою його подальшого докладнішого вивчення.

Світогляд прийнято класифікувати на основі різних спіль­них ознак:

За носієм

За рівнем світо­бачення та усвідомлення

За історичними епохами

- За морально '■ • _ ціннісними орієнтирами

індивідуальний

+ усвідомлений

т архаїчний

* егоїстичний

колективний

неусвідомлений

ш античний

* альтруїстський

груповий

частково усвідомлений

і середньовічний

* гуманістичний

національний

буденний

ренесансний

# антигуманний

регіональний та ін.

сформований на засадах наукових знань

т світогляд XXст.

* цинічний




філософський та ін.




шовіністичний та ін.




За будовою розрізняють світогляд цілісний, фрагментар­ний, внутрішньо злагоджений, суперечливий; за ступенем адекватності сприйняття дійсності - реалістичний, фанта-стичний, викривлений, адекватний дійсності; за ставлен­ням до визнання існування вищих сутностей - релігійний, скептичний, агностичний, атеїстичний. Дуже поши­реною є також типізація світогляду за ознакою соціальних станів та верств суспільства, за культурно-історичними регіонами та ін. Кожна людина, що вивчає філософію та цікавиться світо­глядними питаннями, може додати до наведеної типології світогляду свої додаткові ознаки та вивести на їх основі інші види світогляду. Корисним заняттям було б спробувати охарак­теризувати власний світогляд хоча б тому, що це дасть можли­вість зрозуміти, що це зробити не просто і не легко.

Розглянуті характеристики та різновиди світогляду дозво­ляють помітити, що філософія постає певним видом світогляду: у наведених вище класифікаціях філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це значить, що, хоча всі люди мають світогляд, проте далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відпо­відно, не кожна людина виходить на її рівень у своїх світо­глядних орієнтуваннях.

Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним. Звідси випливає, що у найпершому визначенні філософія постає як теоретична форма світогляду.

Теорія відрізняється від практики та простого міркування тим, що вона аналізує певні явища через поняття, чітко визна­чені терміни, на засадах певних законів чи їх необхідних внутріш­ніх зв'язків, тобто теорія постає перш за все аналітико-синтетичною інтелектуальною діяльністю. Значить, філософствувати - це не просто думати про світоглядні проблеми, а • усвідомлю­вати їх необхідність, • їх зв'язки, • їх сторони, • характеристи­ки та • складові, виражені через певну термінологію.

* Отже, філософія: 1) це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень; 2) це усвідомлений світогляд; 3) вона повинна прагнути бути => ар­гументованою, => внутрішньо стрункою, => логічно послідовною.

Звідси випливають основні аспекти взаємозв'язку філософії та світогляду: філософія є різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою; як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому в ньому; це позначається в літературі у такий спосіб - "філософія є теоретичним ядром світогляду". З іншого боку можна висловити і прямо протилежне твердження - світогляд є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за широтою постановки та вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно ширшою за світогляд. Світогляд у цілому постає духовним ґрунтом для виникнен­ня та розвитку філософії, і філософія не вигадує свої пробле­ми, вона бере їх із життя, із живого функціонування світогляд­них уявлень людини, проте підносить їх на вищий рівень ос­мислення, вираження та розв'язання.
4Особливості міфології як світогляду. Причини "міфологічного ренесан­су" у XX ст.

Історично першою формою світогляду прийнято вважати - розповіді або переповідання про богів, першопредків, початкові події світу та ін.

На перший погляд може здаватися, що міфи - це казки, щось вигадане, фантастичне. Проте для давньої, архаїчної людини міф був єдиною та нссохоплгаючою формою світосприйняття. Найпершою особливістю міфо­логічної свідомості був її синкретизм - "злиття всього з усім"; і справді, в міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, наявне від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра та ін. Через це міф володів такою формою цілісності, яка для інших форм свідомості постає майже неможливою. Окрім того міф для носіїв міфологічної свідомості поставав не думкою чи роз­повіддю, а самою реальністю, тобто міф мав таку характеристику, яку в де­яких видах мистецтвознавства називають "зникненням ефекту рамки": коли ми в захопленні від картини чи від кіно, ми можемо на певну мить забути про екран, не бачити рамки, а повністю зануритись у той зміст.

Для людини міфологічної свідомості не існувало окремо дійсності, а окремо - міфу як розповіді про дійсність; ні, міф і був єдиною та єдино можли­вою дійсністю. Особливою силою володіло в міфі слово, оскільки воно також розглядалось як певний вид реальності, навіть, як ключ, відмичка до про­никнення в особливу реальність; виголосити слово дорівнювало тому, щоб заволодіти сутністю речі. Через це міфи зберігались, передавались незмінними і а недоторканими із покоління у покоління.

Чим були зумовлені саме такі характерні риси міфологічної свідомості? Можна стверджувати, що вирішальну роль тут відіграло фактичне злиття архаїчної людини з природою: дав­ня людина поставала майже органічною частиною природ­них процесів, була інтегрована у ці процеси, перебувала у великій залежності від них. Між давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж.

Проте вже давня людина не була тотожною із природою хоча б тому, що вона не лише пристосовувалася до неї, а й впливала на природу, до певної міри змінювала її. Між люди­ною та природою існували опосередковуючи ланочки, серед яких найперше значення мали штучно зроблені знаряддя праці. Згодом сфера штучно створених речей та явищ почала розростатися та все більше віддаляти людину від природи.

Означена сфера заснована на технологіях людської діяль­ності (технологію у даному випадку слід розуміти у широкому значенні - як вироблені способи людської діяльності), а останні вимагають і особливого мислення, не міфологічного, де все здатне переходити в усе, а такого мислення, яке фіксує себе у своїх послідовних діях. Пізніше таке мислення назвали дискурсивним, таким мислен­ням, яке рухається послідовно, впорядковано, через чітко фіксо­вані пункти власного руху до певних результатів.

Дискурсивне мислення суперечить міфологічному, тому внаслідок історичного розвитку людської діяльності, внаслідок розростання сфери соціально-культурних процесів, разом із по­явою та формуванням дискурсивного мислення міфологічна свідо­мість починає руйнуватися.

Тепер масова суспільна свідомість час від часу від­чуває своєрідну ностальгію за міфологією, її цілісністю, її спорідненістю із людськими мріями, бажаннями, за міфологі­чною одухотвореністю та обжитістю світу. Наприклад, своє­рідний "міфологічний ренесанс" Європа пережила у XX ст., коли внаслідок величезної раціоналізації життя, його техні­зації та технологізації виникла зворотна реакція - підсвідоме прагнення повернутись у живий, цілісний світ, пронизаний бажаннями, душевними пориваннями, живими пристрастями.

Міфологічний світогляд і філософія

Міфологічний світогляд <= відмінності => Філософія
Формується і функціонує стихійно Постає свідомою та усвідомленою

інтелектуальною діяльністю
Міфологія не мас вечора, Є авторською формою мислення та

її творцем є народ інтелектуальної творчості
Характеризується відсутністю розмежу- Знаменує виділення людини із природи, а

вання і протиставлення світу й людини постає індивідуальною формою світоглядного самовизначення людини

Міф розповідає про явища оточуючого світу. Пояснює свої твердження
Міфологічна свідомість є синкретичною, Характеризується дискурсивним,

тобто бачить світ цілісним, універсальним тобто аналітико- синтетичним мисленням
5Характерні риси філософського мислення.

Риси філософського мислення:

- Має рівень гранично широкого узагальнення(категорії принципи ), що виходить на межу буття і небуття

- Постає формою людською самоусвідомлення, мислення під кутом зору людини, її життєвого вибору

- Окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бути

- Є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням та думкою про якусь реальність

- Постає внутрішньо зв’язним , логічно послідовним, аргументованим

- Прагне поставити і розв’язати граничні, абсолютні проблеми людського буття

Зазначені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тою мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тою мірою, якою вона пройнялася рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, - саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.

# Означені характерні риси філософського мислення дозволяють нам. не лише орієнтуватись у тому, що саме можна вважати філософією, а ще й виразно побачити те, чим філософія відрізняється від інших провідних форм людської інтелектуальної діяльності.

Видатний німецький філософ XIX ст. Г. Гегель вважав, що вищі здатності людського інтелекту проявляються у розумінні (яке втілюється у науку та філософію), переживанні (яке втілюється у мистецтво) та відчутті нашої вихідної спорідне­ності із найпершими засадами буття (яке втілюється у релігію). Відповідно, найперші риси філософії і проявляються через її порівняння із наукою, мистецтвом та релігією.

# Науку та філософію споріднює те, що вони базуються на дискурсив­ному мисленні та прагнуть пояснювати дійсність, проте колена на­ука мас відносно чітко окреслений предмет свого вивчення та до­слідження, який посіпає частиною реальної дійсності, а предмет філо­софії, як вже зазначалося, постає значною мірою невизначеним, майже безмежним, та ще й історично зліінним. Окрім цього, лише філо­софії властиве гранично широке узагальнення, науки ж, постаючи обме­женими своїми предметами, узагальнюють лише в їх межах.

Хоча науки й прагнуть наблизити людину до істини, надати ЇЙ надійні знання, вони не досліджують того, що саме є істиною та знанням, так само як не досліджують вони й питання про ста­новище людини в світі та можливості її самовизначення.

# Філософія та мистецтво схожі між собою в тому, що вони пода­ють дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено; окрім того, для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди й усюди знаходять предмет своєї уваги.

Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво нада­ють суттєвої ваги людській інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осяг­ненням світу, а мистецтво подає його через почуття та пере­живання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній об­раз. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глиби­ни процесів дійсності.

# Філософію та релігію споріднює те, що вони постають різнови­дами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також претендують на роль жит­тєвого наставництва, проте релігія базується па вірі, тобто на бе­зумовному сприйнятті певних положень (догм) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись па дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння.

Отже, філософія постає безумовно своєрідного, особливою формою людського світо осмислення, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та залишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри показ­ником того, чого саме досягла людина на певний момент свого істо­ричного самоздійснення.

6 Структура та функції філософського знання.

Основні розділи філософії:

Сферами реальності<=визначається <=Структура філософського знання

| |->онтологія

|->природа, світ, космос --------------------------------- |->натурфііософія

| |->космологія

|

| |-> соціологія

| |-> соціальна філософія

|->суспільство та суспільна історія ------------------ |-> філософія історії

| |-> культурологія

| |-> етнофілософія

|

| |-> філософська антропологія

| |-> антропософія

|->сама людина з ЇЇ особливостями, здібностями,-- |-> структурна антропологія

| властивостями |-> соціобіологія

|

| |-> ноологія

| |-> логіка |->

| |-> гносеологія

|->сфера духовних або інтелектуальних процесів---|-> етика

| (сфера свідомості) |-> естетика

| |-> філософія релігії

| |-> філософія права

| |-> історія філософії

На основі осмислення природи, світу виникають та форму­ються онтологія, натурфілософія, космологія .

# Онтологія є філософською наукою про буття, перш за все, буття як таке, а не лише про окремі види чи прояви буття. Тут найперши­ми постають питання про те, чому взагалі можливе існування, у який спосіб можна розуміти буття, як людина пов 'язана із буттям.

# Натурфілософія, або філософія природи ("натура" - з лат. при­рода), постає різновидом онтології, оскільки зосереджує увагу пе­реважно на тому, що таке природне буття та природа в цілому, як вибудовується ієрархія проявів природи, існують чи не існують якісь всезагальні закономірності та якості природи. Проте мимоволі нона торкається і питань людського буття, і буття суспільства, оскіль­ки останні перебувають в органічних зв'язках із природою та поза останньою просто неможливі.

# Космологія може існувати як різновид астрономії, а може поста­вати і як: філософські міркування про сутність та природу космосу; коли ж наголос тут падає на виникнення, походження (чи породжен­ня) космосу, то тоді ми маємо справу із космогонією.

На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія (або філософія етносу).

# Соціологія як окремий напрямок дослідження суспільства і людини виникла у XIX ст., хоча намагання осмислити закономірності їх роз­витку присутні у фіюсофїїз давніх часів. В своєму реальному розвит­ку соціологія більше тяжіла до того, щоб бути наукою про факти соці­ального життя, тому вона перетворилася на емпіричну соціологію та соціологію окремих сторін суспільства, наприклад соціологію сім'ї.

# Філософські ж осмислення природи суспільного життя, зв 'язків су­спільства та природи, сусппіьства та людської індивідуальності по­ступово визначилися як соціальна філософія, хоча і до сьогодні вони можуть називатися просто соціологією.

# Філософія історії також ставить граничні питання на адресу історії людства: чому людство перебуває в стані історичного про-цесувания, куди прямує історія, хто є її суб 'єктом, чи існують закони людської історії?

# Культурологія виходить із тези про те, що специфічних якостей та ознак як людині, так і суспиьному життю надає культуротво-рення, тому вивчення культури постає відмичкою до їх розуміння.

# Етнофілософія - це новий напрям сучасної філософії, покликаний окреслити значення та роль етносів в історії людства та виявити історичний сенс того, що історія розвивається саме у варіанті етніч-

ної багатоманітності; тут також стоїть завдання окреслення того, яку свою вихідну екзистенціальну якість привносить кожний етнос у історію людства в цілому.

Філософське осмислення людини приводить до формування таких філософських дисциплін, як філософська антропологія ,антропософія,структурна антропологія та соціобіологію.

# Філософська антропологія ставить собі завданням вивчати люди­ну у всіх її можливих виявленнях та характеристиках. Тут, зокрема, ставиться питання про визначення сутності людини та про відмін­ність останньої від природи людини, про її спосіб буття та ін.

♦ Антропософія претендує на те, щоб не просто вивчати людину, а щоб збагнути сенс її появи у світі, її всекосмічпу функцію та причи­ни саме таких її виявлень. На думку антропософіє, лише таке осмис­лення людини відкриє нам шлях до розуміння і всього іншого в світі.

# Структурна антропологія вважає, що існує певний, цілком конкрет­ний та сталий набір інтелектуальних та реальних можливостей лю­дини, який слід виокрелшти із історії, культури, способів людського життя; означений набір відкриває можливості для виправданого та надійного вивчення і розуміння людини.

♦ Соцюбіологія, яку сьогодні інколи додають до дисциплін антрополо­гічного напряму, - наука про те, як змінюється людина під впливом соці­альних факторів та на протязі історії. Цю науку далеко не всі згідні визнавати як філософську, проте заперечувати факт впливу соціаль­них факторів на людину, на ЇЇ вихідні властивості було б невиправда­ним, а тому п не можна сьогодні не враховувати міркувань та резуль­татів досліджень соціобіології у філософському вивченні людини.

Нарешті, на основі вивчення та осмислення свідомості, духов­ного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси: логіка, гносеологія , етика, естети­ка, філософія релігії, філософія права, історія філософії.

♦ Логіка - одна із давніших філософських дисциплін - досліджує форми, закони та норми правильного мислення; вона посідає одне із провідних місць у філософії, адже припущення логічних помилок може зруйнувати всі доведення та аргументації певної філософ­ської концепції.

# Гносеологія - це, у дослівному перекладі, теорія пізнання; вона вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізна­вальної діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного використання. Сьогодні ширше використовується термін "епістемологія " (тео­рія знання); у більшості країн так називають вчення про наукове пізнання, проте цей термін може позначати і певний історичний рівень усвідомлення природи пізнання (про це докладніше мова буде йти у відповідному розділі).

# Етика також належить до найдавніших філософських дисциплін: це є вчення про норми та засади людських взаємин.

♦ Естетика досліджує природу людського захоплення красою дійс­ності, шукає корені та причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм сущого.

* Філософія релігії, як свідчить назва, опікується питаннями при­роди та сутності релігії, досліджує причини історичного похо­дження релігії, її конфесійного багатоманіття та ін.

# Філософія права намагається з 'ясувати корені правових норм, людську потребу у правотворенні.

* Історія філософії збирас історичні досягнення філософії, вписую­чи їх у сьогодення.
7Проблема "Схід-Захід" у розвитку сучасної цивілізації.

Уже давньо­грецькі історики зафіксували проблема "Схід-Захід" у своїх творах, привертаючи увагу до суттєвих відмінностей між Сходом і Заходом * у спо­собах життя, * характері політичного правління і, головне, * у способі світоосмислення.

Упродовж тисячоліть людської історії Схід і Захід досить конфліктно протистояли один одному, і напруження цього протистояння значною мірою визначало розвиток культури та політичних процесів суспільства. Водночас їх взаємодія і взаємовпливи ніколи надовго не переривалися. Врешті-решт суть проблеми "Схід-Захід" полягає у тому, шо людство, будучи єдиним анатомічно та фізіологічно, постає разюче відмінним і несхожим у своїх східних і західних соціокультурних проявах. І ця несхожість змушує, з одного боку, ► розширю­вати і збагачувати наші уявлення про людину та її можливості, а з іншого - ► намагатися зрозуміти її причини, шукати шляхів людського взаємоприйнятного спілкування.

Основні відмінності між східними та західними типами цивілізації

Західні(прогресистські) цивілізації

Відносна автономність різних сфер суспільного життя (політики, економіки та ін.)

Відданість новаціям, цінування нового, орієнтація на майбутнє (прогресизм)

Активізм, прагнення змінювати дійсність

Цоліінування індивідуального над загальним

Раціональне, аналітичне, логічно послідовне мислення

Східні(традиціоналістські) цивілізації

Наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери

Відданість традиціям, цінування старого, освяченого віками, орієнтація на минуле (традиц іонніїзм)

Самозаглиблення, прагнення від­датись природному ходу речей

Домінування цілого (загального) над індивідуальним

Образний, притчовий, афористичний стиль мислення

Східна філософія орієнтується =>на вихідні канонічні джерела, шо регламентують функціонуван­ня всіх сфер суспільного життя (Коран, Веди, китайське П'яти-книжжя), =>цінує найбільше те, що освячене віками, =>намага­ється підпорядкувати індивідуальне цілому. При тому стиль східної філософії ближчий до художньо-образного, ніж до наукового, а сама філософія максимально наближена до морального по­вчання та навіть техніки людського удосконалення у певному способі життя. Західна філософія, навпаки, тяжіє до раціонально-логічних та аналітичних досліджень, теоретичних системати­зацій. У зв'язку з цим західна філософія має пере­важно індивідуальне спрямування.

Історично філософія розвивалася у контексті саме цього протистояння цивілізацій: відомо, наприклад, що деякі філософи Стародавньої Греції мали контакти із східними мудрецями; не виключено, що й вони чинили на них певний вплив. Відомо також і те, що в інтелектуальному обігу антич­ного світу функціонували деякі образи та міфологеми Стародавнього Сходу. Тому співставлений вихідних ідей східної та західної філософії допомагає нам глибше зрозуміти джерела філософського мислення та його фундамен­тальні особливості. .

Із розглянутих відмінностей стає зрозуміло, чому саме західна філософія сприяла виникненню сучасної науки, а східна філософія сформувала при­вабливий образ "гуру" - духовного наставника життя: чому захі­дна філософія цінувала оптимістичний активізм, а східна була більше про­сякнута відстороненим життєвим спогляданням, сповненим зачаруванням грандіозністю світобудови як у просторі, так і в часі.

При осмисленні даного питання слід враховувати дискусійний харак­тер даної проблеми; існує досить велика кількість культурологів та філо­софів, які вважають, шо зазначені відмінності є перебільшеними, що на Заході інколи люди відрізняються між собою більше, ніж у порівнянні із представниками Сходу. Проте дана проблема не вигадана, її прояви ми бачимо й сьогодні на прикладі певних політичних подій. Але слід враховувати, що вказати в наш час країни із "чисто" східним або західним цивілізаційним типом практично неможливо, але є сенс виділяти в їх житті панівні риси або тенденції.

* Протистояння "Схід-Зихід" не вичерпує всієї строкатої картини життя сучасного людства, але воно с папвплиеовішим і контраст­ним. Певною мірою з цим протистоянням /гов язана й історія України: чим далі ми йдемо в минуле, тим тіснішими виявляються її зв 'язки зі східною культурою (контакти з хозарами, половцями, кримськими татарами, Туреччиною та ін.), але вже в епоху Нового часу і далі Україна все більше наближалась до західноєвропейської культури. Отже, розуміння проблеми "Схід-Захід" дає нам змогу уважніше придивитись до певних аспектів української культури І філософії.
8Особливості західного та східного філософського мислення.

Основні відмінності між східними та західними типами цивілізації

Західні(прогресистські) цивілізації

Відносна автономність різних сфер суспільного життя (політики, економіки та ін.)

Відданість новаціям, цінування нового, орієнтація на майбутнє (прогресизм)

Активізм, прагнення змінювати дійсність

Цоліінування індивідуального над загальним

Раціональне, аналітичне, логічно послідовне мислення

Східні(традиціоналістські) цивілізації

Наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери

Відданість традиціям, цінування старого, освяченого віками, орієнтація на минуле (традиц іонніїзм)

Самозаглиблення, прагнення від­датись природному ходу речей

Домінування цілого (загального) над індивідуальним

Образний, притчовий, афористичний стиль мислення

Східна філософія орієнтується =>на вихідні канонічні джерела, шо регламентують функціонуван­ня всіх сфер суспільного життя (Коран, Веди, китайське П'яти-книжжя), =>цінує найбільше те, що освячене віками, =>намага­ється підпорядкувати індивідуальне цілому. При тому стиль східної філософії ближчий до художньо-образного, ніж до наукового, а сама філософія максимально наближена до морального по­вчання та навіть техніки людського удосконалення у певному способі життя. Західна філософія, навпаки, тяжіє до раціонально-логічних та аналітичних досліджень, теоретичних системати­зацій. У зв'язку з цим західна філософія має пере­важно індивідуальне спрямування. .

Із розглянутих відмінностей стає зрозуміло, чому саме західна філософія сприяла виникненню сучасної науки, а східна філософія сформувала при­вабливий образ "гуру" - духовного наставника життя: чому захі­дна філософія цінувала оптимістичний активізм, а східна була більше про­сякнута відстороненим життєвим спогляданням, сповненим зачаруванням грандіозністю світобудови як у просторі, так і в часі.

Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Європа відкрила для себе своєрідний, у чомусь екзотичний і багато в чому незро­зумілий світ давньосхідної філософії. З того часу інтерес до неї не згасає. У чому секрет цієї привабливості давньосхідної філософії? Який особливий філософський акцент вносить вона у філософію взагалі?

Особливості давньосхідної філософії:

незацікавлене духовне самозаглиблення

повне розчинення індивідуального в загальному

перебування у полоні чистих сенсів

Насамперед не може не викликати симпатій незацікавлене духовне самозаглиблення, якогось невтом­ного прагнення шукати найцінніше у глибинах людського духу, шукати заради самого пошуку. Ця "незацікавлена відсторопеність" - вічна таємниця східної філософії.

По-друге, парадоксальним виглядає прагнення східної муд­рості досягти стану повного розчинення індивідуального в загаль­ному, прагнення зануритися в якусь первісну порожнечу, пер­вісну світову тишу. Гермам Гессе, німецький письменник і зна­вець східної думки, окреслював зазначений момент так: "Коли власне "Я" буде цілком подолане й умре, коли змовкнуть у серці всі порухи й пристрасті, тоді має прокинутись заповідне в людсь­кому єстві, найпотаємніше, що вже перестало бути власним "Я", - прокинеться велика таїна".

Французький філософ і мислитель XX ст. Жорж Батай відзначав: "Завдяки відірваності від усього, що затор-кує відчуття, чуттєвість ця стає настільки внутрішньою, що всілякі рухи ззовні - падіння шпильки або тріск - супроводжуються найсильнішим і дале­косяжним відлунням..". Ця велика світова тиша або безмежна ніч нірвани виконують роль піднесення кожної життєвоїдрібниці до рівня всесвітньої події.

Нарешті, не може не вражати побудова східної думки, яка нібито розчиняє слова, залишаючи нас у полоні чистих сенсів. Наприклад: "Одногоразу Чжуану Чжоу наснилося, що він-ме­телик, метелик, що весело пурхає. Він насолоджувався від усьо­го серця і не усвідомлював, що він Чжоу. Раптом прокинувся, здивувався що він - Чжоу, і не міг зрозуміти: чи снилося Чжоу, що він - метелик, чи метеликові, що він - Чжоу. Це й зветься перетворенням речей...".

# Отже, можна стверджувати, що особливості давньосхідної філо­софії дають можливість західній філософській думці краще усвідо­мити себе і відкрити дещо зовсім неочевидне як у людині, так і в люд­ському мисленні
9 Канонічні джерела, світоглядні ідеї та філософські школи Староданньої Індії.

Зародки філософського мислення Індії сягають у глибоку давнину (середина І тис. до Р. X.)

Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є "Веди " (збірник міфів), записані на листях пальми приблизно за 1,5 тис. років до Р. X. До "Вед" входять міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання, певні тлумачення давніх світоглядних уявлень і т. ін. З філософського погляду най­цікавішими є тексти під назвою " Упанішади'' (від слова "сидіти поруч"; мається на увазі - поруч з учителем, тобто це тексти-пояснення таємних знань, що містяться в основних текстах "Вед" - самхітах). Упанішади містять:

- найдавніші версії виникнення світу, серед яких важливе значення мали: виникнення світу із яйця (ідея про самозародження всього, осмисленого в якості живого); виникнення світу внаслідок глибокого самозосередження первинного духу: виникнення світу внаслідок жертвопринесення (ідея, згідно якої народження та смерть

невід 'ємні одне від одного)

- трактування першооснови буття як універсального абстрактного принципу (Брахман)

- певне бачення життєвої долі людини: концепція безмежного кола перевтілень душі (сансара і закон карми)

- позитивну оцінку ролі пізнання як самозосередження на первинних сутностях світу

- думку про можливості та умови здійснення людської свободи, яка здатна подолати космічний закон карми

- міркування про співвідношення дії, активності людини і свободи

Таким чином, вже у найдавніших духовних джерелах Старо­давньої Індії йдеться про фундаментальні моральні ідеї, про певне осмислення становища людини у світі, про різні шляхи звільнення від кармінних законів долі, найкращим з яких є шлях дійового са­мовдосконалення. В цілому тут роздуми про людину превалюють над роздумами про зовнішній світ, а людське "Я" стає ключем до пояснення природи. Виникненню філософських шкіл Стародавньої Індії передували впливові духовні рухи, які містили певні філо­софсько-світоглядні ідеї і були спрямовані на одне: на звільнення людини від нескінченних перевтілень-блукань душі і досягнення нею стану повного блаженства. До таких рухів належали :

*Джайнізм ("джіна" - переможець)закликає людину підпорядкувати своє життя суворим регламентаці­ям. Якщо людина здатна це витримати та не заподіяти шкоди жодній істоті, вона ставала переможцем карми.

* Йога також: ставила перед людиною подібну мету, але шля­хом її досягнення вважала впорядкування , гармонізацію фізичного, психічного та духовного станів людини. Значним досягненням йоги була спроба дослідити людину як систему, ідея про синтез їх у вищій підсистемі - "людино-людині".

* Але найважливішим з погляду розвитку філософської думки по­стає буддизм. За переказами, його засновником був принц Гаутама Сіддхартха. Він, пройшовши через сповідування різних етичних учень, Гаутама врешті-решт сів під сандаловим деревом, давши собі слово не зрушити з місця доти, доки не знайде відповіді на основні питання життя. Тут на нього найшло просвітлення, і він став Буддою (просвітленим, знаючим), проголосивши учням 4 основні істини.Людина, яка здатна пройти вказаним шляхом, стає Буддою і дося­гає стану розчинення у невимовній початковій тиші світу.

Основні істини, проголошені Гаутамою Сіддхартхою:

- життя - це страждання (народження, хвороба, старість і т.д.)

- причиною страждань є бажання і жага життя

- припинення страждань можливе лише шляхом подолання жаги життя

- шлях до позбавлення страждань є восьми­разовим (правильне судження, правильне рішення, правильна мова, п. устрем­ління, п. життя, правильна увага, правильне зосередження, правильний шлях в житті)

Серед філософських шкіл Стародавньої Індії провідне місце належало школі санкх'я(обчислення, точне знання) , заснов­ником якої вважають Капілу. На першому плані в судженнях школи - питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі повинна орієнту­ватися людина у своїх діях. Таких сутностей 2:природа і свідомість, споглядання.Обидві ці сутності вічні, але породжують світ лише у взаємо­дії, оскільки ніби складають разом свої можливості і переваги.

Школу чарвака-локаята (засновник Бріхаспаті) відносять до натуралістичних: її прихильники вва­жають, що "не існує ні бога, ні визволення (від карми), ні дхар-ми, ні недхарми, а також немає винагороди за благочинне жит­тя..." Представники школи визнавали існування лише того, що можна сприйняти чуттям, а все існуюче вважали лише поєднанням чотирьох елементів: землі, води, повітря та вогню. Поєднанням зазначених елементів вони пояснювали лю­дину з її якостями, навіть - людську душу: "... як від змішування частин напоїв виїчикає сила сп'яніння, так із поєднанням зе.ші та інших елементів виникають тіло і "Я" ". Зі смертю людини еле­менти роз'єднуються і зникає те, що називають душею.

* Отже, потойбічного світу і життя не існує. Слід насолоджуватись єдиним-земним життям. Але найбільшою насолодою деякі представ­ники "черваки-локаяти" вважали вміння уникати страждань.

Питання логіки та пізнання перебували в центрі уваги шко­ли ньяя (засновник Готама). Тут докладно роз­глядали основи та засоби пізнання, форми умовиводів, ознаки достовірності знань та ін. Засоби пізнання поділяли на 4 види:сприйняття, виведення, аналогія та усне свідчення.

Деякі твердження школи вайшешіка (засновник Канада) дають підстави вважати її школою своєрідного атомізму: "...щодо особливостей: воістину вони-одиничні, і виз­начаються як те, що лежить в основі субстанцій".

#Отже, філософські школи та духовій рухи Стародавньої Індії мали в колі своїх міркувань найважливіші світоглядні проблеми: ♦ початок буття, ♦ будова світу, ♦ особливості людини, ♦ роль і зміст людсько­го пізнання. Водночас досить очевидно, що превалює у цій проблема­тиці пошук шляхів людського звільнення від невблаганних імперативів життя, хоча звільнення це розуміли значною мірою як подолання людсь­кої окремішності та індивідуального протистояння загальному.
10Канонічні джерела, світоглядні ідеї та філософські школи Стародав­нього Китаю.

Духовним каноном життя Стародавнього Китаю є так зва­не "П*ятикнижжя"("У-цзінь").В одній із версій, що мала важливе значення для китайської куль­тури, світ утворив першопредок Пань-Гу, який, розколовши пер­винне яйце, відділив Небо від Землі. На Небі запанували іде­альні закони буття, на Землі на­впаки - панують стихійність і випадковість. У Китайській дер­жаві людина і держава поєднують у собі властивості як Неба, так і Землі. Тому перед людиною відкривається мож­ливість вибору між двома відмінними типами поведінки.

Все на світі є результатом взаємодії 2 протилежних початків буття - Інь і Ян. Інь - темний, во-логий, пасивний (жіночий) початок буття, а Ян - світлий, сухий, активний (чоловічий). Внаслі-док взаємодії Інь та Ян утворюють 5 світових стихій: вогонь, воду, землю, дерево та метал.

Давньокитайська філософія порівняно з давньоіндійською виглядає стрункішою, деталізованішою та більше зануреною у глиби­ну суперечливого, парадоксального мислення.

Серед усіх філософських шкіл Стародавнього Китаю (а їх було до 100) найважлив­ішими були 2.

Конфуціанство заснував Конфуцій . Це була шко­ла соціально-етичпого спрямування, тобто на першому плані тут - проблеми людських стосунків та людської поведінки. Вирішальну роль у люд­ському житті відіграє закон Неба. Людина повинна навчитися сприймати й розуміти цей закон і вибудо­вувати свою поведінку відповідно до волі Неба. Якщо людина спроможна це робити, вона постає як "шляхетна.

Погляди Конфуція на людину:

Шляхетна людина:- вибудовує свою поведінку відповідно до волі Неба

- в її душі діє доброчинність

- живе за принципами поваги до батьків, людинолюб­ства, виконання ритуалів
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Всього: 35 балів Українська література. 7 клас
Будь-котрий, хто-будь, будь у кого, хтозна який, ні за що, де в кого, ні з чим, абищо, декотрий, хтозна-чий, казна-скільки, дечий,...

Всеукраїнський студентський архів
Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів,...

Релігія це складне соціальне І духовне явище, корені якого виходять...
Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів,...

Запишіть займенники правильно, знімаючи риски
Будь\котрий, хто\будь, будь\у\кого, хто\зна\який, ні\за\що, де\в\кого, ні\з\чим, аби\що, де\котрий, хто\зна\чий, казна\скільки, де\чий,...

Мінеральні води
Природні рекреаційні ресурси це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти І явища природи, їхні компоненти...

Сценарій урочистої лінійки «1 Вересня»
...

Сценарій урочистої лінійки «1 Вересня»
...

Довідник вчителя математики
Сучасне суспільство ставить нові вимоги до педагога та вказує на необхідність професійного самовдосконалення вчителів

Реферат на тему: “ Радіація
Землі ще задовго до появи на ній людини. Проте вплив іонізуючих випромінювань на організм людини був виявлений лише наприкінці XIX...

Економіка
Формування світогляду цивілізованої людини, що визнає такі загальнолюдські цінності, як свобода діяльності та вибору, право приватної...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка