Пошук по сайту


1. Предмет релігієзнавство, його місце в системі філософського знання

1. Предмет релігієзнавство, його місце в системі філософського знання

Сторінка1/8
  1   2   3   4   5   6   7   8

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

1. Предмет релігієзнавство, його місце в системі філософського знання

Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого ви­ходять з глибинних теренів суспільної історії. Соці­альна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Про­цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінно­стей в цілому всього суспільства неодмінно познача­ються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси ви­никає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи ін­ших релігійних ідей. У релігієзнавстві виділяються два важливі напря­ми, або розділи, — теоретичний та історичний. Тео­ретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне ре­лігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому вза­ємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів. Обидва напрями складають цілісну систему нау­кового дослідження релігії. Однак теоретичні й істо­ричні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сут­ність релігії та її функції. Таким чином, одним з предметів релігієзнавчої теорії виступають релігійні вчення — складова части­на релігійного комплексу. Підкреслимо: релігієзнав­ство і релігійні теорії за своїм змістом не можуть пов­ністю збігатися. Релігієзнавство — це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де тео­ретично обґрунтовуються релігійні цінності. На відміну від атеїстичних поглядів релігієзнав­ство вивчає релігійні явища як складний комплекс соціально-історичних, філософських і психологічних проблем. Тому необхідно звернути увагу на конкретні галузі релігієзнавчої науки. Ядром теоретичного релігієзнавства виступає "фі­лософія релігії". Під останньою розуміється філософ­ське пояснення релігії. В сучасній філософській думці існують два напрями обгрунтування філософії релігії: ідеалістичний (релігія визначається як центральне су­спільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів) і матеріа­лістичний (релігія є суспільно-історичним продуктом з її внутрішніми закономірностями розвитку). Від іде­алістичної філософії слід відрізняти релігійну філосо­фію. З цієї причини неможливо ототожнювати філо­софію релігії, яка, наприклад, випливає з корінних принципів філософського ідеалізму (об'єктивного чи суб'єктивного), з конкретною формою релігійної фі­лософії. Сучасна релігійна філософія представляє су­купність різних напрямів і течій, які розвиваються у християнстві, ісламі, буддизмі та інших розвинутих релігійних системах. Безумовно, релігійна філософія у будь-якій формі виступає специфічним різновидом ідеалізму. Однак вона спирається не на теоретичні постулати філософ­ське-ідеалістичних систем, а на вихідні принципи ві­ровчення конкретної релігії. Між раціональними фі­лософськими постулатами і релігійними, містифіко­ваними принципами віровчення існують досить знач­ні розбіжності, які не слід ігнорувати. Релігійна філософія з теологічних позицій також вирішує певні суспільно-політичні й соціальні проб­леми, прагне вплинути на практичну сферу релігійно­сті віруючих. Таким чином, у концептуальному від­ношенні необхідно відділяти філософію релігії від ре­лігійної філософії, а також від самої теологічної доктрини, на яку спирається релігійне-філософська система. Філософія релігії локалізує предмет вивчення ре­лігії. Остання виступає об'єктом філософського знан­ня насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її ві­дображення у свідомості людини, особливості форму­вання релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релі­гійних вірувань.

2. Поняття релігія.

Уже впродовж багатьох тисячоліть розвивається така надзвичайно складна форма людської культури, як релігія. Саме вона стала однією з найперших світоглядних систем, що дала людям певну сукупність поглядів на довколишній світ, місце людини в ньому, розуміння та оцінку довколишньої дійсності. Іншим, протилежним, світоглядом людини був атеїзм. Релігія визначила специфічний підхід до предметів та явищ зовнішнього світу, вплив на всі боки життя людини, а також на формування її духовних потреб у конкретному суспільстві. «Релігія»- це слово латинського походження, що означає святиня, пошана, богобоязливість або предмет культу. Лише в епоху Відродження з’являється термін «релігія», він набув широкого універсального вжитку в європейських культурі, і ним стали послуговуватися для характеристики релігійних явищ незалежно від їх конфесійних особливостей. Релігія є певним світоглядом, світорозумінням, світовідчуттям, а також відповідною до них практикою людей, в основі яких лежить віра в існування трансцендентної абсолютної сили, яка в зрілих релігіях називається Богом. Релігія з певним степенем необхідності містить чотири основні частини; релігійна віру, віровчення, культ і організацію. Релігійна віра є основою будь-якої релігійної системи. Вона є певною світоглядною та психологічною настановою на беззаперечне визнання існування надприродного світу, особливостей матеріального світу та подій повсякденного життя, які є наслідком дії з боку надприродного, без їх раціонального доведення. Однією з її важливих ознак є психологічна готовність, дотримуватись в реальному житті норм і вимог біблійних істин, незважаючи на жодні сумніви. Особливістю релігійної віри стає її спосіб організації індивідуального спілкування з Богом, власної відповідальності за отримання істини через Божу благодать, визнання парадоксу, який лежить в основі релігійної віри: «Я вірю, тому що це абсурдно»Квінт Терту ліан. Релігійна віра передбачає довіру до Бога як першопричини й першооснови світу, як головної сили, яка визначає всі події у світі, як найвищого керівника всіх людей на землі на шляху до Царства Небесного через індивідуальне покаяння й земне страждання. Богословська інтерпретація релігійної віри акцентує увагу на тому, що вона є найвищим виявом людської свідомості, найвищою моральною цінністю, яка є значущою за розум людини. Віра буває не тільки релігійною, але й нерелігійною. Головна відмінність між ними полягає в тому, що релігійна віра має у своїй безапеляційне твердження про існування у світі надприродного, а для нерелігійного віри таке твердження неприпустиме. Ще однією складовою релігії є віровчення. Це – систематизований і конкретизований зміст релігійної віри, зафіксований у догматах, визначених істинними раз і назавжди. І світових релігіях положення про віровчення відображене у Святому Письмі, Біблії, у Корані. Виявом ставленням віруючого до предмета віра можуть бути його зовнішня діяльність та вчинки, які називаються культом. Культ є третім головним компонентом релігії. Культ – це сукупність релігійних дій, за допомогою яких віруюча людина має можливість містичним способом спілкуватися з Богом. Зміст культової діяльності визначається уявленням про надприродне, йог функціонування у світі, характером ставлення людини до Бога й Бога до людини.. релігійний культ покликаний виконувати два головних завдання: він формує та визначає специфіку спілкування з Богом і дає можливість відчути зворотний зв'язок з ним? Культова діяльність постійно підтримує комплекс релігійних почуттів та емоційного оформлення релігійної віри. Загалом реалізація на практиці цих двох завдань є зовнішнім виявом релігійної віри. Чи не найважливіше місце в релігійному культі належить молитвам. Молитва – це словесне звертання до Бога з проханням надати певні блага, отримати його заступництво й захист від злих сил. Молитви поділяють на хвалебні, вдячні прохальні. Релігійна організація – це об’єднання віруючих у межах однієї релігійної конфесії на чолі зі священнослужителем. Найвідомішим різновидами релігійних організацій є церква, секта, деномінація, хоча не абияке значення мають і інші організації, передусім монастирі. Духовні навчальні заклади. Найпершим етапом формування релігійних організацій є релігійна група, нечисленна за кількістю людей, головним завданням якої є спільна молитва або виконання релігійних обрядів. Наступним етапом розвитку релігійної організації є релігійна община, характерними рисами якої є добровільне членство, високий рівень участі в культових обрядах, відсутність централізованого керівництва.. Деномінація – в релігієзнавстві цим поняттям визначають релігійну організацію як перехідну ланку між сектою й церквою. Церква – об’єднання віруючих на ґрунті спільних догматичних уявлень, обрядів і канонічних принципів. Секта – це релігійна організація яка виникає як опозиційний релігійний рух щодо тих чи тих релігійних напрямів.

4. Багатоманітність релігій та їх класифікація.

Усвідомлення внутрішньої спорідненості розрізнених об’єктів, релігійних систем, дає змогу ререлігієзнавцям об’єднувати їх у класи. Процес класифікації є першим кроком у розвитку релігієзнавства як науки, що дає підстави звести суперечливі емпіричні дані до єдиної теоретичної системи. Нажаль, сьогодні жоден з відомих нині підходів до класифікації релігій не є загальновизнаним, позаяк поряд з деякими перевагами всі вони мають певні недоліки. Наявність багатьох схем класифікацій релігії пояснюється складністю, багатоманітністю й динамічністю розвитку релігійний систем, а також різноманітними критеріями їх класифікації, що відображують ті чи ті сторони релігії як процесу. Так, система класифікації може залежати від показників чисельності послідовників певної релігії; від форми поширення релігійного комплексу; основою системи класифікації можуть бути принципи взаємодії між державою та релігією, ступінь рівня організації церковного життя, і, зрештою, система класифікації віддзеркалює політеїзм або монотеїзм. У вітчизняній релігієзнавчій літературі вже звичним стало посилання на класифікаційну схему релігій, яка має географічні ознаки: релігії Близького Сходу – іудаїзм, християнство, іслам, зороастризм, язичницькі культи античності; релігій Далекого Сходу –конфуціанство, даосизм, синтоїзм, махаона, буддизм: релігії Індії – ранній буддизм, індуїзм, джайнізм, сикхізм; племені культи народів Чорної Африки; релігії Америки – вірування та обряди американських індіанців; релігійні системи Океанії; класичні системи Стародавньої Греції та риму. Сьогодні особливо популярними є такі схеми класифікації релігії, які у своїй основі поєднують географічні та етнографічні принципи з урахуванням історичних етапів розвитку релігійних систем.ще можна поділити: ранні вірування. Головними формами первісних віруваньє фетишизм, тотемізм, анімізм, магія, шаманізм, рільничі культури; етнонаціональні релігії, до яких належать релігії одного етносу, народу, нації держави – індуїзм, джайнізм, конфуціанство, даосизм, зороастризм, іудаїзм; світові релігії, до яких належать буддизм, християнство та іслам; новітні релігійні течії, Міжнародне товариство свідомості Кришни, Бахаї, Церква Христа, велике Біле Братство, Церва саєнтології, сатанізм, неязичницькі культи.
12. Індуїзм.

Індуїзм, як древньогрецька релігія склалася на базі давнього брахмаїзму, точніше як підсумок суперництва, як результат його перемоги і виник індуїзм. Основи індуїзму походять від вед та пов‘язаних з ними легенд та текстів. Більшість ведичних богів ввійшли в минуле і тільки незначна їх частина, головним чином завдяки згадуванню в міфах і легендах, збереглася у людській пам‘яті. Тому не дивно, що у спрощеному і переробленому індуїзмі на перший план увійшли нові божества, точніше нові іпостаті тих самих давно відомих державних богів, які набули нового життя в релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими людям, їх інакше і шанували. Кривава ведична жертва була витіснена богослужінням без жертв хоч теза убивство заради бога – це вбивство остаточно не знята ще досі. Найважливішими з численних богів вважають трьох (тримурті) – Брахму, Шіву і Вішну. Як правило в системі індуїзму поділили між собою повні, властиві верховному богові функції: творчу, руйнівну, охоронну, хоча нерідко вони збігаються. Кожен з цієї трійці має власні обличчя, характер і сферу дії. Першим з трійці вважають Брахму, основна функція якого – це творець Він створив світ у багатоманітні жирового і минущого, тобто протилежне тому, чого прагнули індійські релігії (досягнення мокші, нірвани, розчинене у вічному: Єдиному). Брахма як обов‘язковий і перший член триметрі був необхідний, без нього нічого не було б , але заслуги його перед світом живого, перед людьми, перед індійцем вважалася не дуже значними, а інших функцій у цього бога не було. Брахмі присвячували одинокі храми, а у повсякденних обрядах, як правило про нього не згадують. Більшість індуїстів розподілилися на шіваїстів і вішнуїстів, які віддають відповідно перевагу відповідно Шиві або Вішну. Шіва дуже суперечливий. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення й зміни), що частково пов‘язане з тим, що шіва – покровитель аскетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття з Вічністю, з Абсолютом. Проте фактично в культі Шіви на перший план ввійшов творчий момент: культ життєвої сили і чоловічого начала став основним в індуїзмі. Культ лінгама – чоловічого творчого начала – найпопулярніший. Бичок – Нанді – атрибут Шіви – символізує силу і животворчість потенції Шіви. До Шіви, що символізує його лінгаму, звертаються спраглі потомства, у його храм ходяться бездітні жінки, які чекають від його сили реального втілення їхніх мрій. Культ Ками – мистецтво любові, тісно пов‘язаний з культом Шіви і Шахті, Вішну. Якщо культ Шіви був в Індії завжди був тісно пов‘язаний з шахті та Камою, то культ третього члена триметрі Вішну мав інший характер. Вішну м‘який, несуперечливий, його основна функція – збереження. Він простий, максимально близький людям, особливо схильний до емоційного сприйняття, саме такі переважають сере вішнуїстів. На численних зображеннях чотирикутний Вішну звичайно сидить на тисячоголовому драконі, що пливе або на троні у вигляді білого лотоса. Жерцями індуїзму, носіями основного релігійного культу, ритуального обряду, етики, естетики, форм соціального укладу і побуту були частини брахманських каст. З їх числа обиралися радники і чиновники, вони диктували народу норми життя, які зводилися головним чином до швидкого збереження ієрархії каст і дотримання норм поведінки в середині касти. Брахмани були домашніми жерцями в багатих, перед усім в самих брахманських сім‘ях. З їх числа виходили найавторитетніші релігійні учителі-гуру, які повчали молоде покоління мудрості індуїзму, однак найголовнішою брахманською функцією брахманів як найвищого в Індії шару суспільства було задоволення релігійних потреб населення У середині І тис. до н. е. У вішнуїзмі окреслилась тенденція до монотеїзму, що похитнуло авторитет нижчих богів. В наслідок цього рух бхакті, ідея якого полягає в особливій любові до бога, у внутрішній релігійності, яка потребує старанного дотримання ритуальних вимог, що характерно для іудаїзму проголошувалась рівність усіх віруючих перед Богом, до нього можна було звертатися без жерців і жертвоприношень. Рух бхакті активно поширився XII – XVIIст. У XІVст. Було створено священну книгу Бхатіратнавалі. Виникали й інші сектантські рухи. Так у ХІІ ст. релігійний діяч Романуджа (помер у 1137р.) започаткував секту шрівайшнавів, яка дотримувалась бхактійських принципів. Вона існує досі. Від вішнуїзму лишилася ще одна впливова течія – кришнаїзм, який шанує Вішну в образі обожнюваного героя народного епосу Кришни. Вішнуїзм відіграв важливу роль у розвитку індійської народної думки, майже тисячу років намагався поєднати брахманізм з релігійною традицією доведених культів. Тому його за самостійність називають бхаватизмом.
  1   2   3   4   5   6   7   8

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

1. Предмет релігієзнавство, його місце в системі філософського знання
Питання про релігію прийшло з старогрецької філ-ї. Визначення через віру, надію, любов. Віра: релігія- це віра існув вічного божеств...

Конспект лекцій з дисципліни «основи філософських знань» для студентів...
Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Предмет філософії та особливості філософського мислення

1. Чому логіка довгий час розвивалась в системі філософського знання, а не як окрема наука?
Чому логіка довгий час розвивалась в системі філософського знання, а не як окрема наука?

Назвіть найважливіші елементи в структурі будь- якої релігії та дайте їх коротку характеристику
Чому логіка довгий час розвивалась в системі філософського знання, а не як окрема наука?

1. Предмет, метод, система історії держави І права зарубіжних країн...
Тема Предмет, метод, система історії держави І права зарубіжних країн та її місце в системі юридичних наук

Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня історія
Курс Вступ до історії у 5 класі є пропедевтичним, що й визначає його місце в системі шкільних історичних курсів та з-поміж інших...

Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня історія
Курс Вступ до історії у 5 класі є пропедевтичним, що й визначає його місце в системі шкільних історичних курсів та з-поміж інших...

2. Релігія як соціальне явище
Релігієзнавство: Програма підготовки аспірантів для складання іспиту з спеціальності 09. 00. 11. – релігієзнавство / Уклад. Л. М....

Цієї курсової роботи „Комерційні банки в Україні”. Вона займає значне...
Ми України та її економічного зростання взагалі. Адже саме через фінансову систему здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів...

Урок 13. Культурне та церковне життя
Петра Могилу як людину та історичну особу, давати оцінку його діяльності, визначати його роль І місце в історії України



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

i.lekciya.com.ua
Головна сторінка